Страница 97 из 98
Біля Ганта стояв Джаспер Торн. Коли я поглянула на його обличчя, мені перехопило подих. Я і раніше розуміла, що всі вони по-своєму привабливі. Але Торн скидався на скульптуру з каменю, яку майстерно створив якийсь талановитий митець. Темно-каштанове кучеряве волосся обрамляло прекрасний лик. На обличчі сяяла усмішка, яка стала його візитівкою. Виникало таке почуття, що він точно знав, як обеззброювати нею всіх довкола. На ньому були чорні шкіряні блискучі штани, масивні черевики та темно-червона шовкова сорочка. Кілька ґудзиків залишились розстібнутими, тому переді мною відкрився неймовірний краєвид на гладку темну шкіру його грудей, вкриту татуюваннями. Він розтулив рота і щось сказав, але я не розчула й слова — так мені дзвеніло у вухах.
Насилу змусила себе відірватися від нього. А потім узагалі не розуміла, де я і хто, аж ось мій погляд ухопився за Адама (Звіра) Синклера, який стояв поруч із Торном.
Звір, безумовно, був наймасивніший із чотирьох, його плечі заповнювали кожен міліметр чорного костюма. Під піджаком, точно пошитим на замовлення, ховалася біла майка з таким глибоким вирізом, що я змогла побачити частину його тату, яке простягалось угору до шиї. Своє фіолетове волосся він зачесав назад, лише одне пасмо недбало спадало на чоло. Я і далі розглядала його. На пальцях лівої руки помітила кілька важких срібних перснів, а на правій руці — білу пов’язку. Коли він зауважив, що я його розглядаю, стиснув кулаки, тож я підвела погляд. Наші очі зустрілися, і моє серце заскеміло, але за секунду я зрозуміла, що він насправді не дивиться на мене. Його погляд здавався… порожнім. Наче він докладає зусиль, щоб побачити щось позаду мене.
— Розі? — пролунав голос Кайли, і я підскочила.
— Га, де? — промовила я і повернулася до неї. Подруга якось дивно кривила обличчя та розмахувала руками, очевидно, намагаючись привернути мою увагу. Лише тоді я зрозуміла, що цілу-цілісіньку хвилину стою, вилупившись на гурт, не кажучи ні слова.
— Бляха, — пробурмотіла я і завмерла.
Ні.
Ні, ні, ні.
Це не могло бути перше слово, яке від мене почули хлопці зі
Scarlet
Luck
.
— Розі, — прохрипіла я. Декілька хвильок усі мовчали. Тоді я зрозуміла, що щойно тупо назвала своє ім’я, і всі дивляться на мене з очікуванням.
— Я маю на увазі, це моє ім’я. Я… я Розі Гарт.
Торн усміхнувся ще ширше. Він зробив крок до мене і простяг руку:
— Приємно познайомитися, Розі.
Приголомшена, я ту руку схопила. Його парфуми огорнули мене, і я змусила себе вдихати не надто швидко та не надто часто, бо цей аромат був просто неймовірний. Натомість я почала копирсатися в голові, шукаючи, які слова сказати. Зрештою надумала вимовити щось типу «Навзаєм, дуже приємно», але моє горло стиснуло, і я не могла видушити із себе й слова, хоча дуже хотіла.
Торна, здається, моє заціпеніння не турбувало; він відпустив мене і зробив крок назад. Лоґан поспішив уперед і потиснув мою руку, ледь усміхнувшись. За ними не відставав Гант, він зробив те саме, поки я мовчки стояла, намагаючись бодай якось перебороти тремтіння в колінах. Я повернулася до Звіра, але він уже відвернувся та розглядав диван і стільці за ним. Утім, я пам’ятала про правила — знала, що не маю торкатися гостя. Якщо вірити чуткам, цього нікому не дозволяли. І це правило діяло не лише під час різноманітних інтерв’ю, а й… завжди.
У дні, коли я засинала під їхні кавери й сотні разів переглядала кожне нове відео, Звір веселився на тій самій хвилі, що й Торн, — гучно, бурхливо та невгамовно. До їхньої кризи три роки тому. Коли вони всі змінилися. Така ситуація була абсолютно типова, і фанати просто прийняли цей факт і полюбили хлопців іще більше. Ми проживали разом із ними їхній розрив, дрібні та великі скандали, революції стилю та звуку. Але Звір змінився не лише зовні. Щирий хлопець, який завжди широко всміхався на відео і, здавалося, тільки й чекав нагоди пожартувати, став мовчазним, нетовариським, відпускав свої емоції лише під час гри, і так виправдовував своє сценічне ім’я. Під час сьогоднішнього інтерв’ю зі
Scarlet
Luck
Звір майже не говорив і здавався замкнутим. Це відчуття тільки посилилося, поки хлопці стояли переді мною.
Насилу мені вдалося відірвати очі від Звіра й повернутися до інших трьох.
— Розпочнімо з перевірки звуку та протестуймо мікрофони, — сказала я і жестом запропонувала їм присісти, щиро сподіваючись, що ніхто з них не помітив, як тремтить моя рука. Я швидко опустила руку, а другою — міцно вхопилася за свій записничок.
— Сідай, я попіклуюся про мікрофони, — сказала Кайла, разом із Леєю та стилістом розсаджуючи хлопців.
Я пішла за ними й опустилася в крісло, на мить заплющила очі та глибоко вдихнула.
Один, два, три, чотири.
Я не збираюся виставити себе на посміховисько. Так, я спочатку заклякла і зіпсувала перше враження хлопців про мене, але це не означало, що й далі інтерв’ю має відбуватися так само.
Через.
П’ять. Шість. Сім. Вісім.
Понад сім років тому я вперше переглянула відео гурту, який тепер значить для мене більше, ніж будь-що інше. А тепер вони сидять тут, у моїй студії, на моєму шоу. Моя мрія здійснилася.
Я розплющила очі й схопила навушники. Надіваючи їх, згадала, як Кайла мене врозумляла. Ніхто не знав цей гурт так добре, як я. Я впораюсь.
Я просто мушу впоратися.