Примарне правління

Глава 25

20

Атмосфера в аудиторії була напруженою. Гул голосів наповнював зал, адже жоден присутній не знав, хто склав випробування. Можна було тільки здогадуватися: хтось упевнено усміхався, а хтось утупився порожнім поглядом удалечінь. Дехто був пораненим, із синцями на обличчі або пов’язками на інших частинах тіла. Оглядаючи натовп, я помітила Амару. Я витягнула голову й побачила, що вона кульгає, спираючись на руку Джорджини, яка допомагала їй дістатися місця. Амара їй вдячно усміхнулася, на що Джорджина ледь помітно схилила голову і щось прошепотіла. Амара кивнула, а її усмішка поступово зникла.

Незабаром до мікрофона підійшла ректорка Баскервіль. Її голос урвав мої спостереження.

— Гадаю, ви провели захопливі вихідні.

Аудиторією прокотився тихий сміх, а ми з Мерфі перезирнулися. Слово «захопливі», здавалося, не зовсім підходило для опису того, як ми підпалили димові шашки в домі Золотого Листя, щоб пробратися до загальної вітальні. Коли Мерфі усміхнувся, я не втрималася і швидко опустила погляд. Друг стояв так близько, що я відчувала, як він стримує сміх, його рука тремтіла поруч із моєю. Я штовхнула його ліктем у бік і закусила нижню губу.

— Ті з вас, хто успішно пройшов випробування, будь ласка, вийдіть уперед, — сказала ректорка.

З присутніх піднялося приблизно п’ятнадцять осіб. Я вирячила очі від здивування. Я навіть не здогадувалася, що стільки людей вибуло. Я зробила крок уперед і пройшла повз перші ряди, де стояв Бо. Він схрестив руки на грудях. Коли він подивився на мене, мені одразу ж захотілося відвести погляд, але я змусила себе цього не робити. Зухвало витримала його погляд, поки він не відвів очі.

— А тепер передайте, будь ласка, вчителям свої брошки, — промовила ректорка Бастервіль, коли всі зібралися попереду.

Перед професорками Мулліґан і Чен та цілителем Шиганом утворилися три рівні шеренги. Ми з Мерфі вишикувалися біля цілителя Шигана, і незабаром настала наша черга. Цілитель Шиган кивнув мені й простягнув руку, куди я поклала брошки. Він перевірив ініціали на звороті.

— Зої Кінґ, володіє своєю власною брошкою та ще однією вкраденою, — промовив він, звертаючись до ректорки.

Потім він знову поглянув на мене, і його губи викривилися в ледь помітній усмішці. Хоча вона зникла так швидко, що я навіть засумнівалася, чи була вона насправді.

Після цього ми вийшли на сцену. Коли всі учні, що пройшли випробування, передали свої брошки, ректорка Баскервіль знову заговорила:

— Вітаю вас, ви проявили стійкість і магічну майстерність. Усі ви успішно пройшли друге випробування.

Аудиторія вибухнула аплодисментами, а коли я озирнулася, то в одному з останніх рядів побачила захоплене обличчя Кенни, що дивилася на нас із Мерфі. Я усміхнулася їй і подумки відправила всі найкращі побажання, сподіваючись, що вона знає, наскільки я вдячна їй за допомогу.

— Цього тижня зберіться із силами, — продовжила ректорка Баскервіль. — Останнє випробування буде найважчим. Найкращою підготовкою для вас буде збереження своєї енергії. Усі деталі ви дізнаєтеся в п’ятницю. А поки що бажаю вам усього найкращого. Нехай Дану вкаже вам шлях, адже тільки так ви зможете здолати майбутні перешкоди.

Знову пролунали оплески, та цього разу значно стриманіші, ймовірно, через останні слова ректорки. Це звучало майже як попередження. Я відчула занепокоєння, коли усвідомила, що в наступному випробуванні мені, ймовірно, доведеться битися. Я задумалася, чи не доведеться знову зіткнутися з іншою міфічною істотою або чи не стануть моїми суперниками інші учасники. Я озирнулася, намагаючись визначити, хто ще залишився. Я знала Амару, Джорджину, Лоркана, Ронана, Орлу, Дарраґа й Ділана. На ньому я зосередила свою увагу трохи довше. Він, здається, це відчув, бо наші погляди зустрілися. У роті мені пересохло, коли я згадала наш поцілунок. Я замислилася, чи він відчуває те саме, адже його очі на мить потемніли. Я швидко відвела погляд. Після того як він пішов із моєї кімнати, я не була готова зіткнутися з ним знову.

Поступово збори почали розходитися. Учні бігли крізь ряди дерев’яних лавок до виходу, а Мерфі поспішав попереду мене до заднього ряду, де на нас чекала Кенна, коли раптом хтось схопив мене за руку. Я обернулася й побачила Бо, який дивився на мене; його обличчя було напруженим.

— Це була якась форма помсти?

Його голос був тихим, але переконливим.

— Про що ти говориш? — запитала я, намагаючись звільнити руку з його хватки.

Він нахилився вперед, його блакитні очі потемніли від люті.

— Я знаю, що облажався тоді, окей? Так, я повівся як козел. Але я щиро вибачився перед тобою. І думав, що ми все залишили позаду.

— Я теж так думала, — відповіла я. — До того моменту, поки ти не напав на мене.

— Це був не я! — прошипів Бо.

Я лише звела брови:

— Ти забув, що я знаю твій запах, Бо. Я впізнала б ці парфуми будь-де.

— Мій…

Він обірвав фразу на півслові, а потім його очі розширилися.

— Зої, ти повинна мені повірити, я…

— Я взагалі нічого не повинна, — перебила я його твердим голосом. — Навіть якби я хотіла тобі повірити, твоя поведінка говорила сама за себе. Коли будівлю евакуювали, ти першим прибіг до загальної вітальні. І моя брошка опинилася саме в тому місці, яке ти використовуєш як таємний сховок.

— Слухай, я не знаю, як вона туди потрапила!

— Розмову закінчено. Відпусти мене.

Замість того щоб виконати прохання, він стиснув мою руку міцніше.

— Це несправедливо. Ти навіть не хочеш вислухати мене, хоча через тебе мене дискваліфікували з турніру.

— Якщо добре подумати, то це цілком справедливо, — процідила я крізь стиснуті зуби.

Він подивився на мене і похитав головою:

— Ти й справді підла…

— Краще не закінчуй цього речення, хоч би що там крутилося в тебе на язиці, — пролунав знайомий голос позаду мене. За мить поруч зі мною став Ділан. — А тепер забери від неї свої руки.

— Ну звісно ж ти заступишся за неї, і байдуже, права вона чи ні. — Бо беззвучно засміявся: — Не знаю, чи ти забув, але я вже одного разу переміг тебе, Парку. І можу зробити це ще раз в будь-який момент.

— Я не повторюватиму.

Від низького грубого голосу Ділана мене охопила дрож. Поглянувши на свого наставника, я розпізнала темряву в його очах, яка також витала навколо його тіла. Але Бо, здається, це зовсім не хвилювало, тому що він досі не забрав свою руку. Я спробувала вирватися, однак він стиснув мене наче лещатами.