Повернення Рейчел

Глава 28

— А можна все те саме ще раз?

— Ти знущаєшся? Я що, весь цей час говорила сама з собою? — Бел грізно глянула на Еша, який шурхотів поруч із нею своїми штанами кльош у клітинку. На голові була задом наперед нап’ялена кепка. — Ти найгівняніший помічник, якого можна уявити.

Еш похитав головою, ховаючи від неї піднятий кутик рота.

— Ти говорила не для мене — для камери. Ремзі сказав, якщо вже ми зависаємо, говоримо про Рейчел і копирсаємося в її житті, то я міг би спробувати це задокументувати. Ти ж не проти, щоб я знімав? — Він підняв у руці камеру. Розтулив рота, щоб щось сказати, але передумав, а потім знову розтулив. — Хіба що ти вважаєш, що це по-стервятницьки, — він ніяково зашпортнувся об те слово язиком.

— Уся ця документалка стерв’ятницька, — знизала плечима Бел, звертаючи на меншу вуличку. — Але я не проти, щоб ви використали мене у своїх інтересах, якщо я можу використати вас у своїх.

— Гаразд... — Еш непевно кліпнув. — Просто не хочу підвести Ремзі. Він покладається на мене, бо ти довірилась тільки мені.

— Чорта з два я тобі довірилась, — вишкірилась Бел.

— А мені здається, що довірилась.

— Ні.

— Бодай трішечки?

— Ні.

— На дрібочку?

— Ні.

— Що ж, але це ти прийшла до мене сьогодні, а не навпаки, — на його щоках пашів легкий рум’янець з-під ремінця надягненої задом наперед кепки стирчав однісінький кучерик.

— Тільки тому, що я хочу мати запис. Доказ, — Бел скопіювала його усмішку, зробивши її ще солодшою й отруйнішою. — Я не довіряю тобі, ти мені не подобаєшся, і вже точно я обійшлась би без тебе, — Еш на мить замружив очі — прямо в яблучко. — Але ти можеш стати мені в пригоді, а я — вам із Ремзі, адже так?

— Так...

— Рада, що ми все з’ясували, — Бел шморгнула носом. — Починай запис.

Ешеві вуста розтягнулися в напівусмішці. Серйозно? Усміхається після такого? Що з ним не так?

Еш націлив на неї камеру, відкрив видошукач і почав запис.

— То що я маю сказати? — запитала Бел, пришвидшуючи крок.

— Розкажи нам, що відбувається, що ти відчуваєш. Яка твоя мета? — підказав Еш, кепсько імітуючи Ремзі.

— Ми розслідуємо зникнення Рейчел. Вона приховує правду про те, що з нею сталося насправді. Я думаю, вона спланувала і своє зникнення, і повернення. Учора, під час родинної вечері... яка, до речі, минула блискуче і нітрохи не ганебно... моя тітка Шеррі обмовилася про те, що Рейчел могла зустрічатися з кимось незадовго до свого зникнення.

Дерева шуміли над ними, вишикувавшись уздовж облямованої будинками вулиці. Шепотіли щось, звіряючи свої таємниці вітру.

— Ніхто більше про це не знав. — Іти й говорити одночасно було непросто, тож вона вже трохи задихалася. — Цього ранку я говорила з тіткою Шеррі, і вона сказала, що Рейчел спілкувалася з Жуліаном Тріппом — учителем із моєї школи. Саме він знайшов мене у тій машині шістнадцять років тому. Вони з Рейчел були колегами і друзями, а може, й більше. Шеррі казала, що вони з Рейчел «туркотіли» дорогою до машини Тріппа всього за кілька днів до її зникнення. Тож ми йдемо до нього додому, щоб розпитати про все.

Еш кивнув, ніби вона мала додати ще щось.

— Моя мета? — підняла брови Бел. — Моя мета — з’ясувати довбану правду і витурити ту брехунку з мого дому. Все? Цього достатньо?

Еш ковтнув слину, перевів погляд із Бел на екрані камери на неї справжню, і їхні погляди зустрілися.

— Цілком достатньо, так.

Бел переможно підняла руку, підносячи невидимий кубок то до одного плеча, то до іншого.

— Але ж Тріпп не зник, — сказав Еш. — Тож вони не втекли разом.

— Ого, Шерлоку, дякую, — Бел відпустила невидимий кубок і заплескала. — Так, можливо, вона зникла через нього. Або він їй допомагав. Хай там як, він мусить щось знати. Це он той будинок, в кінці вулиці, — Бел вказала на нього поглядом.

Еш показав його в камері, а тоді знову націлив об’єктив на Бел.

— А звідки ти знаєш, де живе твій вчитель, до речі?

— Кілька років тому він влаштував гаражний розпродаж. Я ходила туди з подругою. Із Сем, — Бел вкрала щось із того розпродажу, але вже не пам’ятала що. Так само, як не пам’ятала, чому їй було так весело з Сем.

Вони вийшли на доріжку, що вела до будинку Тріппа. Його подвір’я було заросле й неохайне. Іржава поштова скринька жалюгідно стриміла.

— Що ти робиш? — цокнула язиком Бел. — Записуй!

— Не можу, — сказав Еш, розриваючись між Бел і камерою. — Спершу він мусить дати згоду. Підписати дозвіл...

— Він уже давав інтерв’ю. Певна, не відмовиться від іще одного. Знімай.

— Знімай, знімай, — перекривив її Еш і знову підняв камеру, навівши об’єктив на Бел. — Для протоколу, Ремзі, — прошепотів він у пухкий мікрофон, — мене змушують до цього проти моєї волі. Це на випадок, якщо все полетить шкереберть і хтось подасть на нас позов. Але це була твоя ідея, тож...

Бел кинула в нього гострий погляд, а тоді стисла руку в кулак і постукала у двері. Шість ударів, твердих і настирних.

Еш схопив її руку за мить до сьомого.

— Припини, — зашипів він. — Ти хоч щось можеш зробити люб’язно?

За дверима пролунало приглушене покашлювання. Шкрябнув ланцюжок. Двері прочинилися, і в щілині з’явилося обличчя пана Тріппа. Очі опущені, сонце відбивається в окулярах.

— Я ж казав, що ще не... — почав він, та вже за мить замовк, побачивши їх двох на порозі. — О, — на його обличчі заграла обережна усмішка. Двері відчинилися навстіж — до голови додалися плечі й тулуб. На вчителеві була стара жовта футболка і сірі спортивки. Руки він ховав у кишенях. — Що ти тут робиш, Бел? — запитав Тріпп, і камінець його адамового яблука підскочив угору, а тоді пірнув униз. — Щось сталося? Як Рейчел?

— Цвіте і пахне, — сяйнула усмішкою Бел, а поглядом нишпорила в коридорі за його спиною. Темна пляма на килимі під босими ногами. Гора картонних коробок майже заввишки з нього. Усі набиті порожніми бляшанками з-під пива зі вм’ятинами від примарних пальців.

Тріпп спіймав її погляд і знову вчепився у двері, заступаючи їм краєвид.

— Ми хотіли провести ще одне інтерв’ю з вами для документалки, — сказала Бел. — Після повернення Рейчел ми проводимо повторні бесіди з усіма, кого опитували. Правда ж, Еше?

— П-правда, — кашлянув Еш. Рукав його сорочки торкнувся її ліктя.

— Ну, я зараз трохи зайнятий, — відповів Тріпп. У повітрі довкола нього висів затхлий сморід алкоголю. Нарешті знайшлося пояснення темним колам під його очима і землистій шкірі. Усе це було в Бел перед носом весь цей час.