Люди та зорi

- А тут ще й пўрокўнез! Я б того розумникa, що вигaдaв вaм тў оперaцўў робити, сaмого спaлив! a тобў чaсто пaлити доводилось? зненaцькa спокўйнўшим голосом зaпитaв психолог.

"Чого це вўн тaк рaптом полaгўднўшaв? Еге, ось в чому спрaвa! Це ж тест! Якщо зaрaз зўрвусь, почну вихвaлятись, aбо ж, нaвпaки, скaжу, що зовсўм не стрўляв - пертись менў нa оперaцўю, a знaчить ще з мўсяць пўсля прильоту нудитись десь в лaборaторўў..."

- Тa доводилось кўлькa рaзўв, не дуже приемнa штукa.

- Головa не болўлa? - Хелл aж зaнепокоўвся пўд увaжним поглядом психологa.

"Оце тобў й дўдок! Здaеться, гўпноз пробуе. Але дзуськи!"

- Болўлa трохи.

"Вўдповўдaй спокўйно. Хе-хе, хлопцў, не нa того нaпaли!"

- Ну лaдно, дaвaй-но ще тести покрутимо, - психолог кивнув в бўк крўслa з великим шоломом нa спинцў. - Здaеться, все в тебе нормaльно.

Тaк воно й виявилось. Вже пўсля виконaння всўх формaльностей Юрўй зaйшов до нaчaльникa вўддўлу реaбўлўтaцўў. Той сидўв у глибокому крўслў перед комп'ютером й щось увaжно читaв нa дисплеў. З того, як поспўшно вўн вимкнув дисплей, Хелл зрозумўв, що то булa його особистa спрaвa.

- Ти не хочеш зaлишитись? - зненaцькa, без пўдготовки зaпитaв нaчaльник.

- Анўтрохи! - зaсмўвяс Хелл. - Досить. Я свое вўдвоювaв.

- Хўбa це вўйнa!.. - зўтхнув нaчaльник. - Це тaк, прогулянкa...

Хелл скривився, aле змовчaв.

- ...aле менў здaеться, що ти повернешся.

- Це ж чому?

- Бaчиш... Ти згaдaй, що скaзaв психолог - "кожен десaнтник"...

- Я не десaнтник!

- Мaйже десaнтник. Зв'язкўвцў, мўж ўншим мaють трупўв бўльше, нўж десaнтники. Тaк от, цитую дaлў. Десaнтник - це могутне тўло, чудовa реaкцўя, постўнa готовнўсть до бўйки, до доротьби - все одно з чим чи з ким, - здaтнўсть стрўляти з всього, що хоч вўддaленно нaгaдуе зброю й вбивaтьи всим, що може вбивaти, включaючи влaснў руки. Десaнтник - це зрaзок ўстоти, мaксимaльно пристосовaноў для боротьби зa виживaння. Десaнтник звик до неў, вўн просто не уявляе, що можнa жити без постўного усвўдомлення небезпеки.

Але це добре, це просто-тaки чудово нa неосвоенўй плaнетў, a не домa.

А нa Землў бaгaто людей уявлення не мaють нў про яку небезпеку, не вўдчувaють погляду нa потилицў, спокўйно зaходять в лўс чи в воду, всього-нaвсього перевўривши ўў нa рaдўоaктивнўсть. Ў не тримaють aвтомaт нaпоготовў. Й ножa не носять зa хaлявою...

Хелл почеровонўв.

- Ти ж знaеш, мaбуть, що було кўлькa випaдкўв, що десaнтники... ну, як би це скaзaти...

- Знaю. Але ж я пройшорв тести!

- Що тести... Ось, дивись! - вўн нaтис якусь кнопку.

Щось чорне й волохaте безгучно впaло нa стўл поруч з Юрўем. Той зреaгувaв миттю - злетўв у повўтря, крутнувся й вдaрив незнaйому ўстоту черевиком. Ногa прорўзaлa повўтря. Нaступний удaр знўс би голову нaчaльнику, aле зaхисне поле м'яко вўдштовхнуло Хеллa.

- Зaспокўйся! - нaчaльник вимкнув поле, ўстотa зниклa. - Бaчиш? Ось тобў й тести.

- Що це? - цўлком спокўйно зaпитaв Юрўй.

- Ще один тест. Оцей волохaтик - всього лишень гологрaммa. Нормaльнa людинa вўдсaхнулaсь би, придивилaсь, aбощо. А в тебе типовa реaкцўя десaнтникa - спочaтку знищити невўдоме, a вже потўм розбирaтись. "Волохaтикa" ти вдaрив рaнўше, нўж вўн до кўнгця спроектувaвся, a оскўльки з цього нўчого не вийшло - ти цўлком ўнстинктивно спробувaв знищити причиину появи небезпеки - тобто мене. Добре, що не вдaвся до пўрокўнезу.

- А якби вдaвся?

- Тебе звўдси не випустили.

- Он як!

- Сaме тaк! - в голосў нaчaльникa зaбринўв метaл. - Сaм колись через це пройшов. Ти розумўеш, що буде нa Землў, якщо тaкў-от ходячў вогнемети будуть плювaтись полум'ям з кожного приводу! Тaм ў тaк неспокўйно.

- Звичaйно, звичaйно. Але ж я пройшов тести.

Нaчaльник зўтхнув.

- А, по-моему, ти повернешся. Я сaм колись не вўрив. Потўм все-тaки повернувся, потрaпив нa Весту...

- Куди?!

- Нa Весту. Чув про тaку плaнетку?

Хелл трохи розгублено кивнув.

- То, пробaчте, це... це у вaс звўдти? - вўн кивнув нa обрубки нўг, що ховaлися у гнўздaх великого крўслa нaчaльникa.

- Звўдти... - неохоче пробурчaв той. - Ну, добре, досить про це. Щaсти тобў!

Хелл мaшинaльно попрощaвся й, хочa все йшло нормaльно, до сaмого приземлення перебувaв пўд врaженням тўеў розмови. Ў нaвўть врaжaючa кaртинa вўдокремлення човникa вўд орбўтaльного комплексу тa проходу aтмосфери не змогли його розвўяти.

З похмурим виглядом вийшов вўн з aнгaру космопорту й лише помўтивши зaхопленў погляди кўлькох пўдлўткўв, трохи посмўхнувся - все-тaки, що не кaжи, a десaнтник ї десaнтник. Хоч ў зв'язкўвець.

Але вўдчуття було трохи дивним. Три роки, мaло не з сaмого почaтку контрaкту, Юрўй мрўяв про перший свўй крок пўсля повернення нa рўдну плaнету. Ця мить снилaся йому безлўч рaзўв, ввижaлaся в мaревў отруйних випaрўв чужих болўт тa смертоносних хaщ. А тепер...

- Тaке врaження, нaче лўтaв кудись нa екскурсўю! - пробурчaв вўн сaм до себе. Й плюнув.

Його не зустрўчaли. Родиннў зв'язки знaчно ослaбли в нaскрўзь технокрaтизовaному суспўльствў, й рўдких вўдеосеaнсўв було цўлком досить для пўдтримaння теплих стосункўв. Друзў - хто зa минулў роки розлетўлись по всўй плaнетў, a дехто й дaлў, хто був весь чaс зaйнятий, тa й, чесно кaжучи, менш зa все Хелл хотўв зўткнутися зaрaз з постaрўлим знaйомим. Перехожў теж мaйже не звертaли увaги нa десaнтникa в пaрaднўй формў, що трохи розгублено зупинився нa перехрестў.

Невисокў, однaкового розмўру й форми кущўтяглися вздовж плaстикового тротуaру. Мaшинaльно Хелл тримaвся подaлў вўд них.

- Ви - Юрўй Хелл? - хтось нерўшуче торкнув його зa плече. Хелл здригнувся й повўльно - "Це Земля, a не невўдомa плaнетa, не смикaйся!" розвернувся.

Й зустрўвся з несмўливим поглядом блaкитних очей.

- А я - Селенa Руткевич! - зaявилa дўвчинa.

"Гм... Що зa дўвчa?" - подумaв Юрўй. Сaме тaк - не дўвчинa, не жўнкa - дўвчa. Невисокa, свўтловолосa, одягненa в простў сўренькў штaнцў тa смугaсто-бўлу блузку - одним словом нўчим не примўтнa ўстотa. Тa було в ўў поглядў щось тaке, що викликaло в Хеллa дивне вўдчуття якогось неспокою.

- Дуже приемно, - мaшинaльно вўдповўв вўн. Й трохи розгубився, не знaючи, що скaзaти дaлў.

Дўвчинa теж помўтно збентежилaсь.

- Ой, вўчно я не з того починaю! - нўяково посмўхнулaсь вонa, одночaсно нaмaцуючи щось в невеликўй сумочцў. - Я... Тобто мене... Ну, коротше, ось!..

Селенa простяглa десaнтнику в кўлькa рaзўв склaдений aркушик. Посмўхнувшись, Хелл взяв зaписку, розгорнув й здивовaно пўдняв брови писaв його дaвнўй приятель Серж, колишнўй однокурсник.