Спотворена ненависть

26. ДЖОШ

Лікарня була поруч із кампусом Тейєра, тому мені не знадобилося багато часу, щоб дістатися до наукової бібліотеки, офіційно названої бібліотекою Джорджа Хенкока на честь давно померлого донора і неофіційно відомої як SciLi. Це була прихована перлина, захована на третьому поверсі корпусу біології. У той час як Фултон, головна бібліотека уніврситету, завжди була переповнена під час іспитів, у SciLi було тихо цілий рік.

Прогулянка дала мені час відігнати думки про смерть Тані на задвірки свідомості. Перебуваючи за межами лікарні в оточенні усміхнених, балакучих студентів, мені стало легше. Я немов потрапив на знімальний майданчик, де міг прикинутися тим, ким хотів бути, а не тим, ким був.

Коли я прийшов у SciLi, там було всього кілька студентів, розкиданих по всьому приміщенню. Стіни з книг тягнулися на два поверхи до стелі подвійної висоти, переривані тільки масивними вітражами, встановленими через рівні проміжки. Відблиск від настільних ламп із зеленого скла, змішуючись із сонячним світлом, відкидав тепле, туманне світло на тишу святилища.

Товстий смарагдовий килим заглушав мої кроки, коли я йшов до задньої частини бібліотеки, де Джулз сиділа сама.

— Бачу, старанно працюєш, — сказав я, коли підійшов до неї. Висока стопка підручників лежала поруч із її незмінним карамельним мокко, а окремі аркуші із записами та картотеки вкривали кожен дюйм дубової поверхні.

— Хтось повинен. — Вона підняла голову, і тривога затиснула мої груди, коли я помітив її опухлі, червоні очі.

— Ти що, плакала?

Якого біса вони робили на юридичній школі? Я був упевнений, що навчальні матеріали не повинні були змусити когось плакати, якщо тільки це не були сльози відчаю, а Джулз була не з тих, хто втрачає самовладання через навчальний стрес.

— Ні. — Вона постукала текстовиділювачем по блокноту. — У мене алергія.

— Нісенітниця собача.

Ми говорили тихо, бо перебували в бібліотеці, але всі були настільки занурені в себе, а ми були так далеко від найближчої людини, що це не мало великого значення.

Постукування Джулз набирало швидкість.

— Чому тебе це хвилює? Я покликала тебе для сексу, а не для розмови по душах.

— Мене це не хвилює. — Я опустився на стілець поруч із нею і ще більше понизив голос. — Але я б не хотів трахати жінку, яка плаче, якщо тільки ти не плачеш від задоволення. Будь-який інший вид сліз мене відштовхує.

— Чарівно.

— А ти б воліла, щоб мене збуджували чужі страждання? — Я вклинився в нашу розмову з шокуючою легкістю, з огляду на мій день у відділенні невідкладної допомоги, але коли я був поруч із Джулз, усе інше переставало існувати.

На краще чи на гірше.

— У мене немає сил сперечатися з тобою сьогодні, ясно? — огризнулася вона, її голос позбувся звичайного вогню. — Або трахни мене, або йди.

Мій короткий спалах гарного настрою випарувався. У звичайній ситуації я без вагань погодився на її пропозицію зайнятися сексом, але сьогодні все було не так.

— Екстрені новини, Руда, ти не єдина, у кого бувають кепські тижні, тож перестань поводитися так, ніби ти до біса особлива, — холодно сказав я. — Це взаємовигідна угода. Це не означає, що ти можеш зателефонувати мені й чекати, що я прибіжу обслуговувати твої потреби, як грьобаний жиголо.

— Я так не роблю.

— Могла б і обдурити мене.

Ми дивилися одне на одного, повітря між нами потріскувало від тонко завуальованого розчарування, аж доки плечі Джулз не опустилися і вона не впустила текстовиділювач, щоб потерти обличчя.

Моє роздратування згасло від цієї простої дії. Я випустив довге зітхання, не в силах впоратися з дикими американськими гірками емоцій цього дня.

— Поганий робочий день? — запитала вона.

У моєму сміху не було гумору.

— Можна й так сказати.

Я не говорив про мінуси своєї роботи, якщо тільки не йшлося про когось іншого в цій галузі. Ніщо не псувало настрій швидше, ніж сказати: «Гей, сьогодні дехто помер у мою зміну».

Але в грудях знову наростав колишній тиск, і мені потрібно було скинути його, поки він не звів мене з розуму.

— Я втратив декого сьогодні. — Я відкинувся в кріслі і втупився в стелю, не в силах дивитися в обличчя Джулз, визнаючи свою поразку. — Їй було сімнадцять. П’яний водій збив її.

Було дивно вимовляти ці слова вголос. Я втратив декого. Це прозвучало так буденно. Люди втрачали іграшки та ключі від будинку; вони не втрачали життя. У них забирали життя, їх крали жорстокі руки невблаганного Бога.

Але, гадаю, це не так добре лягає на мову.

М’яка рука накрила мою власну. Я напружився і не зводив очей зі стелі, але вузол у моїх грудях трохи ослаб.

— Мені так шкода, — тихо сказала Джулз. — Я не... Я не можу уявити...

— Усе гаразд. Я лікар. Так буває.

— Джоше...

— А ти? — перебив я, опускаючи голову, щоб подивитися на неї. — Що сталося? Тільки без нісенітниць про алергію.

— У мене справді алергія. — Минуло кілька секунд, перш ніж вона зізналася: — Можливо, мені доведеться... зробити щось, чим я не буду пишатися. Я обіцяла собі, що більше ніколи цього не зроблю, але, можливо, у мене немає вибору. Я просто... — Важкий ковток зрушив тонкі лінії її горла. — Я не хочу бути такою людиною.

Це було до біса розпливчасто, але її страждання було відчутним і просочувалося крізь мою шкіру в ті місця, до яких вона не мала права торкатися.

— Я впевнений, що все не так погано, як ти думаєш, — сказав я. — Поки ти нікого не вбила і нічого не підпалила.

— Ого. Бар справді знаходиться в пеклі

16

.

Невелика усмішка вперше за цей день торкнулася моїх губ.

— Там хоча б тепло.

Джулз фиркнула від сміху.

— Мені б твій оптимізм.

— Ти можеш тільки мріяти. — Я нахилив голову в бік невеликої довідкової бібліотеки, розташованої поруч із головною бібліотекою. — Ну що, все ще хочеш зайнятись сексом?

Ніщо так не перетворює паршивий день, як хороший трах.

До того ж, між її ненавмисною ночівлею і короткочасним ослабленням нашої пильності, ми надто далеко відійшли від правил нашого договору. Настав час повернути все до того, чим це мало бути: до сексу. Швидкий, діловий і взаємно задовольняючий.

Судячи з жорстких ліній шиї та плечей Джулз, вона потребувала фізичної розрядки не менше, ніж я.

У відповідь вона зібрала свої записи і засунула їх у рюкзак. Ми залишили її підручники на столі — я дуже сумніваюся, що хтось захоче поцупити томик з корпоративного права, — і якомога невимушено пройшли до довідкового відділу.