Спотворена ненависть

Це не означало, що я пробачив його. Мені не важко було тримати образу, але активна ненависть до когось була стомлюючою, особливо коли ти перебував у безпосередній близькості від нього протягом тривалого періоду часу. А в ці дні я просто до біса втомлювався весь час. Навіть коли я був у порядку фізично, я був виснажений морально.

Життя відламувало від мене шматочок за шматочком, і я не знав, як повернути втрачені частини.

Здивування промайнуло на обличчі Алекса, перш ніж найдрібніша посмішка прикрасила його губи.

— Той, хто програв, оплачує випивку до кінця вихідних.

— Якщо врахувати, що я — лікар-ординатор, який бореться з труднощами, а ти — клятий мільйонер, то мені дістався короткий кінець палиці, — бурчав я.

— Не ображай мене. Я мільярдер, — відповів він. — Але якщо ти так мало віриш у свої лижні здібності... — Він знизав плечима. — Ми можемо все скасувати.

Я насупився. Я ненавидів його нісенітницю про зворотну психологію, але завжди на неї вівся.

— Я вірю у свій атлетизм, офісний планктон. — Я простягнув руку. — Домовилися.

Алекс тихенько розсміявся, анітрохи не стурбований образою офісний планктон. Він заробив купу грошей, сидячи за своїм столом, тож, гадаю, на його місці я б теж не турбувався.

Він потиснув мені руку зі змагальним блиском в очах.

— Домовилися.

І ось так ми вирушили в дорогу.

Ми обидва були професіоналами в катанні на лижах, тому нам не знадобилося багато часу, щоб спуститься з пагорба.

Нам не слід було кататися на лижах такою складною трасою на такій високій швидкості, але ніхто з нас ніколи не дбав про такі правила.

Мій стрес від роботи, напруга у стосунках з Алексом, моя нова тривожна прихильність до Джулз — усе це розтануло, коли я увійшов у свою стихію.

Адреналін вирував у моїх венах, підганяний вітром, що б’є по обличчю, і холодним повітрям, що проникає в легені. Моє серце було дикою твариною, випущеною з клітки, мої органи чуття були відточеними лезами, що вловлювали кожну деталь навколишнього світу — бризки снігу, що летіли на мене, свист вітру і тихе ревіння мого серця, кожну купину і гребінь, коли я спускався по своєму першому потрійному чорному алмазу.

Фігура в чорному одязі пронеслася повз мене.

Алекс.

Моє обличчя розпливлося в усмішці, оскільки моя конкурентоспроможність зросла ще більше. Я натиснув на кінчик зовнішньої лижі і пронісся повз нього.

Мені здалося, що я почув позаду себе сміх Алекса, але вітер забрав звук перш, ніж він повністю досяг моїх вух.

Я зробив крутий поворот навколо виступаючого каменю, потім ще один поворот, щоб йти шляхом бігу. Більшість людей збожеволіли б від такої швидкості на потрійному чорному, але для мене ніщо не могло зрівнятися з відчуттям того, що я уникнув смерті на волосок.

Через те, що Ейва ледь не потонула, через самогубство моєї мами, через людей, яких я рятував і не міг врятувати у відділенні невідкладної допомоги, ми зі Смертю були старими знайомими. Я ненавидів цього виродка, і щоразу, коли я виживав після однієї зі своїх вилазок, це був метафоричний пішов ти на адресу женця.

Одного чудового дня він зловить мене, як і всіх інших. Але не сьогодні.

Більше поворотів. Більше перешкод, які, якби я був менш досвідченим лижником, привели б мене в невідкладну допомогу як пацієнта, а не як лікаря. Я долав кожну з них, не зменшуючи швидкості, хоча й не так швидко, як на звичайному схилі.

Ми з Алексом тримали приблизно однаковий темп до самого кінця, коли я випередив його і дійшов до кінця стежки менш ніж на п’ять секунд раніше.

Задоволення наповнило мої легені.

— Схоже, цими вихідними напої за твій рахунок. — Я натягнув окуляри назад на голову, мої груди здіймалися від напруги. — Добре, що ти мільярдер з літери «м», бо я попрошу в бармена найдорожчий напій, який вони подають. Щоразу.

— Ще ні. — Алекс звузив очі. Завжди було кумедно спостерігати за його реакцією, коли він програвав, адже це траплялося так рідко. — Найкращий із трьох.

— Змінюєш правила після того, що сталося. — Я розчаровано хмикнув. — Волков, ти просто грьобаний невдаха.

— Я не програю.

— А як ти називаєш те, що щойно сталося? — Я жестом вказав на круту, звивисту стежку позаду нас.

У його очах блиснуло рідкісне пустощі.

— Альтернативна перемога.

— Ой, відвали з цим лайном. — Але я не зміг утриматися від сміху.

Оскільки я ніколи не відмовлявся від виклику, я погодився на кращий із трьох, хоча й пошкодував про це, коли Алекс обійшов мене на хвилину в другому забігу.

Третій забіг був ще ближчим, ніж перший. Ми були буквально ніздря до ніздрі до останньої секунди, коли я вирвався вперед на волосинку.

На моєму обличчі розквітла самовдоволена усмішка, і я відкрив рота, перш ніж Алекс перервав мене.

— Не говори ні слова, — попередив він.

— Я й не збирався. — Мій вираз обличчя сказав усе.

— Не засмучуйся. — Я поплескав його по спині, коли ми йшли назад у будиночок на вечерю. — Немає нічого ганебного в альтернативній перемозі. Просто запитай будь-якого срібного медаліста.

— Я не засмучуюся. А якщо засмучуся, то я просто куплю собі золоту медаль. Двадцять чотири карати, Картьє.

— Ти такий мудак.

— Завжди.

Я похитав головою зі сміхом. Я так давно не спілкувався з Алексом, що забув, наскільки поганим було його почуття гумору, хоча я був одним із небагатьох, хто взагалі вважав це гумором. Більшість людей пояснювали його безпристрасні відповіді тим, що він мудак, що... ну, цілком справедливо. Ейва називала його роботом...

Моя посмішка зникла.

Ейва. Майкл. Викрадення, секрети і тисячі брехні, які заплямували всі спогади про нашу дружбу.

Цей день був найближчим до нормального за довгий час, і я майже забув, чому ми з Алексом більше не були друзями.

Майже.

Алекс, напевно, вловив зміни в атмосфері, бо його усмішка потьмяніла разом із моєю, а щелепа помітно стиснулася.

Напруга опустилася між нами, як залізна завіса.

Я хотів би забути про те, що сталося, і почати все спочатку. У мене було багато друзів, але в мене був тільки один найкращий друг, і іноді мені до біса сильно його не вистачало.

Але я вже не був тією людиною, якою був два роки тому, і Алекс теж. Я не знав, як жити далі, як би мені цього не хотілося. Щоразу, коли я робив успіхи, ярмо минулого тягнуло мене назад, як ревнива коханка.