Повернення Рейчел

Бел махнула рукою, і її мініатюрна версія повторила рух із секундною затримкою.

— Ось і ми, — сказала вона. Камера показувала більшу частину вітальні: камін у глибині кімнати, дідусеве крісло, телевізор. Якість була навіть краща, ніж Бел сподівалася.

Вона підняла очі на справжнього Еша і зустрілася з ним поглядом.

— Ми спіймаємо її, правда? Матимемо на руках відео-доказ. Зруйнуємо її документалку.

— Ну... — Еш почухав носа. — Це не її документалка.

— «Повернення Рейчел Прайс»? — перепитала Бел жорстко, бо не терпіла дурнів, а Еш був ще тим телепнем.

— Дякую, я знаю, як вона називається, — всміхнувся він. — Але вона не про Рейчел. Вона про тебе.

Бел кліпнула на нього.

— Ремзі каже, що відчув це ще під час вашої першої розмови на камеру. І що навіть після того, як Рейчел повернулася і все змінилося, ти залишилася головною героїнею.

— Тобто? — У животі щось стислося, але цього разу не клубок.

— Якщо Ремзі каже, що ти — серце цього фільму, то так і є. Він у цьому фахівець, — Еш на мить замовк. Прикусив губу, метнув поглядом на її губи. — Може, твого імені й немає в назві, але головний герой — це людина, яка найбільше змінюється в ході сюжету. Ремзі каже, що це ти.

Серце Бел закалатало десь у горлі, а шкіра засвербіла від збудження, сипнувши іскрами, коли Ешева рука торкнулася її.

— Фу, — сказала Бел, намагаючись зіпсувати момент. Не вдалось.

Бел зиркнула на айпад, і там побачила, як дивиться на неї Еш: теплий погляд, губи злегка розтулені. Сміх та й годі. Ешева рука на екрані потягнулася до її. Бел дивилася, як її мініатюрна версія бере його за комбінезон і притягує до себе.

Підняла очі на нього.

Їхні погляди зустрілися.

А тоді й вуста.

Його тепла рука лягла їй на потилицю, і шкіра там узялася сиротами, але не такими, як буває від тривоги чи страху, — ні, ці були теплі і збігали вниз по хребту. Її нижня губа ковзнула між його розтулені губи, наче це була найпростіша дія у світі. Це не було марне і безглузде, — здавалося, все, що було досі, вело тільки до цієї миті, до цього внутрішнього тепла, в якому клубок у її животі не відчувався нітрохи. Його ніс черкнув її щоку; кутики планшета боляче тицялись їм у животи.

Бел відступила першою. Повіки обважніли, губи щипало. — Ой-ой, — прошепотів Еш, обвіявши подихом їй щоку.

Його голос повернув її у власне тіло і в задушливу вітальню, і Бел відчула себе вразливою, незахищеною, дурною. Їй хотілося, щоб клубок повернувся на місце, і він послухався.

— Маєш рацію, — Бел відступила, навіть не глянувши на нього. А навіщо їй на нього дивитися? Еш скоро поїде, лишить її саму. Прикипіти до нього душею — найбезглуздіше, що можна зробити. А вона ще не прикипіла, авжеж, ні. — Не варто було цього робити.

Ешеві очі посмутніли.

— Це не те, що я мав на увазі.

Бел витерла рот рукавом.

— Просто кепкую з тебе, — сказала вона. — Цілком у нашому стилі. Взаємна неприязнь.

— Не знаю, мені було приємно.

Бел глянула на нього суворо.

— Гаразд, Бел. — Слабка півусмішка, зведені брови. — Маєш рацію. Я вважаю тебе безнадійно неприємною, але мушу терпіти, бо це моя робота і мій свояк просив мене допомогти.

— Добре, — отак вже краще. Значно краще. — Нам час. Рейчел може прийти з хвилини на хвилину.

Еш застромив планшет під пахву, закинув на плече рюкзак і забрав зі столу свою камеру. Бел могла б запропонувати допомогу, але намагалася бути неприємною — треба було компенсувати те, що сталося щойно. До того ж, це

він

тут помічник оператора. А Бел — серце фільму. Це звучало ще безглуздіше тепер, коли вона знову почала думати головою. Ремзі помилявся: вона не зміниться. Власне, якби її воля, усе б знову стало так, як було до появи камер. Без Рейчел. Тільки Бел і тато — як і мало бути від початку. Скоро Ремзі все зрозуміє.

Бел зачинила двері будинку і вийшла з Ешем на сходи. Поклала ключ під жабу, де він чекатиме на Рейчел.

Вони знову перейшли дорогу, продираючись між кущами й деревами, що оточували вулицю, і причаїлися під монотонний гул машин, що долинав із центральної вулиці.

Коли вони надійно заховалися, Еш кинув на землю свій наплічник.

— Можеш потримати планшет? — попросив він, не дивлячись їй в очі. — Хочу записати, як ти стежиш за камерою.

— Авжеж, бо я

— серце

цього фільму, — відказала Бел, так само не дивлячись на нього.

На екрані була порожня вітальня, що тихо чекала на Рейчел. Насправді крихітні Бел і Еш теж є на картинці, лише заховані в зеленій піксельній масі за вікном.

— Котра година? — запитав Еш.

Бел глянула в кутик екрану.

— Одинадцята двадцять дев’ять. Добре, що не змарнували ще більше часу, — штрикнула вона знову, відштовхуючи Еша ще далі.

Її погляд метався між кімнатою на екрані й годинником, що відраховував хвилини.

— Вона прийде. Я знаю.

Одинадцята тридцять.

Клубок вертівся, гострий і кусючий. Невже вона помилилася? Ні, Рейчел прийде. Ну ж бо, Рейчел.

Одинадцята тридцять одна. Шурхіт коліс у їхньому напрямку з боку центральної вулиці. Еш вдихнув нервово; Бел видихнула.

Аби тільки не дідусь і Йордан. Бел завмерла, боячись побачити між деревами мигтіння жовтого.

Ні.

Мигтіння було срібне. Сріблястий «форд ескейп» з лихими очима-фарами.

Невиразна постать Рейчел за кермом.

Так.

Бел і Еш перезирнулися. Еш капосно усміхнувся, але Бел йому не відповіла.

— Що ж, ти добре її знаєш, — сказав Еш, та Бел так і не зрозуміла, чи був це укол у відповідь.

Рейчел припаркувалася, заїхавши двома колесами на траву перед дідусевим будинком.

Еш повернув камеру і наблизив зображення: Рейчел саме вийшла з машини й зачинила дверцята.

Бел примружилася, відчуваючи, як серце пульсує навіть у напружених очах.

Рейчел підійшла до будинку, жодного разу не озирнувшись, наче приїхала до себе додому. Обійшла поручні сходів і стала перед фарфоровою жабою. Схилилася, пірнувши за машину, що заступала Бел огляд, але за мить випросталася, стискаючи щось у руці.

— Знайшла ключ, — прошепотів Еш. — Дякую, мем.

Рейчел піднялася по сходах, долаючи їх через одну, вставила ключ у шпарину і штовхнула двері. Шугнула в будинок і зачинила їх за собою безгучно — чи то вони були надто далеко.

— Добре, добре, — Бел опустила очі на планшет, нахиливши його так, щоб було видно Ешу та камері.

Порожня вітальня.

Рейчел з’явилася в кадрі, коли Бел долічила до десяти. Минула дідусеве шкіряне крісло.