Страница 19 из 98
Коли він нарешті відпустив мене, я відразу розвернулася й потужним правим хуком вгатила йому в лице. Він встиг ухилитися, перш ніж кулак зміг досягти цілі, хоча пальці все ж злегка зачепили його щелепу. Це вже прогрес.
— Учора ввечері я записалася на фінальний турнір року, — повідомила я.
Під час наступного удару Ділан упіймав мій кулак. Коли він не відпустив, я знову глипнула йому в обличчя. Він насупився.
— Навіщо ти це зробила? — роздратовано запитав Ділан.
— Я намагаюся не сприймати це як образу, але ти маєш занадто здивований вигляд.
Я розвернулася і вивільнила кулак. Знову атакувала, та хлопець ухилився. Ми продовжували так, поки Ділан не опинився майже на краю килима.
— Я просто не розумію, чому ти добровільно підписуєшся на це, якщо ти й так доволі навантажена, — відповів він.
— Ти ж бачив, що було вчора на духовному наставництві, — відповіла я.
Ділан знову перехопив мою руку, однак, здається, запізно зрозумів, що я завдала удару знизу іншою. Мій кулак влучив йому в підборіддя, цього разу потужно, і я радісно скрикнула, хоча це було до біса боляче.
— К’юсак точно завалить мене. Мерфі каже: якщо виконати хоча б одне завдання, то його зарахують до підсумкової оцінки. А мені додаткові бали не завадили б.
Ділан завмер. Його вигляд насторожив мене. Під час тренувань він завжди був повністю зосередженим і ніколи не зупинявся.
— Я думаю, це не найкраща ідея.
Я наступлено глянула на нього:
— Чому це?
Хлопець уважно подивився на мене, ніби намагаючись зрозуміти мої справжні наміри.
— Ти ж знаєш, якими можуть бути ці випробування? — нарешті промовив він.
Звісно, завдання були важкими, але ж вони проводилися не лише для учнів, які володіли бойовими здібностями. Кожен, хто вважав себе готовим, міг узяти участь і отримував місце на турнірі. Але сумнів у його очах завдавав мені нового удару, хоча ми й призупинили бій. Я не розуміла його. Спершу він просить мене бути сміливою, а щойно я роблю крок у цьому напрямку — сумнівається в мені.
— Ти думаєш, що я не впораюся? — повільно запитала я.
— Я вірю, що ти все зможеш, — одразу відповів він.
— Тоді в чому проблема?
— Брати участь в цьому турнірі небезпечно. Я лише подумав, чи не робиш ти це, щоб знову…
Він не договорив, але в цьому й не було потреби. Я і так зрозуміла його.
Ділан думав, що це ще один спосіб, яким я хочу наразити себе на небезпеку. Однак наміри в мене були зовсім інші.
Я похитала головою, відвернулася від нього і знову зайняла бойову стійку. Мене огортав гнів, і замість того щоб стримати, я дозволила йому вирватися назовні. Я знову атакувала. Врешті, заради цього ми сюди й прийшли. Однак Ділан також мав розсерджений вигляд. Він неухильно відбивав кожен мій удар, дедалі сильніше, аж поки не почав ганятися за мною по килимі. Я програвала у швидкості, майже втратила рівновагу і проґавила удар ребром долоні.
Я намагалася пригадати, що треба робити в такій ситуації, як діяти, коли на мене сиплеться град ударів… але нічого путнього на думку не спадало. Моє тіло могло реагувати лише інстинктивно, блокуючи удари, які я встигала відстежити, і приймаючи ті, на які не мала змоги зреагувати. Коли він розвернувся і завдав удару ногою спереду, я важко перевела подих, підняла передпліччя і ледь встигла заблокувати його, хоча мене відкинуло назад і я врізалася спиною в стіну. Я зі стогоном видихнула. Знову спробувала захищатися, підняла кулак, але марно. Ділан перехопив його і стиснув так міцно, що я не змогла ним навіть поворухнути. Другим я поцілила йому в низ живота, сподіваючись хоч трохи відштовхнути його і вибратися з пастки, але, схоже, удача сьогодні була не на моєму боці. Ділан без зайвих зусиль схопив мене і за друге зап’ястя. Потім він притиснув мої руки до стіни позаду мене.
Тяжко дихаючи, я подивилася на нього. Він дихав не так важко, як я, але цього разу Ділану знадобилося значно більше зусиль, щоб загнати мене в глухий кут.
— Люди вже зараз купляють у мене купу всього. Вони планують використовувати це, щоб усунути своїх опонентів на турнірі, — промовив він хрипким голосом.
Я насуплено глянула на нього:
— Але ж це незаконно.
— Це нікого не хвилює. Ти маєш знати, на що підписуєшся, якщо вирішиш брати участь.
Його серйозний погляд повільно ковзав моїм обличчям.
— Дехто з них буде нещадним.
— Здається, ніби ти хвилюєшся за мене.
Ми вже не раз говорили ці слова одне одному, і, якщо бути чесними, це давно перестало бути просто жартом. Схоже, Ділан відчував те саме, бо його погляд потемнів, а зморшки на чолі стали глибшими.
Я хотіла зруйнувати стіни, які він звів. Я хотіла, щоб його гнів, його тривога, всі його почуття були лише для мене. Я хотіла відчувати їх так само, як тоді, коли ми були у його ванній кімнаті і він показав мені, що в ньому приховано значно більше, ніж він дозволяв побачити іншим. Тоді він дав мені змогу кинути короткий погляд на жагу, яка дрімала в ньому. Жагу, яка спалювала й мене.
Майже несвідомо я провела пальцями по його руці, яка досі притискала мої зап’ястки до стіни. Я хотіла, щоб він наблизився. Хотіла усвідомити, що він відчуває таке саме поколювання, як і я. Я не хотіла про це говорити, не після того, як між нами постійно була така напруга. Але, можливо, слова й не були потрібні. Іноді достатньо просто розуміти одне одного без слів.
Груди Ділана торкнулися моїх, коли він уривчасто вдихнув. Його очі потемнішали. Всередині мене все спалахнуло, коли його погляд зупинився на моїх вустах.
— Ти й далі граєш в ці ігри.
Його хрипкі слова пронизали мене й розпалили пекучий жар у моєму животі.
Я більше не могла чітко мислити. Мить продовжувала розтягуватися. Ділан не послабляв хватки, але й не відступав. У його очах вирувала буря. У них відображалося стільки почуттів, що я зрозуміла, що мала рацію: те, що відбувалося між
нами
, хвилювало його значно більше, ніж він намагався показати. Він теж втомився від ігор і відчував таку саму жагу, як і раніше. Я прагнула, щоб він піддався цим почуттям, бо більше не могла цього витримати.
Раптом почувся скрип дверей. Погляд Ділана спохмурнів, ніби сонце закрила грозова хмара. Він відпустив мене, а я стояла, немов заціпеніла, коли він швидкими кроками відійшов. Я повернула голову і за декілька метрів від нас побачила двох учнів, яких знала лише в обличчя.
— Ви вже закінчили? Ми забронювали зал для додаткового тренування, — промовив той, що стояв ліворуч.