Страница 12 из 149
РОЗДІЛ ТРЕТІЙ
Надійшло повідомлення. Сталося щось страшне. Усього одне слово: «Біда!» і Піппа одразу зрозуміла, що до чого.
Вона схопила ключі від машини, на ходу крикнула «Бувайте!» мамі з Джошем і вискочила за поріг.
Дорогою довелося заїхати в магазин за величезною плиткою шоколаду — найкращі ліки від розбитого серця Лорен.
Під'їжджаючи до подруги, Піппа побачила Кару. Та ніби прочитала її думки — озброїлась тим самим безпрограшним знаряддям. Щоправда, Кара прихопила з собою ще цілий набір «невідкладної допомоги»: пачку паперових хустинок, чипси, соус і кілька пачок різнокольорових масок для обличчя.
— Готова до бою? — запитала Піппа, дружньо штовхнувши подругу стегном на знак вітання.
— Так. Істерику, напевно, зможу зупинити, — Кара демонстративно підняла пачку з хустинками, яка одразу зачепилася краєчком за її попелясті кучерики.
Піппа допомогла подружці розплутати неслухняні пасма і натиснула на дзвінок. Гучно заграла скрипуча мелодія. Дівчата здригнулися від несподіванки.
Двері відчинила мама Лорен.
— Ага, «важка артилерія» підтягнулася, — усміхнулася вона. — Піднімайтеся нагору. Вона у себе…
Лорен одним великим коконом лежала на ліжку, з головою закутавшись у ковдру. Тільки прядка рудого волосся, що вибилася назовні, видавала присутність живої людини.
Подругам цілу хвилину довелося вмовляти та виманювати її назовні шоколадкою:
— По–перше, — Кара вирвала у Лорен з рук телефон, — тобі забороняється дивитися на це наступні двадцять чотири години.
— Він по есемес зі мною розлучився! — заволала Лорен, дуючи в тоненьку хустинку цілий гарматний залп.
— Хлопці — козли. Дякувати Богу, я з ними справ не маю. — Кара обійняла подругу, ввіткнувшись тій у плече своїм гострим підборіддям. — Ло, ти гідна найкращого.
— Звичайно, — підтакнула Піппа, відламуючи для Лорен черговий шматочок шоколадки, — плюс Том вічно замість «специфічно» вимовляв «пацифічно».
Кара підскочила, клацнула пальцями і закивала погоджуючись.
— Вагомий недолік.
— Я пацифічно впевнена, що тобі такий не потрібний, — додала Піппа.
— Я атлантично з тобою згодна, — продовжила Кара.
Лорен, захлюпавши носом, розсміялася, а Кара підморгнула Піппі — негласна перемога одержана. Вони з самого початку знали, що вдвох зможуть втішити подругу.
— Дякую, що прийшли, дівчата, — сказала Лорен заплаканим голосом. — Думала, не прийдете. Як з Томом почала зустрічатися, я зовсім від вас відділилася. На цілих півроку пропала. А ось тепер схаменулась. Третій зайвий. Я розумію… Не хочу заважати вашій дружбі.
— Дурниці не говори! — сказала Кара. — Ми всі найкращі друзі.
— Ага, — кивнула Піппа, — і ще тих трьох не забудьте, яких ми зволили удостоїти своїм приємним суспільством.
Подружки розсміялися. Йшлося про Ента, Зака і Коннора — відсутніх членів дружньої шкільної компашки. Наразі хлопчики роз'їхалися на канікули.
Піппа знала Кару довше за всіх своїх друзів і, мабуть, була їй ближче за інших. У них само собою так вийшло. Дівчата товаришували з того самого дня, коли одного разу шестирічна Кара підійшла до маленької Піппи, що самотньо стояла осторонь, приобійняла її і запитала: «Тобі теж кролики подобаються?» Вони підтримували один одного у найважчі часи, коли було не впоратися самотужки. Піппа, будучи десятирічною дитиною, всіляко підтримувала Кару під час хвороби матері, а потім і після її смерті. І коли Кара кілька років тому відкрилася, що їй подобаються дівчата, Піппа залишалася поряд. Вона завжди підбадьорливо посміхалася подрузі, могла до світанку проговорити з нею по телефону, даючи можливість висловитися.
Піппа любила Кару як рідну сестру.
Сім'я Кари стала для дівчини другою домівкою. Елліот або містер Ворд, як його слід називати в школі, був їх учителем історії, а для Піппи ще й утіленням постаті батька.
Третім після Віктора та давно забутого біологічного тата. Дівчинка так часто гостювала у сімейства Ворд, що в неї з'явилася там навіть своя чашка, а поруч з капцями Кари та її старшої сестри Наомі незмінно стояли і її.
— Отже, — Кара потягнулася за пультом від телевізора, — комедію подивимося чи один із бойовиків, де круті хлопці молотять один одного?
Довелося кілька разів до кінця прокрутити список щирих мелодрам на Нетфліксі, перш ніж Лорен сказала нарешті, що їй хочеться.
— Мені треба постригтися, — заявила вона. — Адже усі постійно так роблять у важких життєвих ситуаціях.
— Я завжди казала, тобі піде коротка стрижка, — сказала Кара.
— А ніс проколоти? Як ви думаєте?
— О, та-а-к, — закивала Кара.
— Не розумію, навіщо робити в носі ще одну дірку. Їх там і так уже дві, — промовила Піппа.
— Чергова приголомшлива цитата від Піпп. Хоч у книжку вставляй, — Кара урочисто вивела пальцем у повітрі закорючки. — Яку ти ще недавно видала?
— Про ковбасу, — зітхнула Піппа.
— А, точно, — засміялася Кара, — уявляєш, Ло, питаю у Піпп, яку піжаму вона хоче. Вона як ні в чому не бувало каже:
«Мені що ковбаса, що сосиски». А потім не розуміє, що такого дивного у її відповіді.
— Нічого дивного, — сказала дівчина, — бабуся з дідусем по батькові в мене з Німеччини.
Німці постійно кажуть:
«Що ковбаса, що сосиски». Означає «мені все одно».
— А може, ти на сосисках просто зациклилася, — розсміялася Лорен.
— І це мені каже донька порнозірки, — уїдливо парирувала Піппа.
— Пф-ф, та він лише одну оголену фотосесію зробив колись у вісімдесяті.
— Давайте повернемося, — скомандувала Кара, дружньо штовхнувши Піппу в плече. — Ти вже бачилася з Раві Сінгх?
— Так… Плавно змінили тему. Нічого не скажеш. І так, бачилася. Ми з ним домовилися зустрітися завтра і докладно все обговорити.
— Ти вже розпочала проєкт робити? Збожеволіти, — глузливо сказала Лорен, пірнаючи назад в ліжко. — Я ось уже тему змінити хочу. Про голод писати надто сумно.
— Ти, напевно, збираєшся і з Наомі поговорити? — Кара багатозначно подивилася на Піппу.
— Звісно. Попередь її, будь ласка, що я, можливо, загляну до вас наступного тижня з диктофоном.
— Гаразд, — буркнула Кара і задумалася. — Вона, звичайно, погодиться і таке інше, але ти вже з нею легше, добре? Як згадає… Все ще дуже переживає. Адже він був одним з її найкращих друзів. Чи не найкращим.
— Звичайно ж, — посміхнулася Піппа. — Ти що думаєш, я її до стінки припру і буду вибивати потрібну інформацію?
— А з Раві ти так завтра спілкуватимешся?
— Ні.