Страница 133 из 139
50. РІЗ
— Ти не можеш сидіти поруч із королевою, якщо не знаєш, якою вилкою користуватися. Ти зганьбиш себе на державних заходах, — Андреас схрестив руки на грудях, — ти не дивився на схему, яку я тобі надіслав?
— Вони. Всі. Виделки, — видихнув я, — вони виконують ту саму функцію.
— Хотів би я подивитися, як ти спробуєш використати виделку для устриць, щоб з'їсти стейк.
Тупий біль пульсував у моїй скроні. Останню годину ми вивчали обідній етикет, і я був за секунду від того, щоб вколоти Андреаса однією з його улюблених виделок.
Минулого тижня, після голосування в парламенті, він офіційно переїхав із палацу до свого таунхаусу, і ми розглядали сервізи на його кухні.
Я попросив його допомогти мені освоїтися з усім цим королівським способом життя. Дипломатичний протокол, хто є хто у ельдорранському суспільстві тощо.
Я вже пошкодував про це, адже ми навіть не закінчили першого уроку.
Не встиг я відповісти, як у двері подзвонили, рятуючи Андреаса від смерті від начиння.
— Вивчи схему, — сказав він, перш ніж відчинити двері.
У скроні запульсувало сильніше. Мені слід звернутися за допомогою до протокольного відділу палацу. Вони були бездушними роботами, але принаймні мені не хотілося вбивати їх кожні п'ять хвилин.
Я почув слабкі голоси, за якими пролунав звук кроків.
— Різ?
Я підняв очі і побачив Бріджит, що стоїть у дверях з Бутом. Я не був впевнений, хто більше здивувався, чи вона.
— Що ти тут робиш? — запитали ми одночасно.
— Схоже, я тепер найпопулярніша людина у сім'ї, — Андреас обійшов Бріджит, — іронічно.
Вона підійшла до мене і швидко поцілувала, перш ніж кинути холодний погляд у бік Андреаса.
— Ти не найпопулярніша людина ніде, окрім як у своїй голові.
Я не намагався приховати свою посмішку. Уїдлива Бріджит була однією з моїх улюблених Бріджит.
Андреас підняв брову.
— Не хочете пояснити, чому ви тут, Ваша Високосте? Я вважав, що ви будете надто зайняті, щоб відвідати такого незначного мене.
Гарне питання. Бріджит мала бути на нараді з планування коронації.
— Моя зустріч закінчилася раніше, тому я вирішила зайти, щоб подякувати тобі. У мене не було можливості сказати це раніше, але я ціную твою допомогу Різу з Ерхоллом, — це прозвучало неохоче. Відносини Бріджит з Андреасом потеплішали на кілька градусів відколи вона дізналася, що він намагався допомогти їй своїм власним чортовим способом, але вони ніколи не стануть кращими друзями. Вони були дуже різними, і в них була дуже велика історія.
Обличчя Андреаса розпливлося в підступній усмішці.
— Не будь дурнем, — попередив я.
— Я? Ніколи, — пробурчав він і повернувся до Бріджит, — я ціную твою подяку, люба кузино. Чи означає це, що в майбутньому ти маєш надати мені якусь послугу?
Вона звузила очі.
— Не нахабній.
Андреас знизав плечима.
— Варто спробувати. Поки ти тут, можливо,
ти
поясниш своєму хлопцеві, що таке сервірування. Я намалював ідеальну схему, але, на жаль, цього замало.
Замішання Бріджит змінилося веселощами, коли я пояснив ситуацію, весь цей час вона дивилася на Андреаса.
— Він не знає цих виделок, — сказав Андреас, коли я закінчив, — я намагаюся його цивілізувати. Уяви, що ти використовуєш виделку для салату, щоб з'їсти макарони, — він зневажливо пирхнув.
— Я знаю їх достатньо, щоб проткнути тебе однією з них, — сказав я.
Бут пирхнув із дверного отвору.
— Насильство — це ще одна річ, над якою ми маємо попрацювати, — Андреас допив віскі і поставив його на стійку, — ти тепер зустрічаєшся з принцесою. Ти не можеш ходити та різати людей.
— О, я думаю, люди зрозуміють, коли дізнаються, кого я ріжу ножем.
Бріджит засміялася.
— Забудь про нього, — сказала вона мені, — я допоможу тобі, — вона обернулася до Бута, — я залишусь тут. Різ зі мною. Я вважаю, ти хочеш подивитися футбольний матч?
Футбол у сенсі футбол, чи не американський футбол. Це була одна з тисячі дрібниць, до яких я мав звикнути.
Обличчя Бута засвітилося.
— Якщо ви не заперечуєте, Ваша Високосте.
Оскільки було вже пізно, а в Андреаса не було жодних продуктів, крім молока та яєць, ми замовили їжу на виніс, поки Бут дивився свою гру в кімнаті, а Бріджит та Андреас боролися, навчаючи мене розстановці страв. Зрештою, у мене вийшло, і ми перейшли до дворянських звань. Запам'ятати було неважко. Після королівської родини на першому місці стояли герцоги та герцогині, потім йшли маркізи, ерли, графи та барони. В Ельдоррі була ієрархія, схожа на британську.
— Зрештою, з тебе може вийти гарний принц-консорт, — Андреас витер рота серветкою і подивився на годинник, — якщо ви пробачите мені, у мене розмова зі старим другом з Оксфорда. Не рознеси кухню, доки мене не буде.
— Приємно чути. Ти знаєш, я живу заради твого схвалення, — віджартувався я.
— Знаю, — він поплескав мене по плечу, коли йшов, і моє роздратування зросло ще на один щабель.
Я не міг повірити, що в мене спільна ДНК із цим хлопцем.
Коли я повернувся до Бріджит, вона намагалася, але безуспішно, придушити посмішку.
— Що смішного?
— Ти й Андреас. Ви сваритеся, як Нік і я, — її усмішка розширилася від нерозуміння на моєму обличчі, — ви сваритеся, як рідні.
Рідні
.
Досі до мене не доходило. Я знав, що Андреас мій брат, але він був моїм
братом
. Справжній, хоч і набридливий, якого я регулярно бачив. Ми постійно сперечалися, але, можливо, це було просто те, що роблять родичі, як сказала Бріджит.
Звідки мені знати. Я був самотній все своє життя... до зараз.
Мій шлунок зойкнув від дивного відчуття.
— Я все ще не довіряю йому, — сказав я. Цинізм був жорстко закладений у моїй ДНК, і хоча Андреас не зробив нічого сумнівного з того часу, як я розповів йому про те, що він мій брат, минуло всього два місяці.
— Я теж, але давай поки дотримуватимемося оптимізму. Крім того, тобі буде приємно мати тут брата. Навіть якби я хотіла, щоб він був меншим…
— Андреас-ом?
Бріджит засміялася.
— Так.
— Хм. Подивимося.
Я притяг її ближче і поцілував у лоб. Я чув, футбольний матч Бута, а наші контейнери з їжею на винос лежали на кухонному острівці разом із порожньою склянкою Андреаса для віскі та пом'ятою схемою, яку він намалював для мене.
Це не було схоже на королівські збори. Це було схоже на звичайний вечір середи вдома.