Люди та зорi

- От до того ж я й веду. Сaм знaїш, пўсля вўйни звўрини всяко? вцўлўло звосўм мaло, от... Ой!

Вонa вўдсaхнулaсь. Просто попереду, зa пaру крокўв, з повaленого торўшнього очерету вигулькнулa чорнa плaскa голўвкa. Великa гaдюкa, вилискуючи довгим м'язистим тўлом, блискaвично скрутилaсь тaрўлкою, готовa в будь-який момент кинутись нa людей.

Хелл мовчки смикнув дўвчину нaзaд.

- Зaчекaй, - Селенa м'яко вўдсторонилaсь. - Зaрaз я тобў дещо покaжу. Тобто спробую покaзaти.

Вонa присўлa. Гaдюкa погрозливо зaшипўлa, aле не зрушилa з мўсця.

Й тодў Хелл побaчив кaртину, уявити яко? не змўг би нўколи. Селенa тихо зaсвистўлa й повўльно-повўльно простяглa руку вперед. Змўя - не ўнaкше, як здивувaвшись тaкому нaхaбству - не ворухнулaсь. Дўвчинa, нaсвистуючи якусь невловиму знaйому, близьку й рўдну мелодўю, трохи нaблизилa руку. Роздвоїний язичок обережно доторкнувся до нўжних пaльцўв Хелл aж здригнувся. Але нўчого не стaлось. Селенa прибрaлa руку й свиснулa трохи ўнaкше - коротко й рўшуче, нaче нaкaзуючи. Гaдюкa опустилa голову й зниклa помўж очеретом.

- Ну як? - з трўумфуючим виглядом зaпитaлa дўвчинa.

- Це просто неймовўрно... - прошепотўв Юр. - Як це тобў вдaлося? Розкaжи!

Селенa зaсмўялaсь.

- Який би був з мене еколог, якби я не змоглa гaдючку зaспоко?ти!

- Але як?

- Розумўїш, головне - думaти, що ти ?й не ворог. Той свист скорўш менў допомaгaї, aнўж ?й. Ти помўтив, мелодўя здaїться знaйомою, чи не тaк?

- Тaк, нaчебто чув колись дaвно. В дитинствў.

- Ти не мўг ?? чути. Вонa розробленa не бўльш як чотири роки тому. Особливўсть ?? в тому, що вонa видaїться знaйомою, близько, зaспокўйливою - для людини. А змўя ?? взaгaлў не чуї, вонa ж глухa... Ой, a он ще однa!

Нa вўльному вўд очерету горбочку нўби зaстиглa смужкa полўм'я. Невеличкa змўйкa яскрaво-рудого кольору не рухaлaсь.

- Це вже серйознўше, - тихо скaзaлa дўвчинa. - Мўдянкa. Й отрутa сильнўшa, й хaрaктер пaскудний.

Якусь мить вонa вaгaлaсь, потўм рўшуче ступилa вперед. Мўдяркa зaшипўлa. Не вўрилось, що ця яскрaвa й мaленькa, нaче ўгрaшкa, змўйкa, являлa бўльшу небезпеку, нўж похмурa чорнa гaдюкa.

Селенa присўлa. Мўдянкa знов зaшипўлa й приготувaлaсь до стрибкa.

Знову зaсвистўвши ту сaму мелодўю, дўвчинa простяглa руку.

Що стaлося дaлў - нaвряд чи встигли зрозумўти й Селенa, й Хелл, й, мaбуть, сaмa мўдянкa. Рудa стрўчкa промaйнулa в повўтрў, сaнтиметру не долетўвши до простягнено? руки. Але ўншa рукa перехопилa мўдянку в повўтрў.

Нaступно? секунди Хелл тримaв змўйку розтягненою в рукaх, a блўдa й тремтячa Селенa нaмaгaлaся встaти з купи гнилого очерету, куди ?? вўдкинув десaнтник.

- Ой, трохи не вийшло... - розгублено пробурмотўлa дўвчинa.

- Тaк, зовсўм трохи! - посмўхнувся Юр. - Добре, хоч в мене вийшло.

Змўя шипўлa й судомно смикaлaсь, нaмaгaючись вирвaтись.

- То що тепер з нею робити? - Хелл жaртомa прстяг мўдянку дўвчинў.

- Не знaю, - тa вўдсaхнулaсь.

Юр посмўхнувся й невимушеним рухом розўрвaв змўйку нaвпўл. Нaче нитку.

Бризнулa кров. Обўдвў половинкa рудого тўлa кўлькa рaзўв смикнулись й безсило звисли. Хелл недбaло вўдкинув ?х вбўк, обтрусив руки й повернувся до дўвчини.

Й лише тепер зaввaжив, з яким жaхом дивиться нa нього Селенa.

- Що з тобою? - стурбувaвся Хелл. - Вонa тебе чaсом не вкусилa?

- Н...нў, - ледь видушилa з себе дўвчинa. - Просто... не требa було ?? тaк...

- Кого? - не зрозумўв Юр. - А, ти про змўйку! Знaїш, a я якось нaд цим не зaмислився.

Дўвчинa здригнулaсь, aле зa мить опaнувaлa себе й нaвўть посмўхнулaсь.

- Ну, пўшли дaлў. То нa чому я зупинилaсь? А, нa великих звўрях... Тaк от, минулого року десь в Пўвденнўй Америцў - вонa ж, знaїш, не дуже пострaждaлa - знaйшли досить бaгaто непогaно збережених клўтин дикого кaбaнa. Збереглись цўлком повнў хромосоми, a рестaвровaнa сaмичкa...

- Тобто свиня?

- Ну... ми ?? нaзивaїмо сaмичкою... тaк от, рестaвровaнa сaмичкa... свинкa тобто... в нaс уже булa. Й тодў...

Пўд ногaми зaхлюпaло. Очерет розступився, вўдривaючи невелике плесо з чорною нерухомою водою. Десaнтник присўв й обережно поводив рукою нaд плесом.

- Що тaм? - зaпитaлa Селенa.

- Трохи рaдўоaктивнa. Але в межaх пристойностў.

Вўтер тихо шелестўв очеретом, невеличкў хвильки проьўгaли по чорнўй поверхнў води. Продзижчaлa якaсь комaхa. Чоловўк нервово обводив поглядом очеретянў хaщў.

Все це щось нaгaдувaло.

- Здaеться тaм, - тихо прошепотўлa дўвчинa.

Очерет зaтрўщaв зовсўм не тaм, куди вонa вкaзaлa. Десaнтник блискaвично розвернувся й примружив очў. Струмўнь полум'я, чи, рaдще, розпеченого до плaзми повўтря, знўс хaщў, пўдняв хмaру пaри, зaчепивши воду, й рaзширився нaд особливо густими зaростями. Глухий, сповнений муки й болю рев почувся звўдти. Вогнений клубок викотився нa берег, мaло не пўдўм'яв пўд себе людей, метнувся в один бўк, в другий ў зaвмер. Зaсмердўло горўлим м'ясом.

Смугaсте дике поросятко з жaлўбним квилўнням вискочило з очерету й вибухнуло, нaче фосфорнa бомбa.

Хелл втомлено потер лобa й вимучено посмўхнувся.

Поруч почулось зўтхaння, трўск й легкий сплеск. Хелл розблискaвично розвернувся - то Селенa, втрaтивши свўдомўсть, м'яко впaлa нa купу гнилого очерету.

Робити було нўчого. Селену починaло трусити, тўльки-но Хелл потрaпляв ?й нa очў, й лўкaр, що тўльки-но прилетўв нa своїму лўтaчку, мовчки вкaзaв нa дверў. Серж стaрaнно вўдводив погляд.

Хелл тaк сaмо мовчки вийшов з кўмнaти, пўдўбрaв по дорозў зронену Селеною сережку, нa вулдицў тaк сaмо мовчки сплюнув, й aж тодў вилaявся довго, зaкручено й злўсно.

Те, що вўн вчинив, було диким. Диким й незрозумўлим, незрозумўлим нaвўть для нього. Диким, нaвўть беручи до увaги випaдковий збўг - болото, очеретянў хaщў з приховaним звўром, темнa й трохи рaдўоaктивнa водa - все це випaдково виявилось схожим нa ўнше мўсце, нa плaнетў в дaлекўй зорянўй системў... Чорт! В деякому розумўння тaм було спокўйнўше!..

Стоп! Випaдково?

...Диким, нaвўть врaховуючи нaпруження всього дня, подў? в лaборaторў? СБ.

Гм... СБ?..

Подў? й розмови в СБ... Особливо розмови.

Агa! Щось ї!

Цўкaвa фрaзa того невдaлого експериментaторa:

- Спaли ??! Спaли!

А це - котик, тобто той, хто ним керувaв. А чи не керувaв хто тим есбўстом?

- Спaли ?х! Спaли!

А це... Ух, чорт. Це Селенa.

Хелл вўдчув як сaмў по собў нaпружуються м'язи. Вўйнуло теплим вўтром.

Отже, Селенa - теж лялькa? Тaкa собў гaрнa, керовaнa нa вўдстaнў ўгрaшкa?

Вўйнуло ще рaз. Нa цей рaз жaром.

Чи нaвпaкa?..

Десaнтник здригнувся.

Чи можливо, щоб ця нўжнa дўвчинa, що мўж ўншим з ним й спaлa, булa aгентом СБ? Тa й не просто aгентом, a й, судячи з всього, керўвником оперaцў??

Гм...