Розшук

Востаннє подивився на трясовину, через яку мав сьогодні ж пройти двічі: до тайника й назад. А між цими двома подорожами треба ще побувати біля Литої могили, забрати документи. Там теж по настилу, зробленому експедицією, йти небезпечно, доведеться знову ризикувати.

Через підводні печери шлях коротший, але й там можуть його чекати. Нічого, на цей випадок гумовий човен прихований. Раз він його вже виручив, виручить і вдруге.

І все ж щось стримувало Іванюту від першого кроку через баговиння. Але він пересилив себе, міцно затиснув у руках довгу жердину, обережно ступив на м’яку, податливу під ногою купину.

Світало. Десь далеко за лісом сонце рожевило небо. Над болотом висів негустий сивий туман. Та Іванюті ніколи було милуватись красою лісового ранку. Крок за кроком він все далі й далі забирався в глиб гнилого болотяного царства, не звертав уваги на пекучі комарині укуси, на гучні жаб’ячі концерти…

32

Мотоцикл звернув з центральної вулиці в провулок, з нього — на затишну тиху вуличку, де в двоповерховому невеличкому будинку містився міськвідділ міліції. Карий швидко збіг сходами до кабінету Гурби. Той відразу простягнув йому свіжу орієнтировку.

Максим перебіг її поглядом.

— Думаєте, це Іванюта?

— Схоже. Я розмовляв з нашими гаїшниками. Білу “Волгу” бачили в кількох селах поблизу Знам’янки і далі, в бік Кіровограда. На трасі вона не з’являлась. З вертольота засікти не вдалось, мабуть, уже десь заховав. Нещодавно знайшли водія. Ваш Завагін показав йому кілька фотографій. Серед них — Іванюту. Водій упізнав його, але у показаннях не впевнений. Злякався дуже, той його вдарив, зв’язав, забрав одяг, гроші й автомашину. У водія нервовий шок. Чітко пригадати обличчя навряд чи зможе.

— Де останній раз бачили автомашину?

— Виясняємо. Черговий опитує всіх дільничних поблизу Знам’янки, розпитують населення. Але я й так переконаний — це наш утікач. Кого б ще чекали ці артисти біля Литої могили? До речі, як тобі наші приготування?

— Молодці. Відверто кажучи, не чекав.

Карий ще раз подивився на орієнтировку.

— Мені здається, трьох груп мало. Ліс все-таки. І там вже двоє небезпечних гостей є. Одна група повністю до них прив’язана.

Гурба замислився.

— Не одна… Що ти пропонуєш?

Максим перегнув удвоє аркуш паперу, поклав орієнтировку на стіл перед майором.

— І коли, ви вважаєте, він буде біля Литої могили?

— Вдень він добереться до лісу, вночі — до тайника, тільки вночі. Так безпечніше. Та й шансів утекти в лісі вночі більше.— Не задумуючись, відповів Гурба.

— Я теж так вважаю. Тоді чи не зможемо надвечір оточити місцину довкруг Литої могили? Я обдивився там все. З одного боку болото й озеро, тільки по щитах до нього доберешся. З трьох інших кінців лісу можна робити облаву. Сил вистачить?

— Вистачить. Підключимо комсомольський оперативний загін, дружинників з депо.

— Таким чином, ми не дамо втекти й подружжю. А коли врахувати допомогу Шульги, то все повинно закінчитись гаразд.

Завдання у старшого лейтенанта Шульги було чітке: під час операції біля Литої могили затримати Танченка. Той в цей час спокійно спав у своїй палатці. І все ж оперативник не почувався спокійно. Невже і цього разу все дарма? Скільки раз доводилося уночі супроводжувати від палатки до Литої могили то одного, то другого з лже-Киященків. Знав — там вони залишили листа. Це було ризиковано й змушувало їх часто навідуватись до тайника. Близько не підходили, незайманість схованки можна було визначити й так. Вони робили це щоночі, з допомогою невеличкого ліхтарика.

Отримавши повідомлення про можливого гостя, Шульга вирішив супроводжувати свого підопічного особливо ретельно. Наближався звичний уже час відвідин. Шульга пругко звівся на ноги, зробив кілька різких рухів руками, присів — треба було розігріти м’язи. Якщо передчуття його не підводить, сьогодні буде робота.

Покрадьки, знайомою вже стежиною, намагаючись не наступати на тріскуне сухе гілля, почав пробиратись до торованого “Киященками” шляху. За цей час вони тут пообвиклися, переконались — окрім них, поночі лісом ніхто не ходить. Ходили не остерігаючись і лише на підході до схованки ставали обережнішими. Можливо, когось боялись, скоріше всього, того, кому адресували записку в конверті.

Тактику виробили таку: неподалік тайника обладнали собі спостережний пункт. Кілька хвилин в темряві прислухались — що робиться довкруг. Переконавшись, чи все спокійно, ліхтариком присвічували, чи не порушено їхнього знаку на схованці. Якщо позначка, а значить і лист, були на місці, вертали назад. І так щоночі.

Шульга вирішив затримувати Танченка на його спостережному пункті. З кількох причин. По-перше, Танченко спостерігав за тайником лежачи. Значить, навряд чи зможе чинити опір. По-друге, до схованки метрів з п’ять, і пришелець не встигне прийти на допомогу.

Й цієї ночі все було, як завжди. Танченко тихо приліг у своїй засідці. Шульга зачаївся в кількох кроках позаду. І в цей час від озера почулись кроки. Хтось, не оберігаючись, ступав лісовою стежкою. Шульга увесь внутрішньо напружився. Нарешті! Виходить, вони не помилились і гість таки заявився. Швидко натиснув на рації, що лежала поруч, клавіш сигналу. Уявив, як у багатьох місцях спрацювали приймачі й усі приготувались до операції, котру подумки програвали вже не раз.

Незнайомець став іти обережніше. Навіть у прилад нічного бачення важко було розгледіти його обличчя. Йшов у куртці, з насунутим на голову башликом, в руках тримав мисливську рушницю. Коли ступив на галявину перед тайником, Шульга полегшено зітхнув — тепер його буде видно товаришам, побачать рушницю, будуть обережні.

Незнайомець завмер, дослухаючись. З-за хмари зовсім недоречно визирнув місяць.

Шульга відірвав погляд від гостя й зосередився на своєму підопічному. Той теж лежав непорушно, тепер і йому було видно: гість озброєний. Це стримало Танченка від будь-яких дій, боявся отримати жакана в груди.

Важко і довго збігали секунди. Шульзі здалося, Танченко може почути в цій тиші, як в грудях у нього гупає серце. Знову перевів погляд на похмуру, напружену постать пришельця. “Двостволка мисливська, — відзначив подумки. — Може зробити два постріли…”

Заспокоївшись, незнайомець зробив кілька кроків до тайника і знову зупинився.

Шульга до болю стиснув кулаки, невже щось відчув? “Ну, ще кілька кроків, — шепотів подумки. — Ще кілька…”

І, ніби скоряючись проханню, людина з рушницею рішуче ступила уперед.

Шульга знав, що станеться у наступну мить, але навіть для нього те, як спрацювала пастка, теж виявилось несподіванкою. Чотири “постріли” пролунали майже водночас. З шипінням, немов чотири невеличкі ракети, метнулись назустріч один одному кінці сітки, накриваючи вкляклого з ляку на місці незнайомця. Майже в ту ж мить до нього кинулись оперативники. Секундою пізніше Шульга опинився на спині Танченка, швидко заломив йому руку, клацнув наручником. Той навіть не опирався.

Неподалік шугнула догори ракета. Це означало: оперативники взяли Шерстюка, — й одночасно слугувало командою для початку прочісування лісу. Ліс враз виповнився голосами, спалахами десятків прожекторів.

Шульга підвів затриманого й підштовхнув його на галявину, туди, де випутували з сітки гостя.

…Карий, який брав участь у операції, відійшов убік, присів на траву й задумався. Як тільки затримали нічного пришельця й хтось увімкнув ліхтаря, Максим зазирнув у злякане обличчя під капюшоном. Це був не Іванюта…