Страница 67 из 98
Глава 26
21
Тепер, коли жахливі вихідні з брошками залишилися позаду, ми нарешті знову змогли виходити на вулицю, не боячись, що нас можуть атакувати будь-якої миті. Тож ми з Мерфі та Кенною затишно влаштувалися в бібліотеці та переглядали всі зібрані нами факти.
— Спочатку я думав, що напад на тебе якось пов’язаний із морським змієм, — уголос роздумував Мерфі. — Але, схоже, ця теорія не підтвердилася.
— Чому ти так вирішив? — запитала Кенна.
Він стенув плечима:
— Не знаю. Просто так здалося.
— Я також не розумію, чому Бо так вчинив. Гадала, що ми порозумілися. Проте він був справді розлючений.
— Він майже щороку входить до складу переможців. Здається, йому зовсім не подобається вилітати вже на другому випробуванні, — припустив Мерфі, однак я помітила зловтішний блиск в його очах.
— Зловтіха рано чи пізно дасть тобі копняка, Мерфі.
Хоча слова Кенни прозвучали різко, вона дивилася на хлопця з неймовірною м’якістю, яка була геть не притаманна мені.
— То й нехай дає. Я кілька разів на тиждень качаю свій зад, тож останнім часом маю прогрес. Лише глянь, — промовив він, збираючись підвестися, але Кенна схопила Мерфі за рукав і потягнула назад на лаву бібліотеки.
— Можеш показати пізніше. Коли будемо наодинці, — засміялася вона.
— Пізніше? Коли… ми будемо наодинці? — ошелешено повторив Мерфі.
Вона просто подивилася на нього тим самим теплим, але водночас веселим поглядом:
— Так.
Він аж повернувся до неї:
— Це що, запрошення?
Кенна поворухнулася на сидінні:
— Так. Але тільки якщо ти зараз же зосередишся на завданні і перестанеш так легко відволікатися.
Мерфі дивився на неї з відкритим ротом, його щоки пашіли. Потім узяв під козирок:
— Зрозуміло, Саллі. Для тебе все, що завгодно. Твоє бажання для мене — закон.
Мерфі схопив книжку про священні ритуали і розгорнув, але раптом щось знову спало йому на думку. Він нахилився до Кенни:
— До речі, це також стосується того, що буде пізніше. Якщо у тебе будуть якісь бажання, байдуже, які розпусні, я…
— Мерфі? — урвала його Кенна, не відриваючи погляду від книжки.
— Гм?
— Стули рота і читай тест.
Він ще декілька секунд захоплено дивився на мою подругу, а потім виконав наказ. Хоча я й почувалася п’ятим колесом у возі, щиро раділа, що ці двоє, здавалося, порозумілися і Кенна остаточно розібралася зі своїми почуттями до Мерфі. Вони були такою солодкою парочкою, тож я щиро бажала їм щастя.
— Як думаєте, чи могла Амара завдяки своєму дару заблокувати Лоркану доступ до морського змія? — несподівано запитала Кенна.
— Не думаю, — відразу відповіла я. Кенна здивовано подивилася на мене. — Амара, здається, не була втягнута в це. Вона так само боролася з чудовиськом, як і ми всі. До того ж я бачила її мертвою у своїх видіннях. Вона навряд чи сама могла таке спричинити.
— Теж правда.
Ми занурилися в літературу, що оточувала нас. Тепер ми переключилися з артефактів і прикрас Дану на містичні ритуали, сподіваючись знайти саме те, що допомогло б керувати міфічними істотами. Час від часу ми передавали одне одному красиву коробочку з солодощами і макаронами, яку нам із Кенною надіслала мама. Ми отримали її сьогодні вранці, разом зі стриманою листівкою, як і в останньому «пакунку турботи». Але, мабуть, усю свою любов мама вклала саме в ці макарони. Адже вони вийшли смачнющі.
— З усього, що ми знайшли, найлогічнішим здається ритуал крові, — промовила я, згортаючи чергову книжку. — Але мене непокоїть те, що це лише припущення і ми не маємо жодних підказок.
Кенна на знак згоди пробурмотіла:
— Я також постійно думаю, до чого братися далі. Той золотий відблиск, який ти помітила, міг бути будь-чим. Ми знаємо: щось пішло не так, бо Лоркан каже, що доступ до змія був заблокований. Але як нам це довести?
Мені знову дещо спало на думку.
— Під час телефонної розмови з мамою дещо насторожило мене.
Коли обоє моїх друзів подивилися на мене, я швидко кинула погляд через плече, щоб упевнитися, що за нами ніхто не стежить, сховавшись між стелажами, і стишила голос:
— Коли я розповідала їй про морського змія, вона сказала, що його натренували для чогось, тож він не міг нападати на учнів просто так.
— А може, змій є домашнім улюбленцем ректорки Баскервіль і ночами вони обіймаються? — запитав Мерфі, через що Кенна закотила очі.
— Здається, в озері є ще щось. Те, що потребує захисту, — озвучила мої думки Кенна.
— Або ж його навчили боротися з ворогами в разі нападу на академію.
Якусь мить ми мовчали.
— Як думаєш, твоя мама відповість на декілька запитань? Я маю на увазі, якщо ми вдамося до хитрощів.
Я скривилася:
— Не впевнена. Ти ж знаєш, як вона ставиться до таємниць Ради.
— Але ж змій — це частина академії, тож формально це Ради не стосується.
Я напружено поміркувала.
— А це гарна ідея. Я поговорю з нею про це. А якщо вона знову процитує клятву й почне говорити про нерозголошення… то ми знатимемо, що тут ідеться не лише про випадок на турнірі.
— Вся ситуація досі дуже неоднозначна, — зауважив Мерфі.
— Але все-таки краще до чогось вдатися, ніж нічого не робити.
Я схопила свій телефон і підвелася. Потім озброїлася блокнотом, відійшла в куток, де минулого разу мене застукав Ділан, і набрала мамин номер.
Вона довго не відповідала. Я дістала ручку, щоб записати формулювання, які здаватимуться важливими.
— Калліопе Кінґ, — пролунав голос на іншому кінці лінії.
Я подивилася на свої черевики й легенько вдарила носком по дерев’яному стелажу.
— Привіт, мам. Сьогодні прибула твоя посилка. Дякую за макарони.
— Вони ж смачні, еге ж? Коді і Мейв майже нічого не залишили мені.
Я всміхнулася:
— Тоді наступного разу слід бути спритнішою. Ти ж знаєш, які вони ненажери. Особливо Коді.
— Ти маєш рацію.
Запала тиша, але я швидко прокашлялася.
— Я лише хотіла розказати тобі, що пройшла друге випробування.
— Справді? Це ж чудово. Щиро вітаю тебе, люба.
Я всміхнулася:
— Я вибила Бо зі змагання. Йому це зовсім не сподобалося.
Проте я вирішила не розповідати жахливих подробиць, щоб мама знову не погрожувала забрати мене з академії, дізнавшись, що сталося насправді.
— Ну, так йому й треба після того, як він із тобою повівся.
Це вперше мама сказала щось подібне.
— Приємно, що ти таке кажеш, мам. Як ти?