Запрошення

Глава 27

Розділ 25

Стелла

Безумовно, мені варто було до цього звикнути... Прокинувшись, я побачила, що Гадсон стоїть біля моєї плити. На ньому нічого не було, крім шортів і бейсболки, одягненої задом наперед. Його скульптурна спина була м'язистою і засмаглою. Я обійняла його ззаду, тісно притулилася і поцілувала в плече.

– Щойно повернувся з пробіжки і ще не приймав душ. Боюся, ти цілуєш висохлий піт.

– Не думаю, що після сьогоднішньої ночі моя шкіра набагато чистіша.

Гадсон обернувся і згріб мене в оберемок. Його недвозначна посмішка ясно говорила, що він чудово пам'ятає, як саме ми спітніли.

– Ти зламала ліжко, – усміхнувся він.

– Це не я, це ти зробив.

– Упевнений на всі сто, що ти була на мені, коли тріснула рама.

– Може, й так, але ти не просто лежав там. Ти, знаєш, і знизу керував.

– Що, чорт візьми, це означає? – здивувався Гадсон.

– Ти можеш прикидатися, що передаєш мені контроль, але насправді ніколи його не відпускаєш.

Вираз його обличчя став трохи стурбованим.

– А тобі це не подобається? – усміхнувся він.

– Дуже навіть подобається, – усміхнулася я. – Але це означає, що саме ти й зламав ліжко.

Гадсон усміхнувся і шльопнув мене по дупі.

– Іди сядь. Млинці майже готові.

– Чудово.

Тиждень, що минув після нашого повернення з Каліфорнії, здавався абсолютним блаженством. Ми з Гадсоном не розлучалися. Щовечора ми допізна працювали над "Персональним ароматом" і кочували між його будинком у Брукліні та моїми апартаментами. Напевно, мені варто було б потурбуватися про те, що ми проводимо занадто багато часу разом, але я так впивалася своїм щастям, що не збиралася нічого псувати.

Гадсон поставив переді мною тарілку.

– Ух ти, – посміхнулася я.

Він спек один великий млинець і прикрасив його усміхненим сонцем із промінчиками з розрізаної навпіл полуниці та обличчям із банана й полуниці.

– Чарлі подобається таке. Але особливо не вражайся. Це єдина страва, яку я вмію готувати, крім макаронів із сиром. Не хочу, щоб ти спокушалася.

– Ок. Не буду.

Гадсон міг поводитися зовсім неналежно в переважній більшості випадків, але я все одно була б від нього в захваті, настільки він уважний і гарний у ліжку. Сказати, що я закохалася в цього чоловіка, означало не сказати нічого. Кілька разів за цей тиждень я ловила себе на тому, що сиджу за столом і безглуздо посміхаюся. При цьому я навіть ні про що особливо не думала. Просто... була щаслива.

– На випадок, якщо тобі цього буде недостатньо... – Гадсон поклав банан на мою тарілку.

І коли я вже збиралася сказати, що не буду їсти млинці разом із бананом, то побачила на жовтій шкірці напис. Я без розуму від тебе.

Коли я підняла очі, Гадсон підморгнув мені і повернувся до плити.

Озирнувшись, він показав лопаткою на тарілку.

– Їж. Не чекай на мене. Охолоне.

Щойно я поклала перший шматок до рота, грюкнули вхідні двері.

– Радість моя, я вдома.

Чорт. Фішер. Відтоді як він переїхав у сусідню квартиру, у мене тут не з'являлося іншого чоловіка.

Гадсон обернувся, і Фішер застиг на місці.

– Чорт. Вибач, чувак.

– Усе гаразд. Заходь.

Фішер глянув на мене, я кивнула, і він зайшов на кухню.

Гадсон простягнув руку:

– Гадсон Ротшильд. Не думаю, щоб ми були офіційно представлені один одному.

Фішер потиснув руку.

– Гадаю, весілля не береться до уваги. Фішер Андервуд.

Гадсон лопаткою вказав на стіл.

– Сідай. Стелла вже пояснила, що годування тебе входить у пакет моїх обов'язків.

Фішер усміхнувся. Зачерпнув жменю чорниці з відкритого контейнера, що стояв поруч із плитою, і відправив її в рот.

– Благословляю тебе на шлюб із цим чоловіком.

Ми з Гадсоном розсміялися.

Він спек для Фішера цілу тарілку млинців, поклав збоку фрукти, але не зробив таке ж усміхнене сонечко, яке приготував для мене. На подив, коли ми всі троє сіли за стіл, не виникло жодної незручності.

Фішер відправив майже половину млинця в рот.

– Отже, чим ви, хлопці, займаєтеся цими вихідними?

– Гадсон проводить час із донькою. Мені треба виконати кілька доручень, але в основному я вільна. А як щодо тебе?

– Думаю заскочити на блошиний ринок, – сказав Фішер. – Наступного тижня в помічниці юриста день народження, а їй сподобалися ті керамічні горнятка ручної роботи, які ти вибрала для неї минулого року. Тож хочу подивитися, що в них є ще.

– О, чудово. Я б теж не відмовилася сходити на ринок.

Гадсон наморщив лоб.

– Я думав, ми підемо з Чарлі в парк. Ти щось говорила про Античний ігровий майданчик.

Я подумки повернулася до нашої нещодавньої розмови.

– Ти сказав, що подумуєш про те, щоб зводити Чарлі в Центральний парк, а я запитала, чи водив ти її колись на Античний ігровий майданчик. Не думала, що захочеш взяти мене з собою.

– А я навіть не засумнівався, що ти теж поїдеш...

– Буду тільки рада погуляти в компанії з тобою і Чарлі... якщо це не здається тобі передчасним.

– Не думаю, що вона готова побачити тебе в моєму ліжку, – похитав головою Гадсон, – але з чогось же треба починати, так?

Ух ти. Я відчула тепло в грудях при думці про те, що він теж планує для нас спільне майбутнє.

– Гарна ідея.

– Знаєш що, мені ще потрібно заскочити додому, перш ніж о другій забрати Чарлі. То чому б вам, хлопці, не прогулятися поки що на блошиний ринок? А після ми могли б зустрітися з тобою біля парку.

Я глянула на Фішера.

– Непоганий план, – знизав той плечима.

Поснідавши, Фішер пішов до себе, а Гадсон забіг у душ, перш ніж одягнути все те, у чому він ходив учора на роботу.

– Гадаю, ми могли б тримати одне в одного дещо з речей, щоб мати можливість переодягнутися, – зауважив він.

– Я тільки за, – не стримала я усмішки.

Гадсон одягнувся і поцілував мене на прощання.

– Які у вас із Чарлі плани на вечерю? – запитала я.

– Зазвичай ми просто замовляємо що–небудь у ресторані.

– Що скажеш, якщо я приготую вам сьогодні вечерю? Продукти можу купити по дорозі.

– Прекрасна думка. Але продукти я можу купити і сам – просто напиши список.

– Ні вже. Нехай буде сюрприз.

– Домовилися, – сказав Гадсон, цілуючи мене в лоб.

* * *

– Схоже, у вас із Гадсоном все серйозно.

Ми з Фішером неспішно брели по рядах блошиного ринку.

– Він приголомшливий чоловік, – зітхнула я.