Страница 85 из 92
— Правильно, товаришу Дринов,— сказав Сталін.— А ось деякі князі гадають, що російський народ тільки про те й мріє, аби знов потрапити до них у рабство. Я вважаю, що з політичної точки зору нам треба піднімати просту людину, віддану нашому ладові й партії, тому що тільки ми відкрили їй справжній шлях уперед. І серед простих людей, я гадаю, є чимало-істинних героїв, які свого життя не пошкодують для зміцнення нашого народного ладу. Чи ж не так, товаришу Дринов?
Дринов охоче погодився. Тоді Сталін попросив його назвати якогось простого бійця, бажано з селян, котрий став би прикладом самовідданого служіння Батьківщині та істинного героїзму.
— Знаю я одного такого, товаришу Сталін,— сказав Дринов.
Треба сказати, що Чонкін своєю хоробрістю дуже сподобався Дринову. Дринову було якось незручно, що він не виявив належної твердості і віддав бійця Тим, Кому Слід. Він захотів розповісти про Чонкіна Сталіну, але сумнівався.
— Так кого ж ви знаєте? — запитав Сталін.— Я бачу, вас щось непокоїть?
— Так точно, непокоїть, товаришу Сталін.
— Що ж саме вас непокоїть?
А, будь що буде, Дринов зважився.
— Тут ось яка справа, товаришу Сталін. Боєць є один. Чонкін Іван...
— Чонкін Іван? — перепитав Сталін.— Дуже добре. Просте російське ім'я. Так що ж вчинив оцей Чонкін Іван?
І Дринов розповів, як усе було. Чонкін Іван стояв на посту. Частину, в якій він служив, відправили на фронт, про нього в сум'ятті забули. Йому багато хто казав, що він може залишити пост, але він не міг і не хотів порушувати статут. І стояв незмінно багато днів підряд. Скінчився запас продовольства, він стояв. Скінчилася махорка, він стояв. Зносилися черевики, він стояв. ЯкосЬ на його пост напав озброєний загін, що складався із семи чоловік, і Чонкін усіх їх взяв у полон.
— Один взяв у полон сімох озброєних? — вразився Сталін.
— Підождіть, товаришу Сталін,— з викликом сказав Дринов.— Послухайте, що було далі. На допомогу цьому загонові кинули полк. Чонкіну запропонували здатися, але він відмовився, прийняв бій і бився до останнього патрона.
— До останнього патрона,— задумливо повторив Сталін і змахнув долонею непрохану сльозу.— Він, звичайно, загинув?
— Ні, товаришу Сталін, він був тільки контужений.
— І забраний у полон? — Сталін спохмурнів.
— Аж ніяк ні, товаришу Сталін. Справа в тому, що цей полк був не німецький.
— А чий же? — здивувався Сталін.
— Мій,— мовив Дринов, зважившись на все.
— Як — ваш?
Дринов розповів деталі. Сталіну ця історія неймовірно сподобалась. Він сміявся і плескав себе по стегнах. Особливо смішним йому видалося, як розвідники захопили язика, котрий згодом виявився нашим капітаном. (Про те, що капітана було розстріляно, Дринов у своїй розповіді промовчав). Насміявшись до сліз, Сталін у доброму гуморі навіть запропонував Дринову повечеряти з ним удвох.
— Чонкін,— повторював він на всі лади уподобане прізвище.— Солдат Чонкін. Між іншим, звучить далеко краще, ніж боєць чи червоноармієць. Товаришу Дринов, а як вам здається, від чого пішло це прізвище? Може, від слова ЧОН? .
— Не можу знати! — відповідав Дринов, плутаючись, у якій руці слід тримати ножа, в якій виделку, і боячись помилитися.
— Та їжте, як вам спідручніш,— сказав Сталін і налив гостеві склянку горілки із запітнілого графина.— Ні, я не думаю, що це від слова ЧОН, я гадаю, що прізвище древнього походження. Давайте, товаришу Дринов, вип'ємо за простого російського солдата Чонкіна.
Підім'явши під себе шинелю, Чонкін в очікуванні виконання вироку коцюрбився на нарах і снував свої невеселі думи. Чи міг він уявити, що в цю хвилину сам Сталін стоячи п'є за його здоров'я?
Відпустивши Дринова, Сталін зайнявся своїми поточними справами: почергово прийняв чотирьох наркомів, двох директорів заводів, розмовляв по телефону з командуючими фронтів, обговорював конструкцію нового літака, давав вказівки по евакуації великого машинобудівного заводу, вникав у деталі плану створення партизанських з'єднань, підписав списки нагород і розстрілів, продиктував телеграму Черчіллю і лише о п'ятій, випивши склянку кефіру, ліг спати. І, засинаючи, згадав він розповідь генерала Дринова й знову почав думати про Чонкіна, зворушено, з теплом і любов'ю.
— Чонкін! Чонкін! — крізь сон бурмотів він і смачно цмокав губами.
Чонкін бачився йому уві сні. Він привидівся велетенського зросту богатирем з довгим русявим волоссям і ясним поглядом блакитних очей. Розмахуючи палицею, Чонкін громив усіх його ворогів, і сам Гітлер боягузливо біг навка-рачки, схожий на маленьку злу собачку з карикатур Кукри-ніксів.
Того ж вечора, коли Сталін приймав Дринова, Гітлер одержав телефонограму, що танкова група Гудеріана, форсувавши річку Тьопу, розпочала операцію "Брудер-шафт".
З добрим настроєм Гітлер ліг спати. Йому снився князь Голицин, велетенського зросту богатир з довгим русявим волоссям і ясним поглядом блакитних очей. Він їхав на білому коні під білим знаменом, посадженим на піку з довгим древком. За князем рухалася тьма воїнства — дов-гобородих селян в личаках та свитах, підперезаних мотузками. Селяни піднімали правиці й, виражаючи своє захоплення, вигукували:
— Хайль Гітлер!
65
Увечері після суду в райкомівській їдальні відзначали закінчення справи. Присутні були місцеві керівники з дружинами і члени виїзної сесії. Запрошували й приїжджого генерала, і Лужина, і Фігуріна. Та вони не з'явилися, не пошанували.
Головував, як і на суді, полковник Добренький, але героєм вечора був, звісно, Павло Трохимович Євпраксеїн. Всі знали, від кого він отримав особисту подяку, всі його вітали, цікавилися його здоров'ям, запитували про дружину, про дітей, а дружина Борисова Манька сиділа поряд, і стригла очима, і терлася своїм коліном об його коліно, і за всілякими наїдками неодмінно лізла у дальній кінець столу і при цьому налягала на Євпраксеїна своїми грудьми, які могли не схвилювати хіба що пенька.
Але Євпраксеїна вона не схвилювала, хоча пеньком він не був, а втім, хтозна, цей бік його життя залишався у глибокій тіні. В усякому разі, Маньчині поклики зосталися повністю проігноровані, і Манька, а також інші учасники цього вечора вирішили, що прокурор просто очамрів від щастя, яке спіткало його, а може, й гірше — загордився.