Страница 70 из 103
23
Пізно після обіду я отримала повідомлення від Ділана. За декілька годин він дістав статтю і написав, що ми маємо зустрітися в залі для перекусів, у якому в цей час, імовірно, було б менше людей, аніж у загальній вітальні. Перш ніж іти, ми з Кенною розповіли про все Мерфі, який приєднався до нас після ще одного добровільного тренування.
Я першою увійшла в зал, Кенна та Мерфі трималися впритул за мною. Ділан стояв біля автоматів з напоями, вставляючи свою карту в один із них, який незабаром видав банку лимонаду. Я кинула погляд через плече і вказала на порожні столи.
— Сідайте вже. Я зараз підійду.
— Як скажеш, босе, — відповів Мерфі, усміхаючись і витираючи мокре волосся рушником, що висів у нього на шиї.
Кенна, здавалося, воліла б піти з нами до Ділана, але я прагнула поговорити з ним наодинці. Вона, здається, зрозуміла, бо пішла за Мерфі й сіла з ним за чотиримісний стіл.
Я підійшла до Ділана, який досі стояв перед автоматом, ніби не міг вирішити, чи варто взяти ще якийсь снек.
— Ну? — прошепотіла я.
Він мовчки простягнув мені конверт. Я взяла його і хотіла розкрити, але хлопець зупинив мене:
— Не варто.
Я підвела погляд і подивилася на його обличчя. Кам’яний погляд повернувся, безвиразний і загадковий.
— Я не знаю, у що ти вплуталася, але... якщо це стосується скарбів Дану, тобі краще бути обережнішою.
— Чому? — запитала я, наближаючись до нього, щоб іще більше стишити голос. — Що ти про це знаєш?
Він лише похитав головою.
— У тебе й так забагато проблем. Не втягуйся у ще більші неприємності.
— Здається, ніби ти хвилюєшся за мене, — повторила я слова, які він колись сказав мені, на що погляд Ділана ледь помітно змінився.
Він став трохи похмурішим, майже сердитим.
— А якщо й так, то що?
Я не знала, що відповісти на це, й відвела погляд. У роті раптом пересохло, і я розпачливо шукала слова, але жодне не спадало на думку.
— Не кажи, що я тебе не попереджав.
Із цими словами він повернувся і перетнув зал для перекусів. Я ще встигла крикнути йому «дякую», але він не показав жодного знака, що почув це.
Якусь мить я дивилася на коричневий конверт і згадувала нашу розмову, потім тремтячими руками заправила волосся за вухо. Слова Ділана досі лунали в моїй голові. І його прихована заява про турботу, а також попередження, яке було опісля. Але ми не могли просто так зупинитися.
Ми були дуже близько до розгадки, і я чітко відчувала це. Тому розправила плечі, міцно взяла конверт і підійшла до столу, за яким сиділи мої друзі.
— Ось, — сказала і поклала конверт на стіл. Перш ніж встигла сісти, Кенна потягнула його до себе й розірвала, тоді вийняла статтю. Ми заціпеніло дивилися на неї. Вона швидко перебігла очима текст... потім видала невеликий тріумфальний крик. Затим простягла мені листок через стіл, і я пробігла очима по сторінці. Не встигла розібрати що-небудь, як мою увагу привернула ілюстрація в статті.
Ось воно. Чорно-біле зображення меча Нуада. Він мав точнісінько такий самий вигляд, як і ескіз того меча, який ми неодноразово знаходили в записах Фінна, з кристалом, символами та хвилеподібними лініями на клинку.
— Це воно. Ось наші докази, — сказала Кенна, енергійно натискаючи на зображення. — Тепер ми можемо піти до ректорки Баскервіль.
Хоча я й не хотіла її розчаровувати, але в мене не було вибору.
— Думаю, цього недостатньо.
Кенна різко повернула до мене голову.
— Чому ні?
— Нам іще потрібно відвідати бої, щоб побачити меч у дії, — сказав Мерфі.
Його голос був таким розчарованим, як і вигляд Кенни.
— Тепер ми знаємо, що Фінн справді працював над незаконною копією священної зброї, у нас є погрози, а також знаємо про ці бої. Це чимало підказок, якими може скористатися хранитель.
— Це все тільки припущення. Якщо зробимо помилку зараз, той, хто нам погрожує, може дізнатися про це і скасувати бої. Тоді ми ризикуємо втратити цей слід, — сказала я максимально обережно.
Мерфі пробурмотів щось на знак згоди.
— Я теж так думаю. Таємні бої можуть стати проривом. Навіть якщо я лише у вигляді крука дізнаюся, в кого ця зброя.
Я відразу похитала головою.
— Я обов’язково піду туди. Хоча б задля того, щоб дізнатися, чим займається Бо.
Кенна нахилилася вперед.
— Ти вже поговорила з ним?
Я важко ковтнула і повільно похитала головою.
— Він написав мені, але я ще не відповіла. Я... не знала, що сказати.
— Можливо, правду? — зневажливо запропонував Мерфі. — Щось на кшталт: «Агов, крихітко. Впродовж останніх кількох тижнів ти поводився як мудак і кинув мене, коли я була в біді. Що? Тобі не подобається, коли я говорю правду? Може, тобі більше до душі мої кулаки?».
Він почав кумедно боксувати в повітрі перед собою, і в мене на обличчі з’явилася сумна усмішка.
— Ти просто шибанутий, — сказала Кенна, але навіть вона не змогла стримати усмішки.
Коли сусідка знову повернулася до мене, усмішка швидко зникла, і вона знову мала серйозний вигляд.
— Якщо хочеш, можеш запросити його до нашої кімнати. Він не був у нас від моменту твого переїзду, так? Я могла б непомітно залишити вас на вечір і почитати в загальній вітальні чи деінде.
Я вдячно всміхнулася їй.
— Це дуже мило з твого боку. Подумаю про це пізніше, серед тижня.
Рано чи пізно мені справді доведеться поговорити з Бо, але я не хотіла робити це в роздратованому стані, бо тоді знову просто наговорю зайвого. Водночас згадала про суворі слова Ділана й про моє бажання говорити відкрито про свої почуття. Останніми днями сталося стільки всього, що я сама ледь розуміла, де моя голова. Тому вирішила впорядкувати свої думки й після цього зв’язатися з Бо.
Незадовго до комендантської години ми з Кенною повернулися до своєї кімнати. Настала моя черга відмикати двері, і я довго боролася з важким ключем, поки нарешті в мене вийшло. Я відчинила, пропустила Кенну вперед і, зайшовши всередину, відразу ж наштовхнулася на неї.
— Що...
Продовження речення застрягло в моєму горлі, коли зрозуміла, що наступила на щось мокре. Кенна почала здавлено дихати.
На мить моє серце завмерло. Я дивилася на червоні сліди під своїми ногами й проводила за ними поглядом. Вони вели до стіни, де стояло моє ліжко. Я крикнула й відсахнулась назад.
Хтось прибив мертвого щура до стіни. Поряд червоними літерами було написано:
«Зупиніться, інакше побачите наслідки».