Страница 108 из 179
— Або гарне пояснення, чому ти зробив те, що зробив, і я сваритимуся, якщо, чорт забирай, захочу, тому що, повторюся, ти намагався вбити мою сестру!
Мій пульс перейшов у оглушливий рев, а серце билося об ребра. Це був вибух, якого я так довго чекав. Два роки стримуваних емоцій разом виплеснулися назовні, знищивши нашу коротку мить єднання.
Решта ув’язнених замовкли. Один з охоронців рушив до мене з попередженням, але зупинився, не перериваючи нас.
Око Майкла сіпнулося.
— Ти ж мій син. Ти не можеш залишити мене тут гнити.
Він говорив як заїжджена платівка.
Наші спільні гени були єдиним козирем, який у нього залишався, і ми обидва це знали.
— Ти пережив два роки. Упевнений, що переживеш ще двадцять. — Я стояв, у моїх грудях було порожньо, коли я виплеснув усі емоції. Настало оніміння, і моя шкіра стала холодною.
Я сподівався, що мій батько зможе якимось чином спокутувати свою провину. Що він зможе пояснити, чому він зробив те, що зробив, або хоча б продемонструвати щире каяття. Але раптом стало сліпуче ясно, що, хоча він міг імітувати любов, насправді він не міг її відчувати.
Можливо, він любив мене по-своєму, але це не заважало йому використовувати мене. Якби я був марний для нього — якби в мене не було доступу до таблеток, яких він жадав, і якби я не був його єдиним зв’язком, що залишився із зовнішнім світом, — він би відкинув мене без роздумів.
— Джоше. — Майкл видав вимушений смішок. — Ти ж не серйозно.
— Ти мій батько по крові, але ти не моя сім’я. І ніколи нею не станеш. Упевнений, що твої друзі зрозуміють. — Я встав, відчуваючи гіркий присмак на язиці. — Я більше не прийду, але бажаю тобі всього найкращого.
— Джоше. — У його очі закралася паніка, а потім приголомшена образа. Можливо, це була перша справжня емоція, яку я побачив у його очах за довгий час, але було вже надто пізно.
У якийсь момент ми повинні були відпустити те, ким людина була раніше або ким вона могла бути, і побачити її такою, якою вона є насправді. А людина, якою став Майкл Чен, не була тим, кого я хотів би назвати своїм батьком.
— Сядь, — сказав він. — Нам не обов’язково говорити про таблетки. Розкажи мені про свої подорожі. Ти завжди любив подорожувати. Куди ти збираєшся далі?
Мої очі горіли, коли я йшов.
— Джоше. — Паніка влилася в його голос. — Джоше!
Я не відповів і не попрощався.
Я розписався і продовжував іти, поки не вийшов на палючу спеку за межами в’язниці.
У мене було примирення, але ніхто не сказав мені, що примирення — це така сука. Вона впилася пазурами в мої кістки і пробила кривавий пролом у моєму серці, доки кожен подих не перетворився на битву.
Але замість того, щоб намагатися заглушити її, я прийняв її. Бо навіть якщо було страшенно боляче, вона доводила, що ти все ще живий, і тільки після того, як вона вщухала, ти міг остаточно зцілитися.