Примарне правління

Що ж, це ідея, навіть якщо ми відчайдушно хапаємося за соломинку — це все ж краще, ніж не робити нічого. І це допомогло. Це мене відволікло і дало відчуття, що я не беззахисна жертва долі. Окрім того, нам справді вдалося натрапити на слід чогось більшого, хтось таки намагався вбити Джорджину, Амару й Лоркана. І мій намір з’ясувати це був навіть сильнішим, ніж бажання довести свою невинність.

Поки Кенна вивчала тексти, а Мерфі перевіряв мережу академії, шукаючи підказки, я блукала бібліотекою та перебирала книжки про священні ритуали. Одна з книжок, здавалося, вперто ховалася від мене, хоча я шукала її в кожному відділі. Коли я переглядала полицю у віддаленому кутку горішнього поверху, раптом позаду почулося тихе клацання. Я розвернулася, автоматично піднімаючи руки для захисту. Якусь мить нічого не відбувалося. Потім одна полиця тихо зрушила з місця. Я відступила назад і вперлася спиною в полицю позаду. Саме тієї миті полиця, що стояла навпроти, викотилася назовні, утворивши вузький прохід. Через певний час звідти вислизнув хтось високий. І я мало не скрикнула, впізнавши таємничого відвідувача бібліотеки.

Це був Ділан.

Він закрив полицю так само тихо, як і відкрив, а моє серце запульсувало на рівні горла, коли я побачила хлопця. Останньої миті він обернувся і, побачивши мене, закам’янів.

Я зміряла його уважним довгим поглядом. Чорні пасма скуйовдженого волосся, що спадали на чоло, чорне пальто з піднятим коміром, рум’янець на щоках, наче він звідкись прибіг.

— Завжди думала, що таємні ходи — це стара легенда.

Фраза вихопилася мимохіть. Я не хотіла говорити з Діланом. Надто сильним було відчуття зради, яке оселилося в мені після його свідчень на слуханні та поведінки опісля.

— Деякі історії про це перебільшені, — відповів хлопець, поправляючи пальто.

Якусь мить ми стояли й просто дивилися одне на одного. Я не могла зрозуміти вираз його обличчя. Це було неймовірно. Він докладав максимум зусиль, щоб сховати своє внутрішнє «я» від інших. Тоді як сам щоразу шпетив мене за це під час наших розмов. Я знову відчула, як усередині мене закипають злість і розчарування, і насилу стримала пирхання. Наступної миті я розвернулася й почала розглядати корінці книжок на полицях попереду себе, раптом виявивши, що враз стало куди важче правильно читати заголовки.

«Містичні обряди та їхні наслідки, — повторювала я подумки. — Містичні обряди та їхні наслідки. Міст…»

Аж раптом я відчула його тепло просто позаду себе. Я затамувала подих, коли він наблизився.

— Ти пропустила наставництво вранці.

Він прошепотів це, але я все одно почула в його словах докір.

Я не зводила очей з важких томів, що стояли переді мною.

— Я не відновилася від травми.

— На вечірці в лісі ти здалася мені цілком здоровою.

Я заклякла, згадавши про ту вечірку. Про те, як Амара поклала руку на його плече. Мимоволі стало цікаво, чи відчував Ділан те саме, коли бачив, як я танцюю з Рафаелем. Чи боліло йому так, як мені, чи було так само важко дихати.

— Та й ти здавався підтягнутим. І досить спритним, — не довго думаючи, буркнула я.

Ділан підійшов ще ближче. Так близько, що його груди торкнулися моєї спини; тихо засміявся:

— Ти стежила за мною.

Літери на корінці книжки переді мною повільно розпливлися в кольоровому вирі.

— Ні, не стежила. Ви просто були в полі мого зору.

— Не верзи дурниць, міс Еверфолл.

Його дихання залоскотало моє вухо, коли він нахилився. Моє серце закалатало.

— Цілком нормально визнати це. Я теж за тобою спостерігав. І мені не забракне сміливості зізнатися, що мені геть не сподобалося бачити, як ти розмовляєш з Магвайром.

Подих мені перехопило. Я добирала слова, але вони, як і назви книжок, в текст не складалися. Зрештою, мені це вдалося, бо злість і розчарування, що досі бродили в мені, рвалися назовні.

— Що ж, ти все правильно сказав. Я нав’язливо зводжу стіну, й мені дуже важко визнавати свої почуття і говорити про них, розумієш? — у моєму голосі бриніла насмішка.

Ділан зітхнув. Звук пройшов крізь мене, особливо коли його губи торкнулися мого вуха.

— Тебе це зачепило, еге ж?

Мені не надто хотілося відповідати, але я таки відреагувала:

— Що ти маєш на увазі?

Минуло декілька секунд, однак Ділан мовчав. Здавалося, йому потрібно було добре обдумати відповідь, перш ніж говорити.

— Тітка Грейс порадила сказати щось таке, що змусить ректорку Баскервіль вважати мою заяву неупередженою.

Мені це здалося логічним. Але від того легше не стало.

— Можна було сказати про це раніше.

— Не хотілося, щоб здавалося, ніби ти знаєш мій задум.

Я замислилася над його поведінкою.

— Це тому після допиту ти сів з іншими?

Знову запала тиша.

— Зокрема.

Я знову зосередилася на назвах книжок.

— То ти вважаєш, що я маю завжди виказувати всі свої почуття перед тобою, але коли йдеться про тебе і твої незліченні секрети, цілком нормально поводитись ось так? Те, що я роблю, нездорово, проте для тебе ці правила не діють. Ти хоч розумієш, наскільки це лицемірно?

З кожним словом мій голос ставав гучнішим. Нарешті я знайшла ту дурнувату книжку, вона стояла на полиці у мене над головою, трохи правіше. Я потягнулася за нею і вже майже дістала, аж раптом рука Ділана зімкнулася навколо моєї. Його теплі сильні пальці міцно стиснули мої, і у вухах зашуміла кров. Частково від гніву, частково від раптового фізичного контакту.

— Мої секрети стосуються не тільки мене. Я не можу поділитися ними з тобою, хоч би як мені цього хотілося, — промовив він за мить.

Я голосно зітхнула. Його згадка про це — то вже крок уперед. Однак я не могла побороти своє розчарування. Він знав, що я хочу довідатися його секрети, що я хочу знати

все

. Але я також розуміла його, хоч би якою була моя цікавість. Я бажала, щоб він розповів мені більше, але хай мені грець, не змушуватиму його. Так само, як він не змушував мене. Ситуація справді була паскудною, і я й гадки не мала, як із неї вибратися.

— Мені не хотілося тебе скривдити. І мені жаль, що так вийшло.

Його губи знову торкнулися мого вуха. Одне з пасом його волосся впало вперед і залоскотало мене.

— Я все одно злюся на тебе, — прошепотіла я.

Ділан провів своїми пальцями по моїх, аж стало гаряче.

— Знаю.

Ми простояли так декілька секунд. Хоч я і злилася, та не могла заперечити, що було приємно відчувати тепло його тіла. Я майже притулилася до нього. Майже.