Привид під припливами

Глава 17

РОЗДІЛ 6

ЕЗМІРА

Щойно Езміра опинилася перед екіпажем на борту корабля, усі погляди вп'ялися в неї, ніби вони вперше бачили жінку серед себе. З далекого краю екіпажу пролунав свист, і вона миттю обернулася в той бік. Вона хотіла лише одного — розкрити свою справжню сутність, але робити це занадто рано було б нерозумно.

Чоловік, який насміхався з її мови на причалі, пильно дивився на неї, ніби відчуваючи, хто вона і що вона таке. А може, він просто вірив у звичайні піратські вигадки, що жінка на борту корабля розгніває богів.

Чоловіки забували, що колись морями правили не одна, а дві богині — Каліпсо і Нейріса.

Дрейвін перекинув ногу через поручень і підійшов до неї.

— Усі, це Езмі. Ми супроводжуватимемо її до наступного порту. Ставтеся до неї як до гості королівського дому.

Погляд Езміри ненав'язливо знизився до його руки, де на пальці виблискувала каблучка: язики полум’я обвивали витончену літеру «Р» — печатку короля Барретта Роу.

Вона підвела погляд і побачила, що він дивиться на неї, пильно стежачи за кожним її рухом.

— Всі на палубу! — прокричав він, не відриваючи від неї погляду. Екіпаж кинувся виконувати накази, розбігаючись по кораблю до своїх призначених завдань. За мить вітрила розгорнулися, і корабель злетів над хвилями.

Здавалося, лише Езміра помітила тінь, що промайнула над головою й затулила сонце. Вона підняла очі й побачила, як сова сідає на верхівку щогли.

— Показуха, — пробурмотіла вона, придушуючи посмішку, спостерігаючи, як Джак розчинився просто перед очима.

Вона стояла перед капітаном, схрестивши руки за спиною. Морський вітер розвівав її густе чорне волосся навколо обличчя, а над головою кричали чайки.

— А для мене є завдання, капітане? — запитала вона солодко, майже глузливо.

Він прицмокнув.

— Ходімо зі мною. Я проведу тобі екскурсію кораблем.

Дрейвін простягнув їй руку. Езміра підняла брову, підозріло дивлячись на нього і гадаючи, як все це закінчиться, адже вона майже не мала плану. У неї не було на це часу — і терпіння. Проте, якщо їй вдасться залишитися з ним наодинці й скористатися примусом, шанс міг критися саме в цих наступних хвилинах.

Вона взяла його під руку, і вони почали з носу корабля, а потім обійшли його навколо, аж поки не опинилися на кормі. Він привів її на кормову палубу, де його перший помічник стояв за штурвалом. Вона помітила, що це був той самий дратівливий чоловік, який був з ними у шлюпці.

Езміра всміхнулася, та у відповідь не отримала нічого — і в уяві вже бачила, як штовхає його за борт.

— Можна мені покерувати? — запитала вона, водячи пальцями по грубій деревині штурвала.

— Ні в якому разі, — відповів чоловік.

— Семвелл, — сварив Дрейвін, відпускаючи її руку.

Семвелл криво посміхнувся.

— Дрейвін.

Її очі спалахнули, коли це ім'я нарешті прозвучало з чиїхось вуст, навіть якщо це був не капітан. Хоча весь цей час вона точно знала, хто він і що він, вона мусила бути обережною в наступні хвилини.

— Це було зайвим, — кинув Дрейвін Семвеллу.

— Все добре, Езмі? — насмішкувато запитав той. — Наче привида побачила.

Коли вона підняла підборіддя, щоб зустріти їхні погляди, то побачила, що Дрейвін дивиться на неї з-під зморщених брів — золото в його очах яскраво сяяло, віддзеркалюючи вогонь, що палав у ньому.

Езміра знала, що вона не єдина хижачка на цьому кораблі, але їй потрібно було переконати

його

, що

він

єдиний.

— Езмі, — голос Дрейвіна пролунав глибоким риком, вириваючи її з трансу.

— Ага, я в порядку, звичайно. Хоча я рада, що нарешті дізналася ім'я свого рятівника.

— Гм, — буркнув він. — Семвелл, відведи її на камбуз

1

, там вона зможе попрацювати. І тримай рота на замку, поки будеш там.

У сраний камбуз

? Він збирався відправити її працювати на кухню? Езміра знала, що чоловіки — найдурніші істоти, але навіть вона сподівалася, що він буде трохи оригінальнішим.

Її охопило роздратування. У неї

справді

не було на

це

часу. Вона майже чула глузливий сміх Джака зверху.

Якби тільки її батько міг це побачити.

Семвелл провів її нижче, в кухню, де кухар важко працював, нарізаючи овочі для рагу, що ледь не випадали з казана над вогнем.

— Томмі, — привітався Семвелл.

— А це хто, Сем? — різко запитав старший чоловік, ледь глянувши на них через плече.

— Твоя нова помічниця. Наказ капітана, на жаль. — Семвелл поклав руку їй між лопатками і злегка штовхнув у кімнату, від чого Езміра зціпила зуби, щоб стримати гнів. — Ми забезпечуємо їй безпечний проїзд до наступного порту.

— Дрей тепер підбирає бродяг у піратських бухтах? Що на нього найшло…

Семвелл прочистив горло.

— Я саме так і думаю.

— Ви знаєте, — втрутилася вона. — Я взагалі-то тут.

— Я в курсі. А тепер будь хорошою дівчинкою для Томмі — і, можливо, ти переживеш подорож морем.

Семвелл відвернувся від неї і шумно піднявся сходами.

— Це була погроза? — крикнула вона йому, але відповіді не отримала.

Зітхнувши, вона замислилася, чи вартий того весь цей клопіт. Треба було просто примусом розговорити Дрейвіна в тій клятій таверні і ризикнути бути спійманою. Її екіпаж легко міг би вбити його, але тоді вона ніколи не дізналася б усього, що хотіла про Мейрініс.

— Це не була погроза, міс, — крикнув Томмі, змусивши її обернутися до нього. — Сем тільки базікає. Він просто захищає капітана, ось і все. До того ж, я впевнений, ти вже знаєш, що на борту ти перебуваєш під захистом корони.

— Ага, — відповіла вона. — Схоже на те.

Езміра підійшла до Томмі і засукала рукави, оголивши руни, що вкривали її руки.

— Чим можу допомогти, Томмі?

Його погляд пробіг по знаках.

— Оце тату — не абищо, дівчино. Скільки ж часу на нього пішло? І такий дивний колір...

Вона прочистила горло і здивувала сама себе, давши йому чесну відповідь.

— Не пам'ятаю. Боюся, це було давно.

Його погляд перейшов на її обличчя.

— Ти виглядаєш не старше двадцяти п'яти, люба, але це не моя справа.

— Мабуть, просто хороші гени, — відповіла вона.

Він усміхнувся і підморгнув їй.

— Так, можливо.

У Томмі було щось дивно заспокійливе. Він трохи нагадував їй батька — того, яким він був за зачиненими дверима, коли скидав маску жорстокості. Саме так, як вона дозволяла собі лише зрідка.