...I жодної версiї!

Тим часом майор пiсля звичайного установлення анкетних даних почав невiдступне допитуватися у Потоцького, звiдки у нього чобiтки, де вiн їх узяв, хто виготовив, не забувши нагадати про статтю карного кодексу, яка обiцяє зменшення кари в разi щирого розкаяння.

Проте брюнет цю статтю добре знав i без майора i не збирався нею скористатися. На всi запитання вiдповiдав ухильно або заперечливо. Появу у нього такої кiлькостi чобiткiв пояснював смiховинне: так, кутiв на ринку у рiзних людей; так, не запам'ятав тих, хто продав, може сплутати одного з одним, тому не береться дати їхнiй словесний портрет; так, визнає — скупив не для себе, ясна рiч — чобiтки жiночi…

Навiщо стiльки? Звiсно, не дружинам або сестрам: у нього дружини немає, а сестра — одна, в iншому мiстi. Нi, не в Києвi, у Херсонi… Звичайно, збирався гайнути десь на пiвнiч, перепродати i заробити. Тепер розкаюється — надумав погану справу. Вперше в життi. Але вiдразу й вiдмовився вiд задуму, i сам ще не вирiшив, що з ними робити, куди їх подiти. А тут — мiлiцiя!.. Отже, злочину вiн не вчинив! I справдi збирався вчинити, планував, але не здiйснив, i притягати немає за що… От якби почав продавати, та по спекулятивнiй цiнi, тодi звичайно… А так… За не скоєне не судять…

— Куди подiти? — ущипливо повторив майор. — Сюди принести, до нас. I тодi жодних до вас претензiй. Допомогли б знайти тих продавцiв, вони б i грошi вашi повернули.

Потоцький розвiв руками:

— Не змикитив. Та й де їх тепер знайдеш — переплуталися усi обличчя, адже тiльки промайнули перед очима. Та й не дивно: у когось пару купив, в iншого — двi… Не запам'ятаєш. Самi знаєте, як з-пiд поли продають, одне одному в очi не дивляться, усе миттю… Вийшло б у мене, як у Гоголя: одному прилiпив би нiс другого, вуха третього… Дурниця вийшла б!..

— Еге ж, дурниця, — погодився майор. — Але спробуйте пояснити, як це рiзнi люди зумiли виробити такi однаковi чобiтки, на один копил, та й пошитi однаковими нитками, з однаковими пiдметками, однаковi прилiпили наклейки? Виходить, десь в одному мiсцi тi ж самi руки їх робили? Пташки, звiсно, з одного гнiзда, спiльних батькiв мають. Так з якого ж це гнiзда, громадянине Потоцький?

Молодик раптом ляснув себе по чолу долонею.

— Звичайно, з одного! Вiрно! З однiєї ж фабрики. Там же написано «Salamander». Нiчого й думати… I як же це я так сплохував! Потоцький аж зубами заскрипiв. — Чобiтки, виходить, з крамниць, де iмпортом торгують, або з бази… Значить, краденi… Було б менi, дурневi, вiдразу здогадатися!..

Майор зупинив ламентацiї Потоцького:

— Заспокойтеся. Не краденi вони. I не iмпортнi, не саламандрiвськi, а нашi, одеськi, кустарнi. Є висновки експертизи… А щодо того, що схаменувся i складу злочину немає, помиляєтесь. Не опам'яталися ви, не вiдмовилися вiд злочинного намiру, не самi зупинилися, а ми обiрвали на вокзалi вашу дiяльнiсть. Перед самiсiнькою посадкою у поїзд…

Майор сердиться, у гранатових очах його з'являється роздратований блиск. Пiдозрюваний, звичайно, верзе казна-що i весь час, не вiдповiдаючи на запитання прямо, вислизає з рук, як в'юн. Однак голос майор не пiдвищує, зважаючи на те, що у допитi бере участь полковник з мiнiстерства, i терпляче повторює свої запитання.

Втiм, наслiдки тi ж самi, i зрештою майор не витримує.

— Чого ти менi iкру сиплеш, — роздратовано кидає вiн, непомiтно для самого себе звертаючись до Потоцького уже на «ти». — В iншому мiсцi можеш тюльку за бичка видавати. У тебе є пiдпiльна фабричка, i немаленька. I ти — експедитор… Я вас викрию, будь певен. I тодi заспiваєш у мене iншої! Отже, краще не тягни i давай вiдкритим текстом: де, хто, звiдки сировина? Адже крадена!

У вiдповiдь Потоцький тiльки мовчки чеше потилицю.

— Дозвольте, — звертається до майора Коваль.

Той полегшено киває.

— Скажiть, громадянине Потоцький, коли ви востаннє бачилися iз Христофоровою? — запитує полковник.

Пiдозрюваний на мить затримує подих, а потiм глибоко зiтхає. Коваль помiчає новий нюанс у його настрої. Змiна теми, здається, приносить йому полегшення, i це дивує Дмитра Iвановича.

— З Христофоровою? — Потоцький трохи примружує око, немов силкується пригадати, але нiяк не може. — З Христофоровою… Христофоровою? — повторює вiн, не вiдповiдаючи прямо на запитання.

"Еге ж, не такий вiн простак, цей "пан", — думає Коваль. — Але чи причетний до вбивства кравчинi? Якi iнтереси гуртували їх, на чому трималася їхня дружба? На обопiльному захопленнi, на коханнi? Те, що Потоцький на кiлька рокiв молодший, могло не завадити почуттям. Але чому у такому разi не створили сiм'ю? I чому Потоцький все ж таки так пiклується про Вiту? Певно, тут швидше дiловi iнтереси, нiж матримонiальнi… А що могло породити такий конфлiкт мiж ними, який веде до вбивства кравчинi? Пiдстав пiдозрювати Потоцького в убивствi Христофорової поки що немає. Ранiше слiд установити принаймнi двi обставини: по-перше, чи мав Потоцький для такого злочину спонукальнi причини i, по-друге, чи була реальна можливiсть його здiйснити. Поки що це може тiльки припускати як одну з робочих версiй. Насторожує, однак, те, що Потоцький, пiд час попередньої розмови в мiлiцiї намагався приховати свою недавню поїздку до Києва". Цi думки миттю пролетiли у головi полковника.

— Де ви були у цю недiлю?

— Тут, звичайно. В Одесi.

— А чому «звичайно»? Могли бути де завгодно: i тут, в Одесi, i в Харковi, в Москвi i Києвi… — Коваль навмисне поставив Київ у кiнцi свого списку мiст. — I я вас не запитую, в якому мiстi, — вiв далi полковник. — Чого ж ви вiдразу подумали, що маю на увазi iнше мiсто, не Одесу?

— Ах, так, — не сховавши свого збентеження, протяг Потоцький. — Звiсно, я мiг бути де завгодно, у будь-якому мiстi, але був в Одесi.

- Є люди, якi пiдтвердять вашi слова?

Iнженер зам'явся.

— Це треба подумати… Є, аякже!.. Але навiщо вам моє алiбi? Ви мене iще у чомусь пiдозрюєте… Вам цього мало? — кивнув на чемодани з чобiтками..

— Хто ж пiдтвердить?

— Менi не хотiлося б їх називати.

— Чому?

— Щоб не залишати їхнi iмена у протоколi.

— А якщо без протоколу?

Молодий чоловiк ще якийсь час мовчав. Майор тоскно позирав на розкритi на пiдлозi чемодани. Йому здавалося, що полковник з мiнiстерства вiдводить допит не в той бiк i ставить питання не по сутi.

— Я не бачу в цьому необхiдностi, — нарештi рiшуче вимовив iнженер.

Тим часом Дмитро Iванович i далi у думцi аналiзував доповiдь Струця, в якому згадувалося, що Потоцький частенько вiдвiдував хатинку Христофорових.

— Чи не доньку Килини Сергiївни маєте на увазi?

Тепер пiдслiдний вкрай збентежився. Звiдки це вiдомо мiлiцiї? Чи не стежили за ним? Природно, що стежили. Iнакше не застукали б на вокзалi. Та невже вони й за квартирою Вiтки наглядали?

— Нi, — цiдить вiн. — Але що з цього виходить?

— По-перше, не треба уникати правди. Христофорову i її доньку Вiту ви добре знаєте. Чи не так?.. Але повернемося до наших баранiв, — сказав далi Коваль. — Хто може пiдтвердити, що у недiлю ви були в Одесi?

— Я своє алiбi буду доводити тiльки пiсля того, як пред'явите обвинувачення.

Секунду вони дивилися один одному в очi i за цей короткий час Коваль зрозумiв, що помилився у своїй пiдозрi.

"Звичайно, подумав вiн, якщо у нього алiбi, то версiю, яка почала визначатися, про особисту причетнiсть Потоцького до загибелi Христофорової слiд вiдкинути. Та невже вiн не знає вiд Вiти про смерть i похорон Килини Сергiївни? Дивно! Невже дiвчина не сказала йому про це? А якщо знає, навiщо приховує?"

Хоча участь iнженера у вбивствi кравчинi могла бути i не прямою, Дмитро Iванович розумiв, що у здогадi, який спав йому на думку, з'явилася трiщина. Отже, вузол ще дужче зав'язується. Медексперти й досi не зробили певного висновку про подiї, якi передували загибелi Христофорової. Установлено, що смерть сталася внаслiдок падiння i удару головою об опалювальну батарею. Але що було причиною падiння? Посковзнулася i сама впала чи хтось штовхнув жiнку, збив з нiг? Перше припущення не мало достатнiх пiдстав: важко повiрити, що порiвняно молода, мiцна Килина Сергiївна нi з того нi з сього упала в кiмнатi. На чорну немiч не хворiла. Правда, килима на лакованiй пiдлозi не було, бо пiдмiтати з пiдлоги дрiбненькi клаптики тканини i паперу легше, нiж вибирати їх з килима. На шовкових клаптиках, розкиданих по гладкому паркету, напевне, таки можна посковзнутися. Але все ж це, скажiмо, не апельсиновi кiрочки чи слизьке кавунове насiння, на яких падiння майже неминуче. На користь другого припущення говорили незвичнi слiди на тiлi кравчинi, як установила експертиза, прижиттєвi ушкодження, синцi, якi могли виникнути, якщо скубнути людину. Крiм того, плаття Христофорової було трохи розiрване, що свiдчило про якусь боротьбу. Але ж не буде той самий Потоцький, нападаючи, щипати жiнку, дуже вже це по-баб'ячому. Крiм того, на пiдлозi експерти знайшли декiлька висмикнутих жiночих волосинок, що не належали загиблiй кравчинi. Хоч, втiм, це могла зачiсуватися якась iз замовниць…