Страница 8 из 149
Запис телефонної розмови зі співробітником Бюро розшуку осіб, які зникли безвісти, Анджелою Джонсон:
Анджела
: Добрий день.
Піппа
: Вітаю. Анджела Джонсон?
Анджела
: Так, це я. А ви, як я розумію, Піппа?
Піппа
: Так, дякую, що відповіли на мого листа.
Анджела
: Завжди будь ласка.
Піппа
: Не заперечуєте, якщо я запишу нашу розмову, щоб потім передрукувати її та вставити у свій проєкт?
Анджела
: Так, звісно. Даруйте, але в мене мало часу — зможу вам приділити лише десять хвилин. Тож давайте відразу до справи. Що ви хочете дізнатися про нашу роботу?
Піппа
: Ну, я хотіла попросити вас описати, що відбувається, коли дзвонять і повідомляють про зникнення людини? Який порядок дій? Що насамперед робить поліція?
Анджела
: Коли хтось набирає 999 або 101 і повідомляє, що зникла людина, поліціянти намагаються з'ясувати якнайбільше подробиць для того, щоб оцінити потенційну загрозу життю та здоров'ю зниклого й відреагувати за обставинами. При першому дзвінку наші співробітники запитують ім'я, вік, просять описати людину, розповісти, у що вона була востаннє одягнена, за яких обставин зникла. Дізнаються, чи типово для даної людини зникати на певний час без попередження. Також ми з'ясовуємо, чи користувався безвісти пропалий на момент зникнення будь–яким транспортним засобом, якщо так, то яким і просимо його описати. Виходячи з отриманої інформації, співробітники поліції визначають ступінь потенційного ризику. Випадки бувають високого, середнього й низького ступеня небезпеки.
Піппа
: А за яких обставин випадок вважається особливо небезпечним?
Анджела
: Якщо для зниклого характерний нестабільний емоційний стан у зв'язку з віком або це людина з обмеженими можливостями. Також якщо потерпілий у звичайному житті не схильний несподівано зникати, це найчастіше вказує на те, що йому завдано шкоди.
Піппа
: Хм... Значить, якщо дівчині сімнадцять і за характером вона не схильна спонтанно тікати з дому, її зникнення вважатиметься особливо небезпечним випадком?
Анджела
: Так, безперечно. Адже йдеться про неповнолітню.
Піппа
: І як поліція реагує в особливо небезпечних випадках?
Анджела
: До місця, звідки пішов зниклий, негайно йде поліцейський загін. Завдання поліціянтів — зібрати якомога детальнішу інформацію про зникнення: дізнатися про друзів, рідних, про стан здоров'я, а також про фінансове становище.
Останнє необхідно для того, щоб виявити людину, якщо та спробує зняти гроші зі своїх банківських рахунків. Також нашим співробітникам знадобляться зроблені незадовго до зникнення фотографії розшукуваного. Крім того, якщо випадок розглядається як особливо небезпечний, беруться зразки ДНК, щоб при необхідності надалі можна було провести судово–медичну експертизу. І за згодою власників будинок ретельно обстежують, щоб переконатися, що зниклого там не ховають, або він сам не ховається. Шукають найменші зачіпки, що вказують на можливе місцеперебування. Ось звичайний порядок наших дій.
Піппа
: Отже, поліціянти спочатку припускають, що, можливо, було скоєно злочин?
Анджела
: Саме так. Якщо обставини зникнення здаються підозрілими, співробітники поліції мають негласне правило: «Сумніваєшся — вважай, це вбивство».
Звичайно, лише малий відсоток випадків зникнення, зрештою, обертається справами про вбивство, але наші співробітники навчені якомога раніше починати збирати докази.
Піппа
: А що відбувається далі? Якщо за місцем проживання нічого суттєвого знайти не вдається?
Анджела
: Пошук розширюють. Можуть запросити видрук телефонних дзвінків і повідомлень. Опитують друзів, сусідів… Усіх, хто може мати потрібну інформацію. Коли пропадає підліток, найчастіше виявляється, що батьки не знайомі з усіма друзями та приятелями своєї дитини. Але саме через однолітків, як правило, вдається вийти на дуже важливі контакти: таємних бойфрендів і таке інше. Також ретельно продумується й обговорюється стратегія преси, тому що звернення через ЗМІ буває дуже дієвим у таких випадках.
Піппа
: Виходить, якщо зникла сімнадцятирічна дівчина, поліція майже відразу зв'яжеться з її хлопцем та друзями?
Анджела
: Звісно. Буде зроблено відповідні запити, адже якщо зникла втекла сама, найімовірніше, вона ховається у когось зі знайомих.
Піппа
: А в якому випадку поліція робить висновок, що скоєно вбивство і треба шукати труп?
Анджела
: Ну, показник тут лише час. Це не... Ой, Піппо, вибачте, мені час бігти. Викликають на нараду.
Піппа
: Так, звичайно. Дуже дякую, що приділили час.
Анджела
: Якщо у вас ще залишилися питання, надішліть на пошту. Відповім, як тільки зможу.
Піппа
: Добре. Ще раз дякую.
Анджела
: До побачення.
Статистика з інтернету:
80% зниклих знаходять у перші двадцять чотири години. 97% — протягом першого тижня.
99% справ про зникнення закривають протягом першого року. Залишається 1%.
1% людей, які зникли безвісти, не знаходять ніколи. Важлива ще одна цифра: лише 0,25% випадків зникнення закінчуються летальним результатом.
5
Де ж у цій статистиці місце Енді Белл? Вона зависла між 1% та 0,25%, майже незримо, трохи схиляючись то в один, то в інший бік.
На цей момент вважається, що її випадок відноситься до злощасних 0,25%, хоча її так і не знайшли. А чому?
Через Села Сінгха.