Страница 19 из 149
: *після паузи* Все нормально. Розповім. Ми разом пішли до школи. Я пішов уперед, Сел затримався на стоянці. Хотів посидіти кілька хвилин один на свіжому повітрі. Тоді ми з ним бачилися востаннє. Я просто кинув: «Побачимося». Мені сказали, що поліція вже у школі. Ходили чутки, що вони допитують друзів Села. Десь о другій годині я побачив пропущений дзвінок від мами й пішов додому. Батьки запитали, де Сел. Сказали, що поліціянтам терміново треба з ним поговорити. Думаю, ті тим часом обшукували його спальню.
Я теж спробував додзвонитися до Села, тільки він не брав слухавку. Тата показав мені останнє повідомлення від Села.
Піппа
: Пам'ятаєш, що там написано?
Раві
: Так. «Це зробив я. Мені дуже шкода». І… *невелика пауза* пізніше, надвечір, знову прийшли поліціянти. Батьки пішли відчиняти, а я залишився тут. Слухав, про що вони там кажуть. Коли повідомили, що в лісі знайдено тіло, я подумав, йдеться про Енді.
Піппа
: А... не хочу здатися безтактною, а таблетки...
Раві
: Так–так. Снодійне він узяв у батька. Тато собі пробачити не може. З того часу більше нічого не приймає. Та й не спить до ладу.
Піппа
: А раніше, до трагедії, ти не помічав у Села суїцидальних нахилів?
Раві
: Ніколи. Сел був без перебільшення найщасливішою людиною з усіх, кого я знаю. Постійно сміявся і дурів. Напевно, прозвучить надто тривіяльно, але можу точно сказати: він один із тих людей, які ніби освітлюють собою навколишній простір. За що б не взявся — завжди у всьому процвітав. Золота дитина моїх батьків. Їхня гордість. Круглий відмінник. І ось тепер у них залишився лише я.
Піппа
: Вибач, тут я змушена поставити головне питання: ти віриш, що Сел убив Енді?
Раві
: Я... Ні. Ні. Не знаю. У голові просто не вкладається. Добрішого за Села в цілому світі не знайдеш. Як би я його не діставав, він ніколи не виходив із себе. Ніколи не вплутувався в бійки. Найкращий старший брат. Про таке тільки мріяти... А у найважчі моменти він завжди приходив мені на допомогу. Був найлюдянішим з усіх, кого я знаю. Тож я в повній розгубленості. Щоправда, часом… починаю сумніватися. Поліціянти поводилися так впевнено. Та й докази… все склалося проти Села. І все одно я ніколи не повірю, що брат на таке здатний.
Піппа
: Розумію. Поки що на цьому все.
Раві
: *Відкидається на спинку стільця і важко зітхає* Що ж, Піппо…
Піппа
: Можеш називати мене Піп.
Раві
: Піп. Шкільний проєкт, кажеш?
Піппа
: Так.
Раві
: А чому ти вирішила саме про це написати? Навіщо? Припустимо, ти вважаєш, що Сел невинний, але з чого тобі раптом надумалося доводити свою думку? Всі без винятку в цьому місті відразу повірили, що Сел був монстром. І живуть далі. І не заморочуються.
Піппа
: Моя найкраща подруга Кара — сестра Наомі Ворд.
Раві
: А, Наомі ... дуже мило зі мною завжди спілкувалася. Постійно у нас тинялася. Ходила за Селом хвостом. Сто відсотків закохалась у нього.
Піппа
: Серйозно?
Раві
: Мені завжди так здавалося. Сміялася завжди над усім, що він казав. Навіть колись було смішно. Взаємністю не відповідав.
Піппа
: Хм.
Раві
: То ти цим заради Наомі займаєшся? Щось я ніяк не зрозумію.
Піппа
: Ні. Справа не в ній. Розумієш… я знала Села.
Раві
: Правда?
Піппа
: Так. Ми з ним часто одночасно гостили в Вордів. Якось він дозволив нам з Карою подивитися комедію «шістнадцять плюс», хоча нам тоді тільки по дванадцять було. Ніколи не забуду, як я сміялася! Аж на кольки брало. І не сказати, щоб сенс особливо зрозуміла. Просто Сел так заразливо реготав!
Раві
: Дзвінко та заливисто.
Піппа
: Точно. А коли мені виповнилося десять, він ненароком навчив мене першого лайливого слова. Це слово «лайно», до речі. А потім ще навчив перевертати млинці на льоту. У мене паршиво виходило, але з упертості я нікому не дозволяла допомагати.
Раві
: Він був чудовим учителем.
Піппа
: А в першому класі мене двоє хлопчаків дражнити стали, бо в мене тато нігерієць. Сел побачив, підійшов і сказав дуже спокійно: «Врахуйте, коли вас за цькування виключать, в іншу школу неблизько добиратися доведеться. Пів години. Якщо вас туди ще приймуть. Починати з нуля в зовсім новій школі ... подумайте, вам це треба?» Більше вони ніколи мене не задирали. А Сел потім підійшов до мене, присів поруч і почастував кіт-катом, щоб не сумувала. З того часу я… гаразд. Неважливо.
Раві
: Та вже тобі. Говори. Відповідаю ж я на твої запитання, хоч пончики не дуже люблю.
Піппа
: З того часу Сел для мене – герой. Просто не можу повірити, що він міг таке зробити.