Запрошення

Глава 12

Розділ 10

Стелла

Як багато може змінитися лише за тиждень!

Замість того, щоб стирчати в приймальні «Ротшильд Інвестментс», сподіваючись побачити власника місцевого «замку», я була представлена ​​всьому офісу як «нашого нового партнера». Від такого крутого повороту голова все ще йшла кругом, але я вирішила не гаяти часу на зайві роздуми. У запасі було лише кілька місяців на розкручування продукту.

Олівія зателефонувала наступного дня після того, як я отримала пропозицію. Вона все ще доглядала свекру в Каліфорнії, але хотіла перевірити, чи я задоволена умовами угоди. Під час розмови я обережно торкнулася отриманого листа з відмовою. Олівія вибачилася і сказала, що сталася якась плутанина. Мені чомусь так не здавалося. Інтуїція підказувала, що тут криється щось більше, ніж просто неправильно складений текст. Однак Олівія не стала затримуватися на цій темі, і я наслідувала її приклад, зосередившись на тому, що має бути, а не на тому, що було.

– Стелла, це Марта, наш головний бухгалтер, – представила Олівія. – До твоєї відомості, Марта любить чорну каву і віддає перевагу тій, яка продається в «Старбаксі», кенійська з маленького магазинчика наприкінці кварталу. Повір, настане година, коли тобі доведеться прийти до Марти з підібганим хвостом, тримаючи в руках каву, і благати про збільшення бюджету.

Марта засміялася і простягла долоню для рукостискання.

– Приємно познайомитись, Стелла. Відверто кажучи, якщо твої парфуми хоча б наполовину такі гарні, як розповідає Олівія, тобі не доведеться просити, – підморгнула вона. – Просто принеси флакончик.

Я посміхнулася, але про всяк випадок, коли ми з Олівією рушили в наступний відділ, зробила замітку про кавові пристрасті Марти.

Фішер попросив когось зі свого офісу переглянути всі документи, і я підмахнула їх, не особливо вчитуючись. Кілька днів тому ми з Олівією зустрічалися за сніданком, щоб обговорити основи логістики. Вона очолювала відділ маркетингу, але «Ротшильд Інвестментс» у рамках нещодавно придбаної частки в моїй компанії надавала допомогу практично у всьому: від веброзробок до бухобліку. Все це заощаджувало купу грошей, яких у мене не було.

Першим кроком стало рішення про місце мого нового офісу. Олівія повідомила, що багато партнерів, використовуючи велику кількість працівників і послуг, воліють відкривати офіси в Ротшильд Інвестментс. Враховуючи, що моїм попереднім офісом був диван у вітальні, від стіни до стіни оточений коробками, я відразу погодилася, що професійніше зустрічатиметься з людьми тут – принаймні поки не зможу дозволити собі щось власне.

Наприкінці нашої ознайомчої екскурсії ми опинилися в офісі, що порожній, і Олівія простягла мені ключ.

– Ось і твій новий будинок. Жіноча кімната в кінці коридору. Я попросила свою помічницю забезпечити тебе всім необхідним, але якщо потрібно ще щось – просто дай їй знати. Об одинадцятій у мене зустріч, тож треба бігти. Може, пообідаємо разом близько половини другої?

– Було б чудово, – кивнула я.

Олівія зникла, а я вмостилася за величезний сучасний стіл і спробувала усвідомити, що сталося. «Персональний аромат» отримав не лише фінансування у більшому, ніж потрібно для запуску, обсягу, а й команду, системне забезпечення, а також чудовий офіс у центрі міста, про яке можна було лише мріяти. Все виглядало досить сюрреалістичним. Кожен, кого я зустріла сьогодні, здавалося, був щиро радий співпраці та горів бажанням розпочати роботу. Все здавалося надто прекрасним для того, щоб бути правдою. І тут я згадала, що принаймні одна людина не на сьомому небі від моєї присутності.

Під час ознайомчої екскурсії двері до кабінету Гадсона були зачинені. Але запах його одеколону казав, що господар або в офісі, або щойно вийшов. Нам давно час було з'ясувати стосунки, тож, вийшовши з дамської кімнати, я зробила гак коридором, що веде до його дверей. Цього разу вона була відчинена. Принаймні наближення мій пульс все частішав. Коли я постукала, Гадсон стояв спиною до дверей, намагаючись дістати щось із полиці.

– Залиш на столі, – не обертаючись, сказав він.

Напевно, чекав на когось іншого.

– Привіт, Гадсон. Це Стелла. Сподіваюся, у тебе знайдеться хвилинка, щоб поговорити.

Він обернувся і глянув на мене. Боже, невже небесна блакитність його очей стала ще яскравішою з того дня, коли ми бачилися востаннє? Я відразу почала крутити кільце на вказівному пальці, що робила щоразу, коли нервувала. Схаменувшись, перестала. Не могла дозволити цій людині себе збентежити.

І хоча мене нудило від хвилювання, я, піднявши підборіддя, зробила крок вперед.

Ці слова змусили мене посміхнутися. Я обожнювала Олівію.

– Ти не хочеш мати зі мною справу через мій продукт чи через мене особисто?

Перш ніж відповісти, Гадсон уважно вивчив моє обличчя.

– Через тебе особисто.

Я спохмурніла, але оцінила його щирість. І вирішила ловити момент.

– Лист із запрошенням датований днем ​​раніше, ніж я сіла у вестибюлі, сподіваючись тебе побачити. І ти змусив мене там сидіти аж два дні. Навіщо?

Куточок його рота ледь помітно смикнувся.

– Ти просила дві хвилини, а я був зайнятий.

– Але ти міг би просто сказати секретарці, що передумав і що запрошення чекає на мене поштою.

На цей раз Гадсон не зміг стримати усмішку.

– Так, міг би…

Побачивши, що я гнівно примружилася, він посміхнувся.

– Якщо це найстрашніша гримаса, на яку ти здатна, раджу попрацювати над цим.

Яка ж небезпечна в нього усмішка! У мене мало не перехопило подих. Продовжуючи сидіти у кріслі, я випрямила спину.

– У нас будуть проблеми зі спільною роботою? Олівія сказала, що ти поринаєш у роботу всіх стартапів.

Гадсон знову глянув на мене.

– Ні, якщо ти вмієш працювати.

– Вмію.

– Думаю, це ми побачимо.

На столі задзижчав інтерком, і пролунав голосок секретарки:

– Містер Ротшильд?

Не відриваючи погляду від моїх очей, він відповів:

– Так?

– Прийшла людина на зустріч об одинадцятій тридцять.

– Скажи Дену, що скоро буду.

– Буде зроблено.

Секретарка відключилася, а Гадсон трохи нахилив голову.

– Щось ще?

– Думаю, це все.

Коли я встала, зібравшись вийти, Гадсон знову заговорив:

– Насправді є ще одна річ.

– І яка ж?

Він схрестив руки на грудях.