Спотворена ненависть

— Це був жахливий ресторан, Аластере. — Моя мама призрительно фиркнула. — Качка була холодною, а вино — жахливим. Наступного тижня ми повинні вибрати щось краще.

Мої пальці стиснулися на ремінці сумки при звуці голосу Аделіни.

Я не розмовляла з нею відтоді, як вона рік тому вигнала мене, одразу після мого сімнадцятого дня народження. Попри те, як жахливо ми розлучилися, від її знайомого мелодійного тону в мене на очі навернулися сльози.

Мій вітчим пробурмотів щось, чого я не розчула.

Вони були близько. Занадто близько. Лише стіна відокремлювала фойє від передпокою, і нам із Максом довелося пройти через відкриту арку, що з’єднує ці два простори, щоб потрапити до виходу. Якщо мама або Аластер звернуть у коридор, а не підуть прямо у вітальню, нам кінець.

Мама продовжувала скаржитися на ресторан, але її голос поступово затихав.

Вони пішли у вітальню.

Замість полегшення в моїх грудях оселився старий біль. Я була її єдиною донькою, але вона віддала перевагу мені перед своїм новим чоловіком і жодного разу не шукала мене після того, як вигнала за те, що зробив він.

Аделін ніколи не була найтеплішою чи найспівчутливішою матір’ю, але черствість її вчинків палила сильніше, ніж я думала. Хоч би якими грубими були її слова, врешті-решт, мали залишитися тільки я і вона.

Виявилося, що справа була в ній і грошах. Або вона та її его. Це не мало значення. Важливим було тільки те, що я не була і ніколи не буду на першому місці.

— Що ти робиш? — Макс пройшов повз мене. — Ходімо!

Я виринула зі свого трансу і пішла за ним. Зараз був не час вдаватися до жалю до себе. Це було лише питання часу, коли Аластер виявить пропажу своїх грошей і коштовностей, а ми хотіли на той час уже бути далеко звідси.

Мій шлунок перевернувся, коли показався вихід. Ми збиралися зробити це. Ще кілька кроків...

Падіння!

Мої очі розширилися від жаху, коли Макс поспіхом налетів на приставний столик. Порцелянова ваза, що стояла на ньому, впала на підлогу і розбилася із силою, достатньою, щоб розбудити мертвого.

Він спіткнувся і з прокляттям упав на розбиті осколки.

— Що це? — крикнув Аластер, його голос рознісся по всьому будинку. — Хто тут?

— Чорт! — Я схопила Макса за руку і потягла його взад і вперед коридором. — Ми повинні забиратися звідси!

Він пручався.

— Намисто!

Я озирнулася через плече і помітила блискучі діаманти, що лежали серед нерівних білих осколків.

— У нас немає часу. Аластер майже тут, — шипіла я.

Сердиті кроки мого вітчима ставали дедалі гучнішими. Менше ніж за хвилину він спіймає нас, і ми можемо поцілувати нашу свободу на прощання, якщо тільки він не буде в поблажливому настрої.

Жовч піднімалася у мене в горлі від перспективи опинитися у владі цього мерзотника.

Макс був жадібним, але він не був ідіотом. Він дослухався до моєї поради і відмовився від пошуків намиста.

Я встигла помітити світле волосся, що рідшало, і розлючене обличчя Аластера, коли ми влетіли в задні двері, але я не зупинялася, доки ми з Максом не проскочили через ліс, що межував із ділянкою, і не дійшли до бічної дороги, де ми припаркували нашу машину.

Тільки тоді я помітила кров на рукаві Макса».

— Вони вистежили мене за кров’ю, яку я залишив після того, як упав на ті безглузді осколки. — У голос Макса прокралася гіркота. — Кілька чортових плям крові, і я втратив роки свого життя. Суддя виявився хорошим другом Аластера, тому він виніс суворий вирок. Звичайно, до приїзду поліції, тебе вже й слід прохолов. Не було жодних доказів твоєї причетності — вони не змогли зафіксувати твоє обличчя на камерах відеоспостереження, та й Аластер не хотів затягувати справу, коли в нього вже був я як винний. Погана реклама, бачте. Тож ти залишилася безкарною.

Я ненавиділа почуття провини у своєму нутрі. Ми обидва були неправі, і тільки він заплатив за це.

Я розуміла, чому він злиться, але я також не шкодувала, що втекла, коли в мене був шанс.

Я потрапила в шахрайське життя тільки через Макса. Мені потрібні були гроші, і я не могла знайти роботу в місті після того, як люди дізналися, що моя власна мати вигнала мене з дому. Вона ніколи нікому не говорила, чому вона так вчинила, і чутки ходили найрізноманітніші — від того, що я продавала наркотики, до того, що я завагітніла і втратила дитину через мою нібито кокаїнову залежність. Коротше, ніхто не хотів торкатися до мене навіть із десятифутовою жердиною.

На щастя, у мене було достатньо грошей, щоб протриматися до зустрічі з Максом через два тижні після того, як мене вигнали. Мене привабила його зовнішність, чарівність і шикарна машина, і минуло зовсім небагато часу, перш ніж він умовив мене займатися з ним аферами в Колумбусі.

Але наші лижні вихідні зруйнували його чари, і я залишалася з ним тільки доти, доки в мене не з’явилися кошти, щоб назавжди покинути Огайо. Мій вступ до Тейєра й Аластера дав мені все необхідне, і я втекла в ніч після того, як ми проникли в особняк мого вітчима.

Я сіла на нічний автобус до Колумбуса, купила квиток на найближчий рейс до Вашингтона і більше не озиралася назад.

— Ти можеш подумати, що я засмучений. — Справжній Макс провів рукою по волоссю. — Це не так. За ці роки в мене було багато часу, щоб поміркувати. Я став кращою людиною. Я зрозумів, як залишити минуле в минулому. Проте...

Ось воно.

Я стиснула руки в кулаки і приготувалася до того, що він скаже далі.

— Ти в боргу переді мною. Я взяв провину на себе за тебе.

— Чого ти хочеш, Макс? — Я не стала вказувати на те, що він скоїв злочин і взяв провину за себе. У цьому не було сенсу. — Мені шкода, що ти попався. Справді. Але я не можу повернути тобі ці сім років.

— Не можеш, — відповів він, вдаючи розсудливість. — Але ти можеш зробити мені послугу. Це буде справедливо.

Голки жаху вкололи мене.

— Якого роду послугу?

— Буде не дуже весело, якщо я розповім тобі зараз, правда? — Макс усміхнувся. — Ось побачиш. Я дам тобі знати, коли прийде час.

— Я не буду займатися з тобою сексом. — Від однієї думки про це в мене звело живіт.

— О, ні. — Його сміх рознісся коридором і заскреготів по моїй шкірі, як цвяхи по крейдяній дошці. — Після того, як тебе, мабуть, широко використовували за всі ці роки? Ні, дякую.

До мого обличчя прилило тепло, і я поборола бажання вдарити його по яйцях однією зі своїх шпильок.

— Хоча ти завжди була ентузіасткою в ліжку, тож це тобі на руку. — Мій шлунок кинувся вниз, коли він дістав свій телефон. — У мене навіть є докази.