Страница 67 из 77
Епізод шостий. За перемогу
Час: 22:17
На столі не було вільного місця. Величезна миска із салатом, каструля з паруючою картоплею, смажене м’ясо та шкварки, бутерброди, нарізка з ковбаси та сиру, консервовані персики й ананаси, гори цукерок.
Стільців на всіх не вистачило, тож довелося підсунути одне з ліжок. Інвалід запропонував своє і тепер, задоволений, сидів, оглядаючи страви на столі.
— Ну що, може, вже будемо їсти? — Іванич поставив на стіл одну з пляшок. — Доки тепле.
— Та сідаєм, чого ждем, — Сірий підсунув стільця ближче. — А Койот прийшов? Хто йому звонив?
— Я, — Доцент саме насипав картоплю. — Сказав, що скоро буде.
Усі потроху розсілися. Інвалід їв, нахвалюючи, яке ж смачне, Лисий — мовчки й зосереджено. Щасливчик жував, паралельно гортаючи відео в смартфоні, Іванич наливав.
Знадвору почувся гавкіт Жучки, але швидко стих. Впізнала.
— Кость, піди впусти того шакала. — Сірий саме насипав собі салат. — Ти ж скраю сидиш.
За мить почулися кроки й веселий голос Койота. Кинувши куртку на своє ліжко, зайшов у зал. Рудуватий, зі щетиною та розкуйовдженим волоссям, він не виглядав на свої двадцять п’ять. Взагалі важко було визначити на око, скільки йому. Слідом пройшов Костя й сів за своє місце.
— Я, бачу, вчасно прийшов. — Койот захоплено оглянув стіл. — Вадюха, двигайся.
Щасливчик, не відриваючись від смартфона, посунувся.
— Чого так довго? — голос Сірого став різкішим, ніж зазвичай. — Мене тут вже Банкір за тебе виїбав. Наступний раз по шиї получиш.
— Вибач, Сєрьога, з пацанами заговорився. — Койот потягнувся до миски із салатом. — Ну ви тут і наготовили. Ресторан прямо.
— Тобі штрафну. І посуд потім помиєш з Інвалідом.
— Плюс-плюс.
— А мене чого на посуд? — Інвалід за звичкою зразу падав на мороз.
— Ти тут поговори мені! — Сірий поставив порожню чарку на стіл. — Ще й сніг підеш чистить.
— Ладно, ладно.
— Іванич, наливай.
— Зараз, крильце доїм. — За мить старий поклав кістку на тарілку й витер руки. — Костя, ти будеш?
— Буду.
— Ого, нічого собі, Равлик бухає. — Щасливчик аж відірвався від екрана. — Давно почав?
Костя щось буркнув у відповідь.
— Молодець, Равлик, трохи можна. — Іванич розлив по чарках коньяк. Цокаючись, руки з’єдналися за столом.
— Ну, за перемогу.
— За кінець війни.
— Хай уже швидше.
— Дай Бог.