Страница 16 из 103
— Це було справді жахливо. Одна з подруг хлопця першою опинилася біля нього. Вона панікувала й намагалася його струснути, але було вже надто пізно. Я, мабуть, ніколи не зможу забути це, — тихо промовив Бо.
Віолет важко зітхнула, і я не могла її звинувачувати. Думка про те, що один з моїх друзів падає замертво поруч зі мною, збурила в мене нудоту. Того факту, що я бачила смерть Фінна Томпсона, цілком вистачило, щоб упродовж наступних кількох місяців мене мучили жахіття.
Щоразу, коли я згадувала, як він упав на моїх очах, а я була безсилою, мені вивертало шлунок.
— А потім нізвідки з’явився жнець, — раптом сказала Віолет, і я прислухалась.
— Ділан? — запитала я.
Він зник разом із пляшками шампанського.
Бо кивнув.
— Це було моторошно. Він опустився на коліна біля хлопця, взяв його голову у свої руки руки й мав такий вигляд, наче був під впливом наркотиків чи ще чогось. У нього потемніли очі.
Як він повернувся до залу зі своєї приватної вечірки? Я запам’ятала його перевтілений погляд. Чи усвідомлював він, що скоро хтось помре? Я навіть близько не уявляла, як працюють здібності женців. Але якщо так звелить ректорка Баскервіль, то тепер дізнаюся і про це.
Від цієї думки мене пронизало неприємне тремтіння.
Віолет поруч зі мною потирала руки так, наче її також пройняв той самий холод.
— Маю на увазі, що я бачила його тільки здалеку, але цього було достатньо. Так чи інакше, хранителі не знайшли жодних зачіпок, про які варто згадувати. Крі сказав, що вони зараз проводять розслідування і перевіряють версії.
Старшому братові Віолет було дев’ятнадцять, і він навчався на останньому курсі академії. Після закінчення, імовірно, приєднається до хранителів. У нього була чудова підготовка, він уже мав зв’язки, і ходили чутки, що завдяки своїм видатним досягненням юнак уже забезпечив собі місце на цій службі. І ми з Ві цілком могли собі це уявити. Крі був винятковим всезнайком, і йому якнайкраще підходила роль хранителя.
— О господи, — пробурмотіла я.
Двоє моїх друзів ствердно хмикнули. Потім у кімнаті знову запанувала тиша. Я окинула поглядом розкидані на підлозі коробки, кремові стіни, дві широкі, пофарбовані в білий колір віконні рами із заґратованими стулками та золоту люстру, що висіла посеред кімнати. Провела пальцем по кремово-білій ковдрі з рюшами піді мною, яку мама спеціально замовила у кравчині. Глянула на три акварельні картини, які ми з Віолет разом купили й повісили тут. Потім перевела погляд на дошку, на якій були прикріплені картинки з модних журналів, квитки в кіно з мого першого офіційного побачення з Бо, фотографії нас із Віолет на урочистому прийомі в Раді, де ми обоє з келихами шампанського, в руках у нас сертифікат за перемогу в конкурсі... Зараз, коли я думала про смерть Фінна Томпсона, все це здавалося безглуздим. Водночас я нічого не могла вдіяти з тугою, яка повністю огорнула мене.
Хоч я і вважала жахливим те, що сталося з Фінном, усе ж не могла не сумувати за цими речами, попри їхню банальність. І не лише тому, що ця кімната була моїм домом протягом двох років, а й через спогади, які я тут зібрала.
Наші з Бо розмови пошепки й поцілунки потайки під великим вікном з краєвидом на квітучі вікторіанські сади, коли він прокрадався до нас уночі. Годинні розмови з Ві, коли ми фарбували нігті та переповідали одна одній останні плітки в академії. Вечірки, що їх я влаштовувала перед кожним святом. Тепер це все залишиться в минулому. В академії нерідко траплялася дружба між домами, та Бо не вдасться прокрастися в гуртожиток на вершині схилу.
Ніхто не зважиться ходити на вечірки до Срібних Круків. Там живе надто багато учнів зі смертельними дарами.
Я згадала слова професорки Чен про те, що загинув хлопець і що мені поталанило залишитися живою, на відміну від нього. Десь глибоко в душі я знала, що вона мала рацію. На жаль, це засмучувало ще більше.
Це все й досі здавалося нереальним. Я стояла перед входом до танцювального залу академії й намагалася зберегти самовладання. Серце калатало десь у горлі, а волосся на потилиці стало дибки.
— Ти не мусиш цього робити, — тихо сказала Віолет.
— Знаю. Але хочу це побачити, — відповіла я.
Мені потрібно було на власні очі побачити, що накоїла моя магія. На що я була здатна. І чому мої друзі не наважувалися торкатися до мене.
Я приготувалася до цього видовища та з гучним скрипом відчинила масивні дерев’яні двері. Хоч як намагалася змовчати, таки голосно зойкнула.
Коли ми з Бо та Віолет увійшли до танцювального залу, нас вдарив крижаний холод. Мені до горла підступив клубок, коли я підійшла до балюстради. Ще недавно я стояла тут і розглядала розкішний зал. Зараз же від нього мало що залишилося, золоту атмосферу замінила темрява, яка, здасться, проникала крізь розбиті вікна. Попри те, що був тільки полудень, кімната мала похмурий вигляд, можливо, через те, що люстра також розбита. Нахилившись, щоб роздивитися безлад, якого наробила, я важко ковтнула повітря.
На паркеті були друзки скла. Внизу стояла група хранителів у пошитій на замовлення темно-зеленій уніформі, які, ймовірно, вели розслідування. Трохи згодом я помітила знайоме обличчя.
Брат Віолет Крі розмовляв із хранителькою, що була на вигляд ледь старшою за нього. Те, як він прибрав із чола своє неслухняне чорне волосся та всміхнувся їй крізь густі вії і як вона зашарілася у відповідь, підказало мені, що між ними було дещо більше.
Віолет, Бо і я збігли вигнутими сходами до зруйнованого танцмайданчика, та перш ніж ми спустилися, нас зупинив високий хранитель.
— Що ви тут робите? — гаркнув він, суворо оглядаючись. — Входити в зал заборонено.
— Саме моя подруга передбачила смерть Фінна Томпсона, — поважно сказав Бо, перш ніж я встигла розтулити рот. — Ми вважаємо, що це допоможе їй іще раз побачити це все.
Хранитель кинув на мене скептичний погляд.
— Під час розслідування студентам тут не місце.
— Що ж тоді тут робить Крі Вілан? — відповіла я. Хранитель озирнувся через плече. Наступної миті він різко свиснув, що вивело його колегу, яка фліртувала з Крі, зі ступору. Вона відразу ж зайняла позицію і щось несамовито зашепотіла Крі, вказуючи в наш бік. Він кивнув їй, а потім побіг до нас. Наблизившись, прокашлявся.
— Перепрошую за незручності, хранителю Дойл. Я подбаю про це.
— Сподіваюся, Вілане.