Примарне правління

Глава 17

12

Здається, я всоте перетнула нашу з Кенною кімнату. Насправді площа тут була занадто маленькою, щоб напружено ходити туди-сюди, але я не прагнула ризикувати наштовхнутись на вулиці на когось із тих, кого бачити не хотіла. Зараз я не витримала б жодного похмурого погляду чи подальших докорів.

Після слухання минуло вже декілька годин, але руки досі тремтіли, і треба було якось скинути накопичену енергію. Слова ректорки врізалися мені в душу, а те, що сказав Ділан, боліло ще сильніше. Я все ще не могла повірити, що він при всіх сказав те, що турбувало мене останні кілька місяців. Зрештою, він підтвердив, що вірить у моє видіння, але після цього сів поруч із Амарою, Джорджиною і Лорканом, чим надіслав чіткий сигнал.

Я не розуміла його. І це зводило мене з розуму.

— Як ситуація могла так загостритися? — запитала я уривчастим голосом. — А ще вони всі переконані, що я брешу.

— Ну, я так не думаю, якщо це чимось допоможе, — втрутився Мерфі, сидячи в моєму кріслі за столом.

Він прилетів у вигляді крука після настання комендантської години і дзьобом стукав у вікно, поки ми його не впустили. Тепер він схрестив ноги і відкинувся назад, кидаючи до рота арахіс у шоколаді. Черговий горіх полетів у повітрі, і Мерфі вправно зловив його, перш ніж продовжити говорити з набитим ротом:

— Як вони всі обурилися, коли ти сказала, що їхнє твердження не має жодного сенсу. Це було неймовірно.

Кенна, що сиділа, схрестивши ноги, на ліжку навпроти, буркнула на знак згоди; мала відсутній погляд, наче думками блукала деінде. Вона кліпнула й повернулася.

— Кожен, хто був там, бачив, як змінився твій погляд та й загалом вираз обличчя. Ти не прикидалася. І взагалі ти ризикувала життям, щоб врятувати цих трьох. Ця історія взагалі не має жодного сенсу.

— Скажи це ректорці Баскервіль, — буркнула я.

— Насамперед Джорджина, Амара і Лоркан зараз просто безкоштовно отримують бали за випробування, хоча вони навіть не перейшли на інший бік, — втрутився Мерфі.

— Не допомагає, Мерфі, — відповіла Кенна.

— А ще й Парк! — незворушно продовжив він і пирхнув. — Що ж із ним не так? Чого це він раптом сів із тими трьома так, ніби вони найкращі друзі? Так, ніби не ми разом ледве врятувалися від смерті. Я навіть думав, ніби щось подібне нас зблизить. Але, мабуть, я помилявся.

Я теж так думала. Хоча вголос цього не сказала, бо якби сказала, то, мабуть, стало б іще гірше.

— Може, він подумав, що, сівши біля нас після допиту, матиме упереджений вигляд, — припустила Кенна, але в її голосі звучала невпевненість, ніби вона сама своїм словам не вірила. — Ми всі знаємо, що ти йому не байдужа, Зої.

— Справді? — вигнув брови Мерфі. — Бо хай там що, якою не була б ситуація: я ніколи не сказав би такого про жодну з вас.

Кенна знову буркнула:

— Маєш рацію. Це було неправильно. Але… Ділан розумний. Упевнена, у нього були вагомі причини. В іншому разі це було б дуже на нього не схоже.

— Байдуже мені до його причин, — похмуро промимрила я.

Коли я знову почала ходити туди-сюди, Кенна схопила мене за руку і потягнула до себе на ліжко. Я глибоко вдихнула і підкорилася, а потім притулилася до неї. Вона поклала руку мені на плече й поплескала по ньому.

Хоча протягом останніх місяців я навчилася бути чеснішою щодо своїх почуттів і не надто наслідувати свою зовні досконалу матір, деякі моделі поведінки так глибоко вкоренилися в мені, що я, мабуть, ніколи не зможу їх позбутися. І останні кілька місяців не могли на мені не позначитися. Ніхто не знав цього краще за Ділана, адже саме він завжди допомагав мені уникнути дурниць. Але як він міг сказати щось подібне? Перед ними всіма?

— Повернімося до нашої теми, — втрутився Мерфі, підкинув у повітря ще один горіх у шоколаді і цього разу не впіймав.

Шукаючи арахіс на підлозі, він продовжив:

— Ти казала, що з тим морським змієм щось було не так.

Я кивнула:

— Ми всі застосовували свої здібності, але він усе одно нападав. Особливо на Амару, Джорджину та Лоркана.

Мерфі задумливо насупив брови:

— Чи було в твоєму видінні відчуття, що хтось полює на когось із трьох?

Я повільно похитала головою:

— Мої видіння так не працюють. Я просто побачила їхні трупи перед собою. Так, наче це вже сталося і будь-яка допомога буде запізнілою.

Мої руки вкрилися сиротами.

— Отже, ми не маємо ніяких зачіпок. За винятком того, що вони втрьох вступили в бій із морським змієм замість того, щоб обходити його, як усі інші, — розмірковувала вголос Кенна.

Я подумки повернулася до випробування та спробувала згадати деталі.

— Було щось дивне. Лоркан намагався використати проти чудовиська свої чари, але…

— Що «але»? — запитала Кенна.

Я замислено похитала головою:

— Він мав такий вигляд, ніби у нього не все було гаразд. Наче використання магії спалювало його. Я бачила його під час використання магії раніше, і він один із найкращих у цьому. Зазвичай його обличчя весь час світиться. Використання магії додає йому сили, а не забирає її.

— Можливо, це тому, що морський змій — давня міфічна істота. Може бути, що зачарування взагалі на нього не діє, так? — запитала Кенна.

Я нерішуче стенула плечима:

— Ймовірно. Може, завтра ми підемо і спробуємо рознюхати щось?

— Хороша ідея, — кивнула Кенна. — Якщо хочеш, ми можемо пошукати в мережі академії відповідні назви книжок.

— Не думаю, що нам варто нехтувати інстинктами Зої, — додав Мерфі. — Якщо поведінка Лоркана здалася їй дивною, ми повинні придивитися і до цього.

— А як ти це уявляєш? Не можу ж я піти до нього і запитати. Ти ж бачив, як вони всі троє ненавидять мене за те, що трапилося на озері, — нагадала я йому.

— Це мені здається найпростішим завданням.

Ми з Кенною запитально глянули на нього. Він дивився на нас так, немов вважав, що ми геть недосвідчені, і захотілося в нього чимось кинути. Або забрати той дурнуватий арахіс.

— Народе, серйозно. Ви дуже складно мислите, — промовив він нарешті.

— Може, поділишся з нами своїми думками? — уїдливо запитала Кенна.

Мерфі нахилився і тицьнув у мене ще одним арахісом у шоколаді:

— Ти вибачишся перед Лорканом.

Ці слова застрягли в моїй голові. Коли до мене дійшло, що він сказав, я засміялася, хоча це більше нагадувало пирхання.

— У жодному разі.

— Ну ж бо, Зої. Лоркан хоче, щоб ти була на його боці, думаю, розмова перед випробуванням це довела.