Страница 31 из 58
Алло, ви помилились номером!
Сержант Квочка востаннє підправив вуса, як завжди, обсмикнув запилений мундир, над яким піднялася курява пилюки, і, крякнувши, почав:
– Сьогодні, 15 липня, о 9 годині 38 хвилин за київським часом біля Держбанку я зустрівся з водієм автомашини 13-13 Логвином Дмитровичем Голубеєм і дізнався від нього...
– Пробачте, сержанте, – швидко смокчучи люльку, урвав його майор. – Але чому цей Голубей дізнається про все раніше, ніж ви, досвідчений криміналіст?.. Це вам не здається підозрілим?
– Не можу сказати, товаришу майоре.
– Не можете чи не хочете?
– Не можу.
– Ну, гаразд. До Голубея ми ще дійдемо, мене зараз цікавить, що трапилося в аеропорту, і розв'яжіть, нарешті, привезений вами мішок. Ви погляньте: лейтенант згорає від нетерпіння.
Квочка поклав мішок посеред кабінету і неквапом розв'язав його. Лейтенант глянув, і йому забило дух. Серце його стислося, а потім закалатало так, що він злякався: «А що, як вискочить з грудної клітки? А тут ще майор відчинив вікно». Та це одразу минуло. Фостиков мав хоча й молоді, але вже сталеві нерви. Він повернувся на своє місце й сів, щоб не впасти.
– Як ця собача голова потрапила до вас? – майор вискочив помолодечому на підвіконня, звісивши донизу ноги. – Тільки в деталях!
– О восьмій годині тринадцять хвилин я поставив за кущем свій мотоцикл в районі аеропорту. Раптом мою увагу привернуло те, що якийсь молодик у фіолетовому костюмі підійшов до мішка і просунув усередину руку, намагаючись щось витягти звідти. Несподівано він зойкнув і відскочив. Я одразу зрозумів, що мішок не його, і вийшов з кущів. Побачивши мене, він кинувся тікати. «Ага, на злодієві шапка горить», – згадав я ваші слова, товаришу майоре.
Ситорчук на знак згоди мовчки кивнув головою і затягнувся.
– Він в аеропорт, я – за ним...
Вислухавши уважно сержантову розповідь до кінця, майор зіскочив з підвіконня на підлогу і сказав:
– Спробуйте, Квочко, відтворити вашу розмову з Голубеєм ще раз і якомога правдивіше. Навіть в інтонаціях.
– У чому, в чому? – перепитав сержант.
– В інтонаціях і жестах, – додав майор.
Сержант крякнув, але не сказав нічого. Старий криміналіст і так все зрозумів...
– Ви нічого не пропустили, Квочко? – запитав майор після того, як сержант вдруге закінчив свою розповідь.
– Здається, нічого.
– А спробуйте пригадати ще раз. Мене, зокрема, цікавить аеропорт. Як же все-таки за такий короткий час можна було пограбувати касу? Та ще й ніби між іншим. Виходить, хтось тут був співучасником, – майор затягнувся й оповив свою голову димом.
Сержант зблід і опустив очі додолу.
– Я спробую, – сказав він і втретє почав свою розповідь.
– Мені ясно, – нарешті мовив майор. – Тут все дуже заплутане. По-перше, Квочко, ви припустилися кількох помилок:
а) передчасно налякали злодія, замість того, щоб на деякий час затриматися в кущах;
6) кинулися його доганяти, замість того, щоб вистежити, куди ведуть його сліди;
в) привезли мені цей мішок, замість того щоб залишити його там, де взяли.
У Квочки нервово засмикались вуса, йому було ніяково. Особливо перед молодим лейтенантом.
– По-друге, що ми на цю хвилину маємо? – продовжував майор. – Давайте спробуємо все це викласти в хронологічній послідовності:
а) вчора до нашого міста прибув, залишивши передчасно в'язницю, злочинець;
6) сьогодні якийсь невідомий намагався украсти мішок, який начебто належить професору Шлапаківському;
в) у мішку виявляється собача голова, яка належить начебто професоровому Цуцикові;
г) в аеропорту грабують касу;
д) шофер Голубей повідомляє, що професор Шлапаківський замовив у книгарні якісь книги, начебто зняв з ощадкнижки гроші і купив десь на околиці особняк.
Майор вийняв хусточку й витер з чола піт. Чоло взялося зморшками, і лейтенант Фостиков помітив, як біля його очей в гарній симетрії пролягли ще дві точнісінько однакові зморшки.
– Тут щось не так. – Ситорчук витягнув з кобури пістолет і, взявши в руки шомпол, почав прочищати ним чубук люльки. – Надто уже все ясне й прозоре в цій дещо загадковій і, на перший погляд, заплутаній історії. Тут або одразу три справи, або одна справжня, а дві штучних. Можливо, чиясь досвідчена рука намагається спрямувати нас на хибний шлях. Якщо це не випадковість, то складається враження, що нас наче хто підштовхує, щоб ми йшли туди, куди не слід. Не подобається мені і ваш Голубей, сержанте. Якось він себе не так поводить, як треба у його віці... Але про це потім. Мене цікавлять, товариші, ваші версії. Що ви на це скажете, лейтенанте? Тим більше, що після відпустки в Карпатах ви відпочили, набралися свіжих сил. Отож слухаємо вас.
Лейтенант підвівся.
– Мені важко щось зараз сказати, – він ще раз глянув на речовий мішок, відрубану голову доберман-пінчера й відчув, що йому погано. – Коли брати слова Голубея на віру і коли це правда, що Шлапаківський зняв з ощадкнижки всі свої заощадження і про це знає Голубей, то про це могли знати й інші. Логічно?
– Логічно, – кивнув головою Ситорчук.
– Професор міг учора ввечері зустрітися з хазяїном особняка. Але він з ним не зустрівся. «Наводчик» направив по сліду Арнольда Івановича якогось бандита. Цим «наводчиком» міг бути й Голубей. Тому він першим і повідомив про це сержанта, щоб на нього не впала ніяка підозра, бо де ж логіка, коли людина заявляє в міліцію сама на себе. Логічно?
– Логічно. Далі, будь ласка, – попросив майор.
– Далі події розвивалися приблизно так. В одному з темних провулків, які ще в нас досі не освітлюються міськкомунгоспом, професору назустріч вийшов хтось із сокирою і...
Квочка втягнув мимоволі голову в плечі і заплющив очі. Руки його помітно тремтіли, неймовірно швидко вистукував пульс. Це передалося й майорові: «Так недовго й до екстрасистолічної аритмії», – подумав про себе він і майже крикнув лейтенантові:
– Не згущуйте фарби, мій любий...
– Не буду, – вибачився лейтенант і на закінчення додав: – Отак, гадаю, напали на професора.
– Мене цікавлять деталі, але, будь ласка, без натуралізму, – звернувся майор до Фостикова, наче той вчора був свідком пограбування Шлапаківського.
– У деталях я це уявляю так, – прокавшлявся лейтенант. – Як тільки грабіжник підійшов до професора і загрозливим тоном почав вимагати гроші, на бандита напав доберман-пінчер і вчепився... Скажімо, за куртку.. Нападник відштовхнув його і, вихопивши сокиру, відрубав Цуцикові голову.