Страница 23 из 77
— Братане, ти прийшов! Яка несподіванка! Як добре, що ти все ж не посоромився, — плескаючи друга по спині та затискаючи його в міцних обіймах, вигукував Сашко.
— Я вагався, але не хотілося провести святкову ніч самому в квартирі. Маму лишили в лікарні ще на два дні, тому я наважився до вас приїхати, — зніяковіло сказав незнайомець.
Хлопець чотири роки тому виїхав працювати до Німеччини та набагато рідше став бачитися з найкращим другом дитинства Пархоменком, а тепер приїхав на кілька днів із Берліна, щоб провідати маму, а вона ще й із запаленням легенів потрапила в лікарню.
Северин побіг до сусідів по табуретку. А я тим часом знайомила новенького з друзями. Почала із парної сторони, де розміщалися сім’ї, а коли перейшла до частини вільних і незалежних, не змогла втримати посмішки. Дівчата вже сиділи, немов на прийомі в королеви Єлизавети, з рівними спинами. Кожна поглядала на нежонатика, як на потенційну здобич.
Назара втисли між Сашком і Шевченком, саме навпроти нашої клумби з дівчат.
Перед другим тостом, який готувалась сказати, я нахилилася до вуха Северина і прошепотіла:
— Саме зараз і почнеться справжнісінький екшн. Я відчуваю, що в повітрі коїться щось незвичне.
— Та ясно, що незвичне. Чотири левиці побачили антилопу. Зараз почнеться меджик махач за здобич.
Я не хотіла повторюватися після емоційної промови чоловіка щодо подій, які ми разом прожили у 2017 році. Тому почала мріяти про нові досягнення у 2018. Набажала примножуватися не лише за рахунок Шевченок, дивлячись у бік панянок.
— І головне — вірте в чудеса. Помічайте їх, адже доля підкидає нам сюрпризи не лише 31 грудня. З прийдешнім, друзі!
Дзенькіт приборів, поки ми куштували неперевершені страви, перебивав діалоги між дівчатами та Назаром. Кожна намагалася підсвітити свої сильні місця. Ми ж своєю чергою теж вихваляли дівчат як господинь.
Влада випадково торкалася під столом ніг Назара. Воно й не дивно, адже таких довгих ніг світ не бачив, лише Київ.
Морквинка висловлювалась загадками. Завжди, коли фліртувала, переходила на млосний, повільний тон спілкування. Це звучало як мантра та зачаровувало навіть нашу кицьку Карамельку, яка з першим гостем сховалася під диван.
Арфа постійно дзвінко сміялася, де треба й не треба. Часом зачіпала своїм великим бюстом склянку з просеко. Одну навіть розбила. Чи то для спецефекту чи то від незграбного руху, коли намагалася фаршировану рибу подати через весь стіл Назару.
— Це я сама фарширувала щуку. Спробуй. Така добра. Я дуже смачно готую, — сяяла білосніжною посмішкою Арфа.
Поки Люда відійшла від сварки із мамою, стіл перетворився на справжнє поле бою. І ніби було вже пізно йти в наступ, але Люда наважилася. Після того як Назар розповів, що останні два місяці дивився огляди різних автомобільних виробників, дівчина ненав’язливо сказала:
— Назаре, я саме обираю собі машину. Не можу визначитися між «тойотою» та «маздою». Можливо, поділишся інформацією зі мною та й даси якусь слушну пораду?
Влада досі не торкнулася гори олів’є, яку поклала собі в тарілку за кілька секунд до приходу хлопця. Тримала під контролем рівень виступу живота. Зараз вона шкодувала, що обрала саме цю сукню. Але, з іншого боку, вона як ніколи пасувала до її засмаги, яку здобула в Туреччині в жовтні.
Наше свято перетворилося на реаліті-шоу. Пархоменко страшно переймався, що втратить друга, якщо той поведеться на чари однієї з дівчат. Він помітно ревнував товариша. Періодично виводив того в кімнату для розмов.
Діана не могла вгамувати свого внутрішнього чоловіка, постійно сміялася з найменшого жарту. А дівчата відпрацьовували кожна свою тактику.
Час наближався до півночі. Я запропонувала всім перейти в кімнату, щоб послухати виступ президента. Поки громада ліниво пересувалася, я згадала, що в нового гостя немає подарунку від Санти. А церемонія вручення гостинців припадала одразу після бою курантів. Тож я побігла за своїми піалами для чаю. Вхопила червону стрічку, яку закупила у великій кількості напередодні свят, швидко обмотала нею посуд і непомітно примостила серед інших подарунків під ялинку. Ніби так і треба було. Ніби ми все життя чекали на цього гостя.
Северин гукав мене з коридора, який об’єднував кімнату з кухнею.
— Улянко, хутко йди. Президент уже почав.
Чоловік зупинив мене за руку на вході в кімнату. Всі гості саме вовтузилися перед плазмовим телевізором: хтось шукав шматочок місця на дивані, хтось на килимку, а хтось, точніше чотири прекрасні пані, біля Назара.
— Я ставлю на Арфу. Вона полонила його своєю щукою та сміхом, — грайливо прошепотів Северин.
— Гм… навіть не знаю. У всіх шанси рівні.
Я вкотре помітила, як Назар запитав у Морквинки, чим вона займається. Хоча цього вечора традиційно всі питання ставилися холостякові, а не навпаки.
— Стій, — зупинила чоловіка, — Морквинка. Я ставлю на Морквинку.
— Хто виграє, той хреститиме дитину, — засміявся Северин і пішов шукати пульт, щоб зробити гучніше телевізор.
Я побігла по бенгальські вогники, запальничку та фотоапарат «Зеніт», який мені дав тато. Маємо цілу серію диванних фото. Робимо знімки всіх, хто приходить до нас у гості на Касіяна 2/1 в одному й тому ж місці.
— Друзі, не забудьте загадати бажання, — вигукнула Діана, пританцьовуючи на звуки відліку.
— Чотири, три, два, один…
— З Новим роком! Коха-а-а-а-ання! Ми-и-и-и-и-ру!
Всі почали обійматися. Спочатку чоловіки своїх жінок, якщо такі були в наявності поруч. Потім — усіх друзів по черзі. Поки я дійшла до Назара, його щоки були рожево-червоні від помад і блисків усіх дівчат, що перебували в квартирі.
— Назаре, з Новим роком. Загадав бажання? — обіймаючи хлопця, запитала я.
— Навіть якщо він не встиг, то за нього це вже зробили, я певен, — перебив Северин і потиснув руку новому знайомому.
Громада активно перемістилася на кухню, де гучніше за попереднього грав безсмертний хіт гурту Abba «Happy New Year». У квартирі по закутках ще тримався запах перегорілих бенгальських вогнів.
Ми перейшли до церемонії вручення подарунків. Регіт стояв на весь район.
Діана отримала консервовані патисони, пелюшки та подушку з надписом «ти не скористаєшся мною наступні 365 днів». Серед подарунків також були курячі пупочки, пісочне печиво в наборі з панкреатином, поплавок і навіть пуанти.
Ми із Северином спостерігали за розвитком подій на полі бою. Я перемагала. Назар став біля Морквинки та почав розпитувати про функціонал на роботі.
— Я тобі кажу, що він запав на Морквинку, — шепотіла я, підставляючи кришталевий келих для бехерівки. — Хто б таку нудну тему питав на підпитку?
— Не можу погодитися. Ой, не можу, — прищурив очі чоловік і подав мені тарілку з нарізаним апельсином. — Можливо, він таким чином привертає увагу іншої. Але я не можу поки второпати чию саме.
— Отже, треба бути обережною з алкоголем! — пробурмотіла я. — Лейтенанте Коломбо, я хочу бачити розв’язку тверезими очима.
— Даю 100 баксів, що Арфа, — підійшов Віктор. — Я бачив, як вони разом виносили щуку на балкон і десь близько десяти хвилин там розмовляли.
— Це ще нічого не значить, — обурилась я.
— У собачий холод це багато що значить, Улю.
Діана помітила нашу словесну перепалку та долучилася. Вона ще не почала промови, але вже сміялася.
— Точно Влада. Скільки дав Віктор? Множу на два. Я бачила, як він ніби випадково торкнувся у відповідь під столом її ноги.