Примарне правління

Глава 35

Повітря.

Мені конче потрібне було повітря.

Мабуть, я забула, як люди взагалі дихають. Насправді я нічого не могла пригадати. У голові абсолютна пустка.

— Кайло, — прохрипіла, — я помираю.

Вона поплескала мене по плечу.

— Ну блін, Розі. Не починай.

— Але таке відчуття, ніби я помираю. Повільно і болісно. Мені бракує кисню.

Я підійшла до вікна й відчинила його. Глибоко вдихнула свіже повітря і заплющила очі. Серце калатало, в горлі стояв клубок. Іще п’ять хвилин. Наша зустріч із

Scarlet

Luck

розпочнеться за п’ять хвилин.

Останні кілька днів я ретельно готувалася до інтерв’ю. Хоча знала про хлопців майже все, таки попорпалась на інтернет-форумах і в коментарях в інстаграмі та на ютубі й прочитала різні теорії про їхній новий альбом. Я, мабуть, двадцять разів переглянула кліп на

Golden

Circle

, перш ніж розшифрувати всі приховані послання. І до пізньої ночі репетирувала запитання, які хочу їм поставити. Мій нотатник був переповнений наліпками та кольоровими лініями від численних різнобарвних маркерів. Я навіть проговорювала запитання, мугикаючи мелодію

Golden

Circle

, щоб подумки наспівати цю пісню, якщо відчую, що ось-ось втрачу свідомість. На що я насправді не сподівалася. Оскільки це було б моє найбільше жахіття.

Цієї миті у студії пролунав дзвінок, і я заціпеніла.

Вони прийшли.

Вони справді прийшли.

Я повернулася до Кайли, перелякано витріщившись на неї. Раптом мене кинуло в жар і водночас у холод.

Моя подруга поклала обидві руки мені на плечі й міцно обійняла.

— Ти впораєшся, — сказала вона, проте я помітила нервовий відблиск в її очах.

— Я впораюся, — повторила я, хоча ці слова здалися мені награними та брехливими.

Кайла кивнула, а потім випустила мене з обіймів, щоб вислизнути зі студії та спуститися ліфтом на перший поверх. На нижніх поверхах цієї будівлі були розташовані кілька інших орендованих студій, тож, щоб підійнятися ліфтом, потрібен був спеціальний ключ.

Я поправила одяг і зачіску. Тоді поглянула на себе в дзеркало. Щоки палали, але макіяж іще тримався, та й вбрання я дібрала вдало: приталена водолазка в рубчик і шкіряні легінси з металевими блискавками на кишенях. Я почувалася комфортно та сама собою. Це було те, що давало мені сили протягом інтерв’ю, знову й знову впродовж останніх кількох років.

Тоді я підійшла до коричневого дивана. Поруч на столику вже стояли чотири склянки з водою, а ще тарілка з неймовірно смачними донатсами з кафе вниз по вулиці. Кайла також попіклувалася про квіти, які стояли у вазі на столі. Я обійшла диван і поправила стільці. Потім повернулася до камери; вона вже була закріплена на штативі й готова до прямої трансляції. Кайла налаштовувала техніку, але я хотіла ще раз усе перевірити, аби хоч трохи втамувати тривогу. Студійне світло було чудово виставлене; від його яскравості мене кинуло в піт.

Я швидко підбігла до свого столу в протилежному кутку студії біля вікна, відсунула верхню шухляду й відшукала свій антиперспірант на такі екстрені випадки. Тоді несамовито наприскалась ним, аж почула тихий дзеньк ліфта, який зупинився на нашому поверсі. Я вийшла їм назустріч, моє серце й далі калатало.

— Варто спершу почати із саундчеку, — з коридору долинув голос Кайли.

— Чудово. Нам також потрібно ще дві хвилини, щоб хлопці причепурилися, — відповів їй жіночий голос.

Безперечно, це був голос Леї Міллер, менеджерки хлопців. Вона працює з ними лише три останні роки, відколи хлопці пережили важкий період і гурт майже розбігся. У цій індустрії вона мала репутацію молодої, але жорсткої організаторки. Вона відстоювала гурт від усього й усіх і супроводжувала його майже на кожному заході.

— Мені не потрібні дві хвилини, я вже неперевершений. Так, Кайло? — пролунав голос, і мій живіт стиснуло від хвилювання.

Джаспер Торн. Джаспер Торн, соліст

Scarlet

Luck

, щойно розмовляв із моєю подругою.

— Твій ніс блищить, я б краще трохи припудрила його, — відповіла Кайла.

Здивовано поглянула на неї. Я не надто непокоїлася під час інтерв’ю з Ешлі, але Кайла ледве витиснула із себе бодай слово, проте сьогодні, здавалося, все було навпаки.

Торн глухо пирснув, почувши її метку відповідь.

— Вона має рацію, Торне, — додала Лея. Потім повернулася до Кайли й мовила: — Це наша остання зустріч на сьогодні, тому було б добре, якби вона не тривала довго. Ви отримали список?

Я не розчула відповіді Кайли, тому що подумки ще раз переглянула правила інтерв’ю. Жодних запитань про родину та друзів гурту. Жодного фізичного контакту, якщо тільки його ініціаторами не є хлопці. Інтерв’ю має бути зосереджене на музиці, особливо на новому альбомі, й не тільки на…

Далі я зупинилася, тому що в цей момент Кайла з усіма іншими увійшла до студії, і моя голова знову абсолютно спорожніла.

Я не знала, на кого дивитися. Я часто програвала інтерв’ю з хлопцями, дійшло до тридцяти разів, але цього разу розгубилась. Я не могла натиснути паузу, щоб повністю оцінити ситуацію, а мої очі не могли вирішити, на кого поглянути першим.

«Ліворуч, — вирішила я. — Погляну ліворуч».

У роті все пересохло, як у пустелі, і він на трішки привідкрився, коли мій погляд упав на Лоґана Баклі. Він був у чорному з голови до п’ят, сорочка оверсайз мала кілька розривів, і тому під нею виднілося тіло. На його штанах вільного крою, а також на шиї виблискувало безліч срібних ланцюжків, а темно-русе волосся навіть не визирало з-під чорної шапки, яка стала свого роду Лоґановою фішкою. Свої нігті він пофарбував у чорний колір, як і я, тому я мало не всміхнулася.

Мій погляд зажив власним життям і ковзнув праворуч, де стояв Кілліан Гант. На перший погляд, Гант мав вигляд похмурого женця; неначе сама смерть власною персоною. Височезний, з довгими руками й ногами, щоки запалі й бліді. Під блакитними очима виднілися темні кола, але погляд здавався люб’язним і жвавим. Коротко підстрижене волосся було пофарбоване у сріблясто-сивий колір. Одягнений в обтислі чорні шкіряні штани, однотонний топ і довге чорне пальто майже до підлоги з вишивкою на рукавах.