Страница 39 из 92
— Борю! Борю! — підбіг до нього Неужелєв.— Прошу тебе, заспокойся. Випий води. Я розумію, тобі прикро. Нам усім прикро. Найсвятіше... За що ми боролися... За що сьогодні кров проливаємо на всіх фронтах... Але я тобі обіцяю, Борю, ми нашу радянську владу ображати ніяким Шевчукам не дозволимо.
Принесли води. Почекали, доки Єрмолкін вгомониться.
— Продовжимо, товариші,— повернувся Ревкін до перерваної теми.— Тут Борис Євгенович виступав, можливо, із зайвою гарячковістю, але, по суті, він має рацію. І, на мою думку, з цим питанням усе зрозуміло.
— Зрозуміліше не буває,— підтримав Борисов.
— А мені не зрозуміло!
В дальньому кутку, з гуркотом відсунувши стільця, підвівся Веніамін Петрович Парнищев, директор елеватора. Це був величезного зросту чоловік, широкоплечий, з кучерявим волоссям, що спадало на лоба.
— Як не зрозуміло? — переполошився Борисов. У його голосі відчувалися і здивування, і стурбованість, що справа може набути несподіваного розвитку, і погроза, що, мовляв, коли комусь не зрозуміло, то принагідно можемо і роз'яснити.
— Мені не зрозуміло!— відмітаючи погрози, повторив Парнищев.— Товариш Борисов, можливо, у нас розумник, він у всьому миттю розбирається, а я дурний, я за одну мить не розберуся. І я скажу так. Тут деякі, я бачу, нервові, занадто квапляться, здіймають істерику і надміру гарячкують. А мова, між іншим, іде не про щось, а про долю людини. Людини!— по складах повторив Парнищев і потряс над головою вказівним пальцем.— І вирішити цю долю, не розібравшись в усьому як слід, ми не маємо права. Ось я, товариші, з цим чоловіком... як тебе?
— Шевчук,— нагадав учитель з готовністю.
— Так ось, з цим Шевчуком я особисто взагалі не знайомий. Ну, може, десь бачилися, на вулиці чи в кіно, я не знаю. Так що до сьогоднішнього дня мені було, як кажуть, до лампочки, чи живе десь отакий Шевчук, чи ні. Але тут я вислухав всю оцю справу, і ось чого я зрозуміти не можу. Адже ж ти,— звернувся він до Шевчука,— радянська людина?
— Радянська,— квапливо погодився Шевчук.
— Комуніст?
— Комуніст,— підтвердив Шевчук.
— То як же ти міг таке зробити?— громовим голосом запитав Парнищев.
— Що — зробити? — боязко мовив Шевчук. Він був явно розгублений. Йому здалося, що Парнищев у якийсь хитромудрий спосіб прагне його захистити, і Шевчук хотів піді-грати Парнищеву, та не знав, як.
— Ти, Шевчук, тут ось що, ти облиш тут із себе незайману, даруйте на слові, корчити... Тут зібралися твої товариші, стурбовані твоєю ж долею. Ти поглянь, хут майже всі керівники району. Навіть сам товариш Худобченко особисто приїхав. Вони одірвалися від важливих справ тільки для того, щоб послухати тебе, а ти-и...
Парнищев розчервонівся, очі його вилізли з орбіт, і він співав натхненно, як соловей.
Шевчук пильно дивився на Парнищева, але не міг дотя-мити, захищає він його чи топить.
— Та я...— почав було Шевчук, але Парнищев махнув рукою, перебиваючи.
v — Зачекай зі своїм "та я". Доякався! Ну, я розумію, припустимо, не бажаєш ти бути комуністом, не бажаєш ти бути радянською людиною...
— Я бажаю! — пристрасно сказав Шевчук, прикладаючи руки до грудей.
— Але зараз,— продовжував Парнищев, не чуючи,— в такий важкий для нашої країни час, ти повинен був згадати хоча б про те, що ти — росіянин. Ось, товариші,— перейшов Парнищев на елегійний тон,— читав я тут якось в газеті про одного графа чи князя з педобитих білогвардійців, котрий зараз проживає в Парижі. І ось цей чоловік, який люто ненавидів радянську владу, зараз рішуче відмовився співробітничати з німцями. "Зараз, сказав він,— коли над вітчизною нависла чорна хмара, я не граф, не антибільшовик, зараз я перш за все російська людина!"
В залі зааплодували. Всім було зрозуміло, що Шевчук стоїть далеко нижче від цього графа.
— Ось що, Шевчук,— продовжував Парнищев.— Ти здійснив брудний і недобрий вчинок. Так май же мужність його визнати, і я перший обніму тебе, як брата.— Розвівши широко руки, Парнищев навіть ступив крок до Шевчука, але одразу ж повернувся і сів на місце.— У мене все, товариші,— тихо сказав він.
Всі мовчали і дивилися на Шевчука. Шевчук, переступаючи з ноги на ногу, м'яв у руках бувалу в бувальцях будьонівку з одним вухом.
— Ну, що ж, товариші,— мовив Ревкін.— Ми Шевчуку дали висловитися. Ви самі чули, що він тут сказав. Він не хоче визнати помилковість своїх висловлювань...
— Хочу! Хочу! — ледь не ридаючи, закричав Шевчук.
— А-а, так! — здивувався Ревкін.— Ну, що ж, товариші, послухаємо.
Шевчук підвівся, підійшов до столу і вчепився пальцями в сукно.
— Ну!— підбадьорив його Ревкін.
— Товариші] — несподівано чітко розпочав Шевчук.— Я здійснив ганебний для комуніста вчинок. Першого дня війни, вражений почутим повідомленням, я виявив легкодухість і несподівано проказав слова відомого російського прислів'я: "Ось тобі, бабусю, і Юріїв день!" Це було помилковим, політично незрілим виступом. Я розумію, що в конкретній обстановці деяким товаришам мій виступ міг видатися ворожим...
— Що значить — міг видатися? — перебив військком.
— Тобто я хотів сказати, що об'єктивно моє висловлювання, може, й виглядає... але я не хотів...
— Він не хотів,— недовірливо похитав головою Не-ужелєв.
— Авжеж,— мовив Курдюмов.
— Ти ось що, Шевчук,— сказав Борисов наче доброзичливо.— Коли вже почав зізнаватися, то не верти хвостом. Тут всі свої, тут чули багато чого, і давай, кажи все, як на духу. А то хотів, не хотів. Мало хто чого хотів. Я, може, зараз хотів би з молодицею на перині борюкатися, а доводиться з тобою тут марудитись. А ти ще хотів, не хотів. У нас он за тобою ще яка черга, а ти нам мізки полощеш. Почав говорити, то говори до кінця: виступ мій був політично незрілий, наклепницький і об'єктивно спрямований проти політики партії. Так?
— Так,— ледве чутно підтвердив Шевчук.
— Ну ось,— повернувся Борисов до решти членів бюро,— ось бачите, товариші, Шевчук в усьому зізнався. А тут ще деякі душевні й добренькі знаходилися, що хотіли обмежитись доганою. Яка тут догана, товариші, коли справа пахне ворожою вилазкою, політичною провокацією? І не ми повинні Шевчуком займатися, а, я відверто скажу, ось — товариш Філіппов.
Борисов сів. Шевчук продовжував стояти, блідий як полотно. Він озирнувся на Парнищева, але той обнімати його, як брата, не квапився.