Спотворена ненависть

7. ДЖУЛЗ

День народження Ейви ознаменував зміни у фортуні, бо після кількох лайняних тижнів усе знову пішло гладко. Більш забобонна людина могла б сказати «занадто гладко», але я ніколи не дивилася в рот дарованому коню. Я збиралася використати кожну секунду ідеальної погоди, похвали професора і випадкової удачі, поки вони тривали.

Приклад тому: мій пошук квартири, який, можливо, нарешті принесе результати завдяки Різу.

У вихідні після вечірки Ейви я опинилася у вестибюлі «Міражу», розкішного житлового будинку, яким володів друг Різа. Різ забезпечив бажаний показ для мене і Стелли, і я приїхала раніше не тільки тому, що побоювалася запізнитися, оскільки метро у Вашингтоні, як відомо, ненадійне, а й тому, що мені потрібне було тихе місце, щоб пройти співбесіду в клініці Legal Health Alliance Clinic (LHAC).

Хоча я отримала пропозицію про роботу в Silver & Klein минулого літа, я не могла приєднатися до фірми як адвокат-практик, поки не склала іспит на адвоката. Більшість фірм дозволяли випускникам приєднатися до них до отримання результатів, але не Silver & Klein.

Тому мені потрібна була короткострокова робота, щоб протриматися між закінченням навчання і публікацією результатів у жовтні. Тимчасова посада наукового співробітника в LHAC, медико-юридичному партнерстві, де лікарі та юристи працювали разом, щоб забезпечити медичну допомогу малозабезпеченим верствам населення, була ідеальною.

— Це всі питання, які в мене є на сьогодні, — сказала я після того, як Ліза, юридична директорка клініки, закінчила описувати, який вигляд має типовий робочий день. Я ще глибше опустилася на оксамитовий диван у холі, радіючи, що довкола нікого не було, окрім адміністратора. Я не хотіла бути однією з тих людей, які приймають неприємні ділові дзвінки на людях. На жаль, мені більше ніде було пройти співбесіду, не ризикуючи пропустити показ. — Дуже дякую, що знайшли час поговорити зі мною.

— Звичайно, — сказала Ліза м'яким голосом. — Я буду чесна, оскільки ви останній кандидат, з яким ми проводимо співбесіду. Ви — найкращий кандидат, з яким я розмовляла. Великий досвід роботи, чудові оцінки, і я думаю, що ви чудово впишетеся в колектив. — Вона вагалася протягом двох секунд, перш ніж додати: — Зазвичай я не роблю цього одразу після співбесіди, але я хотіла б зробити вам неофіційну пропозицію приєднатися до клініки. Я із задоволенням надішлю офіційного листа пізніше, і ви можете подумати...

— Я згодна! — Мої щоки розчервонілися від нетерпіння, але до біса. Отримання роботи стало б величезним тягарем з моїх плечей. Я зможу припинити пошуки роботи і зосередитися на підготовці до іспиту, яка мала зайняти весь мій вільний час.

Ліза розсміялася.

— Чудово! Ви зможете почати в понеділок? О восьмій ранку?

— Звичайно. — Я розподілила свої заняття так, що всі вони були у вівторок і четвер, а решту тижня в мене був вільний.

— Чудово. Я надішлю листа з подробицями пізніше. З нетерпінням чекаю роботи з вами, Джулз.

— Я теж з нетерпінням чекаю роботи з вами. — Я поклала слухавку з усмішкою. Це було все, що я могла зробити, щоб не пуститися в танок посеред вестибюля.

Який би чарівний пил не розсипали на вечірці Ейви, мені терміново потрібен був галон цього. У мене ніколи не було такої постійної удачі.

З іншого боку, можливо, Всесвіт відшкодовує мені збитки за те, як бармен чіплявся до мене після закінчення вечірки. Він назвав мене Джей Р і сказав, як йому подобається моя схожість із Джесікою Реббіт. Я мало не виплеснула свій напій йому в обличчя.

Б'юся об заклад, Джош має до цього якийсь стосунок. Він, ймовірно, всучив бармену якусь нісенітницю про те, що мені подобається, коли мене називають Джей Р.

От придурок.

Але ні. Я не дозволю думкам про Джоша зруйнувати те, що в іншому було неймовірним тижнем.

Глибоко зітхнувши, я спробувала повернутися у своє «щасливе місце», коли почула, як хлопець, що працює на стійці реєстрації, видав придушений звук.

Я підняла голову вчасно, щоб побачити, як Стелла вбігає в двері, що обертаються.

— Вибач, мене затримали на роботі, і я пішла, щойно змогла, — захекавшись, сказала вона, не звертаючи уваги на те, що решепсіоніст дивиться на неї. Її ноги були такими довгими, що їй знадобилося всього кілька кроків, щоб дійти до мене. — Я запізнилася?

— Ні. Директор з лізингу ще не...

Не встигла я закінчити речення, як до нас підійшла доглянута жінка в елегантному сірому костюмі, вираз її обличчя був таким же бадьорим, як і хода.

— Міс Емброуз, міс Алонсо. Я Пем, директор з лізингу «Міражу».

— Приємно познайомитися, Пем, — розтягуючи слова, відповіла я, тішачись тим, що вона говорила так, ніби була директором АНБ (Агентство національної безпеки), а не житлового будинку. Це була особливість Вашингтона, а не недолік. Усі вдавали, що вони важливіші, ніж були насправді, що було не дивно в місті, де перше запитання, яке ставили після знайомства, завжди було: «Чим ви займаєтеся?».

Це було місто ходячих резюме і кар'єрних альпіністів, і мені було не соромно сказати, що я одна з них. Хороша кар'єра означала хороші гроші, а хороші гроші означали безпеку, дах над головою й їжу на столі. Якщо хтось хотів присоромити мене за те, що я цього хочу, він міг одразу ж забиратися під три чорти.

Я здригнулася, коли Стелла ткнула мене ліктем у бік.

— Забери від мене свої гострі лікті, — прошепотіла я.

— Не руйнуй наші шанси отримати цю квартиру, — прошепотіла вона у відповідь.

— Усе, що я сказала, це приємно познайомитися.

— Твій тон. — Стелла кинула на мене попереджувальний погляд, коли ми йшли за Пем до ліфта.

— Мій тон? — Я поклала руку на груди. — Мій тон завжди бездоганний.

Стелла зітхнула, і я придушила усмішку. Вона була найбільш незворушною з усіх моїх друзів, тому я вважала досягненням, коли виводила її з себе. Але в останні кілька місяців вона була не дуже-то спокійною. Наш будинок завжди виблискував чистотою, що було вірною ознакою її стресу.

Не дивно. За її словами, її бос у D.C. Style не поступався Міранді Прістлі.

Поки ми піднімалися ліфтом на десятий поверх, Пем захоплено розповідала про зручності будівлі. Серед них були лаундж і басейн на даху, ультрасучасна тренажерна зала, цілодобова робота швейцара й консьєржа.

Що більше вона говорила, то сильніше зростало моє передчуття і занепокоєння. На сайті «Міражу» не були вказані ціни на оренду, але я готова була посперечатися своїм майбутнім дипломом юриста, що це до біса дорого. Різ сказав, що його друг надасть нам щедру знижку, але не уточнив, скільки саме.