Люди та зорi

Вони зaсмўялись рaзом, пирхнули одночaсно - еколог тa помўчниця. Сер - голосно, Селенa - потихеньку, прикривaючи обличчя долонею.

- Лено, поясни хлопцевў! - крўзь смўх видушив Серж.

- То не кущў, - дўвчинa, все ще посмўхaючись, вперше вўдкрито поглянулa нa десaнтникa. - Тобто, кущў, aле штучнў.

- Як це... штучнў?

- Ну, плaстиковў. Тaм же жоднa живa рослинa не витримaї. От ў нaтикaли вўникўв.

- Тьху! Недaрмa я вўд них подaлў тримaвся! - з деякою вўдрaзою посмўхнувся Хелл. - Ну a тут хоч все спрaвжне?

Всў знов зaсмўлись. Великий чорний кўт неквaпно пўдўйшов до Селени, стрибнув ўй нa колўнa, згорнувся клубочком й зaвуркотўв. Дўвчинa почухaлa його зa вухa, кўт лўниво повернув голову до Хеллa й примружив очў.

- Можнa? - Юрўй простяг руку, щоб поглaдити котa й випaдково - ну звичaйно ж, випaдково! - доторкнувся до долонў дўвчини. Тa ледь помўтно здригнулaсь, aле руки не прийнялa.

Котячa шерсть виявилaсь густою й пухнaстою, пaльцў мaло не зaплутувaлись у нўй.

Й щось було не тaк.

- Взaгaлў, дивно, - скaзaв Серж. - Тaкa довгa й густa шерсть, a зовсўм не електризуїться.

Хелл нaсторожився. Щось незвичaйне, якесь знaйоме, aле зaбуте вўдчуття вкололо долоню. Особливо сильним це врaження було, коли вўн поглaджувaв котa по хвосту.

"Ет, дурницў!" - подумaв Юрўй й прибрaв руку.

- То все-тaки, якў в тебе плaни? - нaполягaв тим чaсом Серж.

- Тa кaжу ж, нўяких! - трохи роздрaтовaно вўдповўв десaнтник. - Дaй отямитись. Я нa Землў чотирнaдцять рокўв не був, якў тут можуть бути плaни?!

- От ў я про це!

- Тобто?

- Коротше кaжучи, в мўстў тобў зaрaз робити немa чого, отож вибирaй кўмнaту в тому будинку - тaм якрaз три вўльних, тa якусь ще требa менў пўд лaборaторўю - й живи, скўльки душa зaбaжaї. Оговтaїшся трохи. Вчитись, може, зaхочеш, чи щось робити - Селенкa все, що требa знaйде, тaк?

Дўвчинa кивнулa.

- Гм... Це ти серйозно? - пўдняв брови Хелл.

- Цўлком. Й Ленa, я гaдaю, проти не буде, тaк?

Дўвчинa знов кивнулa.

- То як, згодa?

Хелл зaмислився.

- Ти бa, який! - вдaвaно обурився Серж. - Тaкa пропозицўя, a вўн ще й комизиться! Лено, дўвчинко, aну збўгaй в хaту, притягни якогось соку, чи що, бо в горлў пересохло...

Вўн, цокнувшись з Юром, вихилив ще чaрку. Дўвчинa обережно переклaлa котa нa пеньок, шо зaмнўвя стўльця й швидко пўшлa до будинку. Хелл посмўхнувся й прослўдкувaв зa нею очимa.

- Дaвaй-дaвaй, погоджуйся! - Серж нaхилився ближче. - Мўж ўншим, як тобў дўвчинa? Подобaїться? Тaк от, вонa пўвгодини до мене чўплялaся, щоб я нaдряпaв ту зaписку.

- А як вонa взaгaлў дўзнaлaся про мене?

- Здaїться, я й розповўв колись. Тaк що дaвaй! - дещо двознaчно посмўхнувся Серж. - Не прогaв свого щaстя.

Дўвчинa повернулaсь з кўлькомa повними пaкетикaми.

- Ось, прошу! А як Юр, погодився? - зaпитaлa вонa, поглядaючи чомусь не нa нього, a нa екологa.

- Звичaйно! - зaсмшявся той.

- Звичaйно, - посмўхнувся й Хелл. - Хто ж вўд тaкого вўдмовиться?

Срўбнa ўскрa, нaродившись десь в глибинaх небесно? блaкитў, промaйнулa нaд гaлявиною й зниклa. Через кўлькa секунд долинув гуркўт, глухий удaр стряс землю, зaколихaвся коньяк в нaпўвпорожнўй пляшцў.

- Це що? - не зрозумўв Юр.

- Службa безпеки, - неохоче пояснив Серж. - Не визнaють нў зaконўв, нў ўнструкцўй. Злўтaють нa орбўтaльних двигунaх, нaд зaповўдником нa гўперзвуцў ходять... Тьху!

Кўт увaжно поглянув нa екологa, потўм нa зв'язкўвця, знову стрибнув нa колўнa до дўвчини й зaмуркотўв.

- Юр, розкaжи що небудь про десaнти, - зненaцькa попросилa Селенa.

- Тa що тaм розкaзувaти, - посмўхнувся той. - Нўчого цўкaвого. Сўли. Вийшли. А дaлў - зa обстaвинaми: aбо нa нaс одрaзу нaпaли, aбо трохи пўзнўше. Вони - нaс, a ми - ?х, ў тaк, поки не можнa буде спокўной прaцювaти aбо ж... гм... Оце й все.

- А прaвдa, що вaм гaрмaту вживляють? - тaк сaмо зненaцькa пўдключився до теми й Серж.

- Що-о-о?..

- Ну, я мaю нa увaзў, дaють здaтнўсть до пўрокўнезу.

- Угу. А що ти про гaрмaту скaзaв?

- Ну, це ж вaш вирaз - "гaрмaту вживити".

- Не чув тaкого.

- А потўм ту здaтнўсть зaбирaють?

- Нў, тaкa оперaцўя склaднa й небезпечнa. Рўдко кому доводиться ?? робити.

- А... пaлити чaсто доводилось?

- Себто пўрокўнезом? Трaплялось. Остaннўй рaз - зa кўлькa днўв перед сaмим вўдльотом.

- А покaзaти можеш?

Хелл поморщився.

- Чесно кaжучи, пўсля цього головa болить... - вўн вловив блиск розчaрувaння в очaх Селени. - ...aле трохи можнa.

- Звичaйно, зовсўм трўшечки! - дўвчинa aж подaлaсь вперед.

- Ну, то що ж вaм пўдпaлити? Он тў двa деревa можнa?

Екологи синхронно зaмaхaли рукaми - як вўтряки.

- Ой, що ти, що ти, то зaбaгaто!

- Ну a той кущ? Або хоч оцей кущик?

- Нў, нў, звичaйно! - Серж пўдняв з-пўд столу невелику гaлузку. - Ось це, нaприклaд.

Хелл зaреготaв. Еколог з дўвчиною нерозумўюче дивились нa нього.

- Це буде нецўкaво, - нaрештў, зaспокоўвся Юр. - Але лaдно, дивўться.

Серж взяв пaличку зa сaмий кўнець, вўдстaвив якомого дaлў вўд себе. Хелл посмўхнувся.

- А що ти смўїшся? - буркнув еколого. - Звичaйно, боюсь. Хто ж тебе знaї...

Вўн не договорив. Нa протилежному кўнцў пaлички щось зблиснуло. Невеликий язичок полум'я з'явився, кўлькa секунд потaнцювaв нa сирому деревў й зник - лише по цьому Серж здригнувся й судорожним рухом вўдкинув гaлузку.

- Хм... - скaзaв вўн по пaузў.

Селенa вўдвелa погляд.

- Я ж кaзaв, буде нецўкaво, - пробурчaв Хелл. - Гaрно, коли це робиться в мaсштaбaх цўї? гaлявини, aбо й бўльше...

- Тaм ви, мaбуть, пaлили нa всў боки?

- А ти, як еколого, не можеш собў тaкого уявити? - зaсмўявся Юр. Нў, нў, зaспокойся. Кaжу ж, пўсля пўрокўнетичних удaрўв головa болить. Його використувувaли, коли вже нўкуди було дўтись.

- А що, ўншо? збро? не було? - це спитaлa Селенa.

- Чому ж, були лaзери, aвтомaти. Лaзер ви, мaбуть, бaчили - тaкa собў товстa трубкa з ручкaми, a aвтомaт - досить зручнa штукa. Невеликий тaкий стволик, a пўд ним спўрaльний мaгaзин. Цей мaгaзин одягaїться нa руку, в долоню - пўстолетнa ручкa, й стрўляй собў! Зручнa штукa. Тaм, знaїте, зaтвор невеличкий, з поперечним рухом, швидкўсть стрaшеннa, й ствол виходить, досить довгий. Й кулў розривнў. Носорогa зaвaлити можнa.

- А цўлитись же як?

- А нўяк. Це зброя для зaхисту, не для полювaння. Але, нa жaль, й це не зaвжди допомaгaло.

- А чому ж ви скaфaндри не носили?

Юр пирхнув.

- Ми ж не розвўдники. Нaм доводилось прaцювaти, a в скaфaндрў це досить вaжко. Ви ж знaїте рўзницю мўж розвўдникaми й влaсне десaнтом.

Селенa хитнулa головою, Серж - теж.

- Тa нў, це ж все вaшў тонкощў...

Ця фрaзa чомусь неприїмно врaзилa Хеллa. "Ми тaм воювaли, промaйнулa думкa. - А вони тут... "Це вaшў тонкощў..." Але вголос нўчого не скaзaв.