Страница 94 из 98
Глава 33
Епілог
Кілька
місяців
по
тому
На моє обличчя падало золотисте тепле світло. Вся зала наповнилася особливою аурою, а гостей ставало щораз більше. Ми з Кенною прийшли раніше і дуже здивувалися, що наших друзів ще не було.
— Вони не прийдуть. Б’юся об заклад, — промовила моя подруга, а я похитала головою.
— Мерфі б такої можливості не пропустив.
Після місяців випробувань в академії Еверфолл знову відбувався бал. І ми всі вирішили насолодитися ним. Протягом останніх місяців було чимало неприємних моментів, але сьогоднішній вечір не буде одним із них. Ми всі поставили собі це за мету.
Ми з Кенною цокнулися келихами із соком, коли хтось притулився до барної стійки поруч із нами.
— Будьмо, — сказала дівчина, дзенькнувши своїм келихом об наші.
— Я що, знову отримаю страшне попередження? — запитала я Джорджину, яка лише відмахнулася від мене.
— Це вже в минулому, принцесо.
Я усміхнулася їй. Так і було. Все, що відбулося між нами раніше, забулося. Джорджина, Амара і Лоркан тепер стали невід’ємною частиною нашого кола друзів. Ми багато пережили разом, і це назавжди згуртувало нас. Тим паче Джорджина тепер також допомагала мені з бойовою підготовкою, а іноді навіть програвала мені, хоча й не надто часто.
— Де ти загубила Амару? — запитала Кенна.
— Вона вже танцює. Лоркан украв її у мене, — скривилася Джорджина.
— Та ти що, — промовила я. — Лоркан тобі не конкурент.
— Це точно, — відповіла подруга, усміхаючись. — Але не варто, щоб він це чув. Не можна ранити його самолюбство.
Я оглянула танцмайданчик, і справді — там під звуки оркестру Лоркан рухався з Амарою, наче вихор. Амара мала такий вигляд, ніби в неї паморочилося в голові, а у погляді, який вона кинула на нас із Джорджиною та Кенною, читалося прохання про допомогу, і ми розсміялися.
— Піду допоможу їй, — промовила Джорджина і швидко стиснула мою руку, коли проходила повз.
Потім Джорджина зробила декілька кроків до танцмайданчика, злегка поклонилася й простягнула руку Амарі. Подруга одразу ж схопила її, обвила руками шию та поцілувала. Джорджина обійняла її за талію і почала погойдуватися разом із нею в такт музиці.
— А, ось де мої любі дівчатка, — почувся знайомий голос, і трохи згодом Мерфі став позаду Кенни та обійняв свою дівчину.
Вона поклала його руки собі на живіт і усміхнулася, коли він занурився обличчям в її кучері.
Я обернулася й побачила Ділана, що дивився на Мерфі та Кенну з таким самим виразом обличчя, як і я. Ніби він впустив їх до свого серця, хоча завжди відмовлявся це робити. Протягом останніх місяців Мерфі з Діланом зближувалися все дужче. Саме Ділан тренувався з Мерфі після поранення, щоб довести до потрібної форми його нову робочу руку, оскільки права рука виконувати рухи належним чином більше не могла. І саме Ділан відновив Мерфі, коли той засумнівався у своїй здатності стати розвідником.
Зараз мій хлопець повернувся до мене, і моє серце затріпотіло, коли я побачила його в костюмі. Чорна тканина ідеально облягала тіло й сиділа по фігурі. Він простягнув мені руку.
— Потанцюй зі мною, — запропонував він.
Я підняла брову:
— Зараз, так?
Ділан просто закотив очі, коли я поклала свою руку в його. Потім потягнув мене на танцмайданчик до інших. Він, звісно ж, поклав одну руку мені на спину, а іншою взяв мене за руку і притягнув до себе. Ми погойдувалися в такт музиці.
— Ми познайомилися на схожому балі.
— Так, пригадую.
— Справді?
— Гм, — він нахилив голову так, що його губи торкнулися мого вуха. — Ти була напрочуд зверхньою й погрожувала донести на мене.
Я усміхнулася. Водночас моє серце охопив смуток, як це часто бувало в останні місяці. Для мене це був нелегкий час. Іноді через усі втрати я все ще поринала в депресію. Але моя сім’я та друзі допомогли мені йти далі. І я впевнена, що Бо також хотів би цього для мене.
— Вже тоді, побачивши тебе, я відчув, як від твоєї краси мені перехопило подих, — прошепотів Ділан.
— А мені здалося, що ти намагаєшся проткнути мене поглядом.
— Я завжди дивлюся так, коли вважаю щось незрівнянним.
Я тихенько засміялася:
— Я досить добре тебе знаю, щоб стверджувати, що це брехня.
Він трохи відсторонився від мене:
— Я не брешу. Принаймні коли йдеться про тебе.
Його вигляд був таким серйозним, що я повірила.
— То ти вже тоді знав, що… — я не знала, як закінчити це речення.
— Що ти можеш бути небезпечною для мене? — він кивнув і закрутив нами по танцмайданчику під повільну пісню. — Так.
— Мені знадобилося більше часу, — промовила я.
— Нам обом потрібно було більше часу. Але нічого страшного.
— Точно?
Ще один кивок.
— Адже тепер ми обоє впевнені в тому, що робимо. У тому, чим ділимося одне з одним.
Поки що це було
все
. Ділан постійно розповідав мені про те, що його турбувало. І тепер він був майже готовий відкрити тітці правду про ту ніч, коли загинула його сім’я. Якось він уже брав мене із собою в один зі своїх таємних візитів до Евана, і я змогла познайомитися з його молодшим братом ближче. Того дня Евана не мучила темрява, яку приніс його короткий візит до потойбічного світу. Натомість він здавався звичайним шістнадцятирічним хлопцем і розповідав мені про свої улюблені книжки. Він також, кривлячись, розповідав, як часто Ділан скаржився через мене. Тоді Ділан схопив Евана за шию й не відпускав, поки той не почав благати про пощаду, а я голосно сміялася.
Я притулилася щокою до грудей Ділана і дозволила музиці підхопити мене. Стільки всього сталося. Моє життя повністю перевернулося лише для того, щоб з уламків сформувалося щось нове. І це нове мені подобалося. Хоч би яким виснажливим воно було, хоч би як важко нам усім доводилося боротися.
— Кохаю тебе, — прошепотів Ділан мені на вухо.
Я відірвалася від нього та зазирнула в його прекрасне обличчя. Потім обійняла за шию і наблизилася своїми губами до його, щоб ніжно поцілувати. Хлопця, який повернув мені віру в себе. Який змусив мене побачити себе його очима. Який і вдень, і вночі був поруч. Який пройшов би цей світ чи потойбіччя заради мене. Який довірив мені всі свої таємниці і таким чином перевершив себе.
— А я тебе. Хай там що відбуватиметься далі. Хоч би що трапилося, — прошепотіла я, вкладаючи в ці слова всю свою душу.