Спотворена ненависть

29. ДЖОШ

Переконавшись, що коридор чистий, Джулз вислизнула, залишивши мене наодинці з собою.

Неспокійний, я прийняв душ, сходив до спортзалу, знову прийняв душ і подивився «Форсаж 5» у своїй кімнаті, поки дівчатка збиралися й їхали до палацу. Тільки королівським родичам дозволялося залишатися в палаці на весіллі, тому, хоча дівчатка були подружками нареченої Бріджит, ми жили в п’ятизірковому готелі, люб’язно наданому короною.

Зазвичай у мене не було проблем з розвагами під час подорожей, але натовп папараці біля готелю не дозволив мені вийти на вулицю.

На жаль, у нашому готелі, яким би розкішним він не був, не вистачало розваг. Ресторани, відзначені зірками Мішлен, і всесвітньо відомий спа-центр — це прекрасно, але мені потрібно було більше азарту.

«Алекс теж залишається в номері».

Слова Джулз луною віддавалися в моїй голові. Чим він займався? Напевно, їв дітей і руйнував життя.

На той час, як настала ніч, мені стало досить нудно, щоб приєднатися до нього.

Спокуса пробралася по моєму хребту, але замість того, щоб постукати в його двері, я попрямував униз, у бар. Раніше він був зачинений, але коли я підійшов до нього, то від відблиску вогнів моїми легенями розлилося полегшення.

Я увійшов всередину, розглядаючи двоярусну стелю, дивани з синього оксамиту і масивну стіну блискучих пляшок за полірованим баром з червоного дерева. Це був найшикарніший бар у Вашингтоні, помножений на десять.

Я опустився на синій шкіряний табурет і почекав, поки бармен закінчить підготовку. Напевно, бар щойно відкрився, бо ми були єдиними відвідувачами, і в приміщенні було моторошно тихо, якщо не брати до уваги м’якого джазу, що лунав із невидимих динаміків.

Частина мене жадала шуму натовпу, інша частина насолоджувалася тишею.

Як і в більшості сфер мого життя зараз, я не знав, чого, чорт забирай, хочу.

Я барабанив пальцями по стійці і переглядав вітрину з пляшками в пошуках гарного напою для початку вечора, коли тишу прорізав знайомий голос:

— Тут зайнято?

Я припинив барабанити пальцями по стійці. Напруга зафіксувала мої м’язи.

Я повернувся обличчям до новоприбулого, уже шкодуючи, що не замовив обслуговування в номер, замість того щоб сміливо йти в загальне місце, коли Алекс теж блукав територією.

Мій колишній найкращий друг стояв за кілька футів від мене, вдягнений у ту саму чорну водолазку і штани, у яких він летів на літаку. На його обличчі читалася втома, а мої груди стискало занепокоєння.

За словами Ейви, з роками його безсоння покращилося, але все одно бували випадки, коли він по кілька днів не спав, а потім просто вимикався.

Я пригадав кілька випадків під час навчання в університеті, коли він міг відключитися посеред розмови або занять.

Не те щоб це більше мене хвилювало.

— Очевидно, що ні. — Я кинув погляд на порожній табурет поруч зі мною.

— Я не це мав на увазі, — холодно сказав Алекс.

У моїй щелепі запульсував мускул. Цей виродок ніколи не полегшував життя.

У такому разі, його прийнято.

Слова повисли на кінчику мого язика, але голос Джулз знову пронісся в моїй голові.

«Злитися на когось утомливо, а минуло вже майже два роки. Можливо, настав час пробачити, навіть якщо ти не забув».

Два роки.

Вони тягнулися цілу вічність і минули всі відразу.

За весь цей час у нас з Алексом був тільки один момент, коли стосунки між нами здавалися напівнормальними — наш лижний день у Вермонті.

У тому, що я сказав далі, я звинувачував свою ностальгію.

— Усе твоє.

На його обличчі промайнуло здивування, але потім воно розгладилося до своєї звичайної безпристрасної маски.

Алекс зайняв своє місце якраз у той момент, коли бармен закінчив розстановку і підійшов до нас.

— Дякую, що почекали, — сказав він англійською з легким акцентом. — Чого хочете?

— Я буду чистий Macallan. — Алекс не подивився в меню, перш ніж зробити замовлення. Безсумнівно, у такому шикарному барі, як цей, подають Macallan.

Бармен кивнув і переключив свою увагу на мене.

— Stella підійде, дякую. — Єдиний Macallan, який я пив, був з моєї пляшки вдома, хоча вона тепер стояла порожньою після того, як я втопив у ній свою печаль через смерть Тані.

В іншому віскі був занадто дорогим для мого гаманця, набитого кредитами на медичну освіту.

— Усе ще не перейшов на справжній алкоголь, так? — протягнув Алекс після того, як бармен пішов, щоб принести нам напої.

— Усе ще не виробив смак, так? — парирував я. — Усе гаразд, хлопче. Вони все одно пустять тебе у свій клуб мільярдерів, якщо ти зізнаєшся, що любиш пиво.

— Пиво на смак як газована сеча. — Він вимовляв кожне слово зі своєю фірмовою крижаною точністю, але під поверхнею таївся відтінок веселощів. — Я також не обговорюватиму смак із людиною, яка одного разу на Геловін вбралася щуром. — Він зробив паузу, перш ніж додати: — щуром у червоній бандані.

— О, заради всього святого, це було один раз. — Я був гладіатором, Суперменом, лікарем (не найкращий костюм, визнаю), Воллі з «Де Воллі?» і тисячею інших персонажів на Геловін, але всі завжди згадували цього клятого щура. — Я зробив це, щоб довести, що можу витягнути будь-кого, кого захочу, навіть якщо я одягнений як щур. І в мене вийшло.

Близнюки Моргенштерн. Це була чудова ніч.

Спогад про одне із моїх улюблених занять сексом утрьох зазвичай мене збуджував, але сьогодні він мені нічим не допоміг. Не було навіть проблиску збудження або бажання.

Дивно.

— Ти завжди так говориш. — Алекс звучав не враженим.

— Тому що це правда. Запитай Моргенштернів.

— Якщо тобі буде від цього легше.

Я насупив брови.

— Ти такий чортів мудак. Не розумію, як я взагалі з тобою дружив, — бурчав я, приймаючи свій напій від бармена з кивком подяки.

Алекс скривив губи, але повітря між нами раптом обважніло від привидів минулого — баскетбольних матчів, пізніх нічних занять, вечірок, походів до хлопців і випадкових мемів, які ми надсилали одне одному протягом дня.

Ну, я надсилав йому меми, а він відповідав похмурими емодзі або емодзі, що закочували очі, але в Алекса було кепське почуття гумору, тож я не очікував, що він оцінить мій чудовий вибір мемів.