Додж

Глава 3

Телефон дзвенить, наче по склу стукають ножем.

Не голосно, але достатньо, щоб розбудити.

СМС.

Повідомлення просте:

Відчепися — останнє попередження.

Нижче — чорний трикутник із вкладеним аудіозаписом.

Пауза, потім запис завантажується і відтворюється.

Спочатку крик, потім жіночий голос. «Ні, будь ласка... Ні... Вбий мене! Будь ласка. Просто...»

Останній крик — і запис закінчується.

Середа, 5 квітня

Сьогоднішній день мав бути незвичайним.

Він з нетерпінням чекав на нього.

Обережно.

Двадцятидев'ятирічний заступник шерифа заїхав своїм похмуро-сірим патрульним автомобілем на парковку торгового центру «Аппер Фоллс», уповільнив рух і зупинився, оглянувши околиці: батьків, які робили покупки, поки діти були в класах; майстрів-аматорів, які завантажували фарбу та гіпсокартон у свої пікапи; худих підлітків-прогульників, що безцільно тулилися один до одного, обличчя яких час від часу затуляла густа хмара пари від електронних сигарет.

Кілька поглядів у його бік.

Завжди, коли з’являється машина. Завжди, коли з’являється чоловік у формі шерифського управління, з короткою стрижкою, без посмішки, з карими очима, що «виглядають серйозно», як йому казали, хоча це сказав п’яниця, якого він заарештовував за публічне сечовипускання, тож це спостереження було дещо сумнівним.

Що він замишляє? — мабуть, дивувалися люди тут.

Крадіжки в магазинах? Бійка? Арешт завжди було добре зняти на відео і викласти в TikTok, навіть якщо це не приносило стільки переглядів чи лайків, скільки хотілося б. Попит і пропозиція.

Заступник шерифа Ентоні Ломбарді помітив чоловіка, що махав рукою, за вісім рядів від нього.

Він попрямував у той бік, а потім зупинився на місці навпроти магазину Dollar General.

Ломбарді вимкнув двигун і вийшов з машини.

Двоє чоловіків зустрілися на тротуарі перед магазином. Ломбарді поправив службовий ремінь — це була його звичка, коли він нервував. — Маршал Грін?

Вони потиснули один одному руки, і Грін показав посвідчення та значок; це була срібна зірка, як ті, що носили шерифи в старі часи, принаймні у фільмах. Ломбарді не потрібно було нічого показувати; його уніформа шерифського управління разом із бейджиком з ім’ям говорили самі за себе. Там був і патрульний автомобіль.

Едвард Грін був середньої статури — якби він займався спортом у коледжі, то це був би бейсбол. Він був одягнений у темний костюм, білу сорочку та блакитну краватку. Акуратно підстрижене темне волосся. Ретельно поголений, як, припускав Ломбарді, мали бути всі маршали. Серйозне обличчя та спокійні карі очі — що, безсумнівно, означало, що він у справах.

— Ласкаво просимо до Аппер-Фолс. Або ви можете називати це так, як ми: просто Фолс.

— Схоже на чудове місце. — У голосі Гріна відчувався акцент, що вказував на його походження з півдня.

Ломбарді посміхнувся. — Деякі частини так. Так, сер. — Він був заступником шерифа округу Гарбінгер ще з часів армії. На відміну від деяких своїх колег, навіть у цьому віці він був у формі, як після базової підготовки. Шістдесят шість кілограмів при зрості сто вісімдесят сантиметрів. У нього була густа каштанова шевелюра і обличчя, схоже на обличчя актора з популярного поліцейського або медичного серіалу. Не головного героя, а такого, що з’являється приблизно кожні три серії, щоб просунути важливий сюжет.

— Отже, заступнику…

— Давайте називати мене Тоні, як вам?

Він сказав це, не замислюючись, а потім замислився: — Чи можна звертатися на ім’я?

Судячи з усього, так.

Кивок головою. — А я — Ед. Мені треба зробити зупинку й підзаправитися. Де тут можна випити кави?

Ломбарді вказав тонким пальцем на «Мейгіз».

Йому теж не завадило б трохи кофеїну. Він не заснув аж до пізньої ночі, бо весь час думав про дзвінок шерифа о 21:00 — про спеціальне завдання.

Незвичайне...

Вони увійшли у світле приміщення, де гамір вже вщух, і на них навалилася хвиля запахів. Переважав запах смаженого жиру.

Грін пішов до туалету, а Ломбарді зайняв столик. Коли маршал повернувся, вони замовили каву. Він запитав: — Ще щось? Дядько Сем платить.

Ломбарді вагався, ніби їжа здавалася непрофесійною в очах правоохоронця, який, як відчував заступник, перевершував його в усіх відношеннях.

Тоді маршал постукав по ламінованому меню. — Як щодо гамбургерів для всіх? Ти в закусочній — їж закусочну їжу. Хоча, мабуть, макарони з сиром теж непогані».

— Гамбургери кращі. Макарони можуть бути клейкими.

Жвава Кейт, якій було за сімдесят, налила каву, прийняла замовлення, а потім попрямувала на кухню.

Попиваючи, Грін кивнув. — Так, сер. Це чудово. А тепер, Тоні, дай-но я поясню, для чого я тут. І подивимося, як ти до цього ставишся».

Дивне формулювання. — Гаразд. — І він придушив «сер», перш ніж воно вирвалося.

Ломбарді підняв чашку. Грін теж, ніби вони випивали. Кераміка не торкнулася кераміки.

— Твій шериф тебе проінформував? — запитав Грін.

— Трохи. Триває розшук. Ви відповідаєте за цю частину штату, і вам би не завадила допомога місцевого».

Кивок. — Приблизно так. Отже, Управління маршалів — це така собі мішанина. Ми охороняємо федеральних суддів і перевозимо в’язнів. А ще є Програма захисту свідків. Це моя робота. Знаєте, інформатори, люди, які свідчать проти мафії та картелів».

Ломбарді та Джес любили серіали про реальні злочини. Він не думав, що існувала програма про маршалів США. Це могло б бути цікаво.

Грін продовжив: — Я влаштував одну сім’ю: нові особисті дані, новий дім, після того як чоловік дав свідчення в Чикаго — він був бухгалтером і отримав таблиці ФБР, які допомогли розігнати велике наркоугруповання.

Обличчя Ломбарді застигло. Було зрозуміло, до чого це веде.

Маршал обхопив чашку руками. — Помічниця з нашого відділу? Її викрали, і вона видала місцезнаходження. — Грін завагався. — Усі ламаються. Це лише питання часу. Джоанн працювала у нас шість років. Була одружена, мала дітей. — Він замовк, перш ніж голос затремтів, що мало не сталося.

— Шкода це чути.

— Так. — Майже пошепки.

Бургери принесли, і, не додаючи кетчупу чи інших приправ, Грін почав їсти, роблячи невеликі кусочки. Було очевидно, що важка історія про його помічника зіпсувала йому апетит. Проте він кивнув на знак схвалення. — Це місце, мабуть, справжня легенда.