Запрошення

Глава 33

Розділ 31

Гадсон

– Не розумію, з якого дива Лексі продавати свій щоденник на eBay? І яким чином ти примудрилася купити його?

– Я не купувала, – похитала головою Стелла. – Евелін подарувала мені його на день народження.

– Евелін? Евелін Вайтлі?

– Так.

– А звідки він у Евелін?

– Гадки не маю.

– Коли вона подарувала його тобі?

– На мій минулий день народження – півтора року тому.

Я знав, що Евелін і Лексі з якоїсь причини не спілкуються одна з одною. Кілька років тому, коли я заїхав за Чарлі, у моєї колишньої був дуже кислий вигляд. Вона поцікавилася, чи бачуся я з Евелін. Я сказав "ні", що було чистою правдою. З усіх подружок моєї сестри Евелін подобалася мені найменше.

– Я якраз прочитав першу сторінку. Тут описано день нашого знайомства.

– Я знаю, – кивнула Стелла.

Обличчя в неї зблідло і навіть злегка змарніло.

Я потер шию, намагаючись впоратися з роздратуванням.

– Хочеш сказати, що ти випадково отримала щоденник моєї колишньої дружини? Від жінки, під чиїм ім'ям ти прийшла на весілля Евелін?

– Я розумію, що все це виглядає притягнутим за вуха, але так все і сталося. Я й гадки не мала, що це щоденник твоєї дружини, до того вечора в тебе вдома...

– Це коли ти втекла під приводом головного болю?

Стелла кивнула.

– Того вечора все стало на свої місця.

Я раз за разом прокручував усі події того вечора, щоб зрозуміти, що ж тоді сталося. В одну хвилину Стелла виглядає абсолютно щасливою, а вже в наступну вона поспішає вискочити за двері.

– Нічого не розумію, – похитав я головою.

– Чому б нам не сісти й не поговорити про все спокійно? – зітхнула вона.

Я скуйовдив волосся.

– Сідай, а я краще постою.

Вона без особливої впевненості підійшла до стільця й опустилася на нього. Я почав ходити по кімнаті.

– Що сталося того вечора?

Стелла понурилася.

– Чарлі назвала своє повне ім'я, і я згадала, що вже бачила його в одному щоденнику. Пам'ятаєш, я розповідала тобі, як читала щоденник жінки, яка вийшла заміж у Публічній бібліотеці? І як потім я любила сидіти на сходах і виглядати людей, про яких прочитала в щоденнику?

Я приголомшено похитав головою.

– Хочеш сказати, що ти виглядала Лексі та мене?

– Виходить, так... Щоправда, на той час я про це ще не знала.

Здавалося абсолютно неймовірним, що щоденник моєї колишньої дружини випадково потрапив до рук моєї нової подружки. Але навіть якщо так і було, я все ж не розумів, що так могло засмутити Стеллу.

Я взяв у руки щоденник.

– Так ось чому ти ховалася від мене? Ти зрозуміла, що прочитала записки моєї колишньої дружини?

– Так, – відповіла Стелла, як і раніше не дивлячись мені в очі.

– Але чому? Якщо це всього лише збіг, чому ти відразу не сказала мені про все?

Настала довга пауза.

– Стелла?

Вона підняла голову, і я побачив, що вона ось–ось розплачеться. Я буквально розривався між бажанням розрадити її і потребою виплеснути ту злість, яка накопичилася в мені за ці дні.

На жаль, останнє почуття переважило.

– Відповідай мені! – рявкнув я.

Стелла здригнулася. Сльози заструменіли в неї по щоках.

– Просто... у щоденнику йдеться про різні речі...

– Про які ще речі?

Наш шлюб із Лексі не можна було назвати вдалим, особливо наприкінці, але я ніколи не поводився щодо неї низько чи жорстоко. І я не розумів, що могло так сильно налякати Стеллу.

Вона заплакала ще сильніше.

– Я не хочу поранити тебе.

Не в силах дивитися на її сльози, я дбайливо обійняв її за плечі.

– Заспокойся. Жоден дурний щоденник не в змозі заподіяти мені стільки болю, скільки вигляд твоїх сліз. Ну що з тобою, дитинко?

Не відразу, але вона знайшла сили поглянути мені в обличчя.

– Лексі... вона пише про свій зв'язок на стороні.

Я моргнув кілька разів.

– Ясно... Чесно кажучи, я не знав, що в неї є коханець. Але мене це не особливо дивує. Лексі брехала в усьому, навіть у дрібницях. Вона дуже себелюбна, що змушувало її поводитися не найкращим чином: зокрема, приховувати від мене гроші і пропадати невідомо де до пізньої ночі. Ти через це так переживала? Звісно, новина не з приємних, але наші з нею стосунки давно канули в минуле.

Стелла заплющила очі й похитала головою:

– Це ще не все.

– Не все?

– Людина, з якою вона спала... вона називає його твоїм найкращим другом.

– Ти про Джека?

– Вона не називає його на ім'я, просто записує його як Дж... І ще, – Стелла набрала в груди побільше повітря, – Лексі не знає точно, хто батько.

Мабуть, я настільки був не готовий до такої інформації, що до мене не одразу дійшло.

– Чий батько? Про що ти?

– Чарлі. – Голос у неї здригнувся. – Вона не знає, хто батько Чарлі. на момент зачаття вона спала з вами обома.

* * *

Ще тиждень тому мені здавалося, що світ біля моїх ніг. З яким задоволенням спостерігав я за тим, як моя донька готує мені вечерю в компанії обожнюваної мною жінки, і думав про те, що нарешті все в житті пішло так, як треба. І ось тепер цей самий світ схопив мене за горло.

Спочатку я не бажав вірити тому, про що розповіла мені Стелла. Не те щоб Лексі не здатна була на таку підлість... Але Джек? Ні, мій найкращий друг не міг чинити так зі мною.

Але коли я допивав свій третій скотч у тому самому барі, де ми не раз пропускали по чарочці з Джеком, мені згадалась подія кількарічної давнини, що припала на День святого Валентина.

Я тоді був у справах у Бостоні і збирався повернутися ввечері додому, щоб повечеряти з Лексі в ресторані. Однак переговори закінчилися рано, і я вирішив прилетіти в обід, щоб влаштувати Лексі сюрприз. Коли я увійшов до квартири, то виявив там Джека. Пам'ятаю, що мене охопило легке занепокоєння, але Джек сказав, що Лексі на його прохання їздила з ним у магазин, оскільки йому хотілося купити своїй новій подружці (яка пізніше стала його дружиною) подарунок до Дня всіх закоханих. Їй, за словами Джека, подобалися смарагди. А оскільки у Лексі було смарагдове намисто, він вирішив, що вона може допомогти йому з вибором каменю для каблучки. Мені й на думку не спало піддати сумніву його слова: як–не–як йшлося про мою дружину і мого найкращого друга!