Спотворена ненависть

1. ДЖУЛЗ

Ніколи ні до чого доброго не приводив свайп праворуч на хлопця, який на світлині в додатку для знайомств тримає рибу. Подвійний червоний прапор, якщо цього хлопця звали Тодд.

Я мала б знати краще, але я була тут, сиділа одна в «Бронзовій шестерні», найкрутішому барі у Вашингтоні, і пила свою жахливо дорогу горілку з содовою після того, як мене кинули.

Саме так.

Мене кинули, вперше за довгий час, так ще й Тодд із рибою. Цього було достатньо, щоб змусити дівчину сказати до біса і викинути шістнадцять доларів за один напій, хоча в неї ще не було зарплати за повний робочий день.

І взагалі, що це було з чоловіками і картинками з рибами? Невже вони не могли вибрати щось більш креативне, наприклад, дайвінг у клітці з акулами? Теж орієнтація на морських тварин, але менш буденна.

Можливо, риба була дивною річчю, на якій не варто було зациклюватися, але вона не дозволяла моїм думкам затримуватися на жахливості дня і гарячому, липкому збентеженні, яке вкривало мою шкіру.

Потрапити під раптову зливу на півдорозі до кампусу, не маючи парасольки? Є. (П'ятивідсоткова ймовірність дощу, чорт забирай. Я маю подати в суд на компанію, що надає прогнози).

Застрягти в переповненому поїзді метро, який смердів запахом тіла протягом сорока хвилин через проблеми з електрикою? Є.

Вирушити на тригодинний пошук квартири, результатом якого стали дві мозолі на ногах і нуль зачіпок? Є.

Після такого пекельного дня я хотіла скасувати побачення з Тоддом, але я вже двічі відкладала зустріч — один раз через перенесену навчальну групу, інший раз через погане самопочуття — і я не хотіла знову залишати його в підвішеному стані. Тому я змирилася і прийшла, але тільки для того, щоб мене кинули.

У Всесвіту було почуття гумору, і воно було лайняним.

Я допила залишки свого напою і покликала бармена.

— Можна мені рахунок, будь ласка? — щаслива година

1

тільки почалася, але мені не терпілося вирушити додому і згорнутися калачиком із двома справжніми коханими в моєму житті. Netflix і Ben & Jerry's ніколи не підводили мене.

— Він уже оплачений.

Коли мої брови злетіли догори, барменка нахилила голову в бік столика в кутку зі стильно вдягненими хлопцями двадцяти з невеликим років. Найімовірніше, консультанти, судячи з їхнього одягу. Один із них, схожий на Кларка Кента, вдягнений у картату сорочку, підняв свій келих і посміхнувся мені.

— Люб'язність консультанта Кларка.

Я придушила сміх, коли підняла свій келих і посміхнулася у відповідь. Значить, я була не єдиною, кому він здався схожим на альтер-его Супермена.

— Консультант Кларк урятував мене від поїдання рамена швидкого приготування на вечерю, тож вип'ємо за нього, — сказала я.

Це були шістнадцять доларів, які я могла зберегти на своєму банківському рахунку, але я все одно залишила чайові. Раніше я працювала у сфері громадського харчування, і це зробило мене схибленою на чайових. Ніхто не має справу з більшою кількістю мудаків на постійній основі, ніж працівники сфери обслуговування.

Я допила свій безкоштовний напій і не зводила очей з консультанта Кларка, чий погляд оцінювально ковзав по моєму обличчю, волоссю і тілу.

Я не вірила в хибну скромність — я знала, що маю гарний вигляд. І я знала, що якщо підійду до цього столика просто зараз, то зможу заспокоїти своє уражене самолюбство ще випивкою, компліментами і, можливо, оргазмом або двома пізніше, якщо він знав, що робить.

Заманливо... але ні. Я була занадто виснажена, щоб пройти через усю цю пісню і танець.

Я відвернулася, але не раніше, ніж помітила спалах розчарування на його обличчі. До його честі, консультант Кларк зрозумів приховане послання — спасибі за випивку, але я не зацікавлена в подальшому розвитку подій — і не спробував підійти до мене, чого не скажеш про більшість чоловіків.

Я перекинула сумку через плече і вже збиралася взяти пальто з гачка під барною стійкою, коли глибокий, самовпевнений, протяжний голос змусив заворушитися все волосся на моїй потилиці.

— Привіт, Джей Р.

Два слова. Цього було достатньо, щоб викликати в мене реакцію «бий або біжи«. Щоправда, в цей момент це був рефлекс Павлова. Коли я чула його голос, мій кров'яний тиск різко підскакував.

Кожен. Раз.

І день стає все кращим.

Мої пальці стиснулися на ремені сумки, перш ніж я змусила їх розслабитися. Я не дам йому задоволення спровокувати будь-яку помітну реакцію з мого боку.

З цією думкою я глибоко зітхнула, надала своїм рисам обличчя нейтральний вираз і повільно розвернулася, де мене зустріло найнебажаніше у світі видовище, супроводжуване найнебажанішим у світі звуком.

Джош, чортів, Чен.

Усі шість футів, вдягнений у темні джинси й білу сорочку на ґудзиках, яка була досить приталеною, щоб продемонструвати його м'язи. Безсумнівно, він так і планував. Він, імовірно, витрачав більше часу на свій зовнішній вигляд, ніж я, а я не була такою вже невибагливою. Мерріам-Вебстер має надрукувати його обличчя поруч зі словом «марнославний».

Найгірше було те, що технічно Джош був гарний. Густе темне волосся, високі вилиці, рельєфне тіло. Усе те, на що я була ласа... якби це не було пов'язано з его, настільки великим, що воно вимагало власного поштового індексу.

— Привіт, Джоші, — проворкувала я, знаючи, як сильно він ненавидить це прізвисько. Я могла подякувати Аві, моїй найкращій подрузі та сестрі Джоша, за цей золотий самородок інформації.

Роздратування спалахнуло в його очах, і я посміхнулася. День уже стає кращим.

Справедливості заради, саме Джош був першим, хто наполіг на тому, щоб називати мене Джей Р. Це було скорочення від Джесіки Реббіт, героїні мультфільму. Деякі люди могли б сприйняти це як комплімент, але коли ти руда з великими грудьми, постійні порівняння швидко набридали, і він це знав.

— П'єш одна? — Джош переключив свою увагу на порожні барні стільці по обидва боки від мене. Це був ще не пік щасливої години, і найбажанішими місцями були кабінки, розташовані вздовж обшитих дубовими панелями стін, а не біля бару. — Чи ти вже розполохала всіх у радіусі двадцяти футів?