Страница 163 из 199
Жар прилинув до її щік, і він відтягнув її від стіни, не виходячи з неї, і поніс назад до ліжка. Поклавши її, він потягнувся за штанами, а Езміра дивилася, як він одягається, лежачи гола.
Його щоки почервоніли, він відвернув погляд від неї і почухав потилицю.
— Я... я не знаю, що на мене найшло.
Езміра встала з ліжка, помітивши, як його очі знову сповнилися жагою, коли вони впали на її груди. Вона зробила крок до нього, коли він застібав штани.
Вставши навшпиньки, вона прошепотіла йому на вухо:
— Я впевнена, що ти так кажеш усім своїм коханкам.
Дрейвін презирливо скривився, ніби це було найабсурдніше, що він коли-небудь чув.
— Що? — запитала вона зі сміхом.
Він похитав головою, дивлячись на неї, і простягнув руку, щоб засунути пасмо волосся за її вухо. Цей жест був нестерпно милим, і вона ненавиділа те, як сильно він на неї впливав.
— Я клянуся тобі. Не знаю, що на мене найшло. Я просто… — Його слова затихли.
— Ну, — почала вона, — не те, щоб це було неправдоподібним для принца і сумнозвісного Фенікса Лефайріну.
На його обличчі промайнув смуток, але він зник за мить.
— Я ніколи не мав коханок, Дике Полумʼя.
Езміра розтулила губи, а її очі металися між його очима.
— Тоді хто я для тебе?
Дрейвін взяв її підборіддя між пальцями, вдивляючись їй в очі.
— Моє прокляття.
Не давши їй нічого сказати, він ніжно притиснув свої губи до її. Це був найніжніший поцілунок — зовсім не такий, як ті, якими вони щойно обмінювались.
У її грудях розквітло незнайоме почуття, тепле тремтіння надії, коли вона усвідомила, що чоловік перед нею бажає її такою, яка вона є, знаючи
все
про неї.
Тільки бажання було іншим, всепоглинаючим. Вона не відчувала в його словах жодної брехні, і це мало б її налякати, але все, що вона відчувала, — це піднесення.
Коли Дрейвін перервав поцілунок, він посміхнувся, перш ніж потягнутися за своєю напіврозірваною сорочкою, що висіла на краю ліжка. Вона здригнулася, коли він підійшов, щоб накинути її на неї, прикриваючи її тіло, яке стояло голим посеред кімнати.
— Збережи це для мене, добре? — Він підморгнув. — Побачимося вранці, Ваша Величносте.
Езміра почервоніла. Вона дивилася, як він відвернувся від неї і вийшов, тихо зачинивши за собою двері її кімнати.
І вперше за своє довге життя Езміра дозволила своїм стінам обвалитися, вірячи, що Дрейвін не дасть їй впасти.