Розшук

38

Коли перший допит лісника практично нічого нового не додав, Гурба замислився. Чому той затявся? Адже вони порівняно легко довели затриманому, що напередодні в нього побував Іванюта, вони разом повечеряли, випили пляшку коньяку й утікач дав лісникові золото.

Практично на кожній монеті Дубовик знайшов досить чіткі відбитки пальців рук Іванюти. Очевидно, він демонстративно відраховував монети. Раз відраховував, значить, за щось платив. За що? За пізній візит до тайника? Можливо. Коли так, чому не йшов сам? Знав, що тайник пустий? Звідки? Малоймовірно. Остерігався засідки? Міг, зрештою, повинен навіть. Утік з-під арешту, кожного куща жахається.

Але чому тоді лісник мовчить? Що його стримує? Золото відібрали, Іванюта зник. Чого він боїться? Іванюти? Під арештом той йому не страшний, а бач — мовчить. Цікаво, знає він, де той переховується? Хтозна. Чому ж мовчить? На що сподівається? Доки на ці запитання не буде відповідей, вдруге говорити з лісником нічого. Аж до арешту Іванюти.

Майор уже шкодував, що разом з Карим та оперативниками не відправився переслідувати злочинця. Виславши назустріч групі Карого оперативників, Гурба вже практично не мав змоги далі впливати на хід пошуків. Колись вмілий, досвідчений розшукувач, він до цього часу, хоча минуло вже добрих п’ять років, не міг внутрішньо змиритись з адміністраторською посадою начальника міліції. І час від часу, полишаючи справи, поринав з головою у роботу карного розшуку чи слідчого відділення, перемкнувши адміністраторство на свого заступника, якому, схоже, це дуже подобалось. Хоч це не заважало йому висловлювати в обласному відділі УВС своє невдоволення “неспокійним характером” начальника. Гурба з задоволенням би поступився місцем, якби був упевнений — це піде на користь справі. Однак заступник Гурби був не тією людиною. В усякому разі, на його погляд.

Майор Сердюк, як говорять, завжди розділяв думку старшого начальника, навіть найабсурднішу. Не тому, що не умів її оцінити, а тільки через те, що вона йшла зверху. А людей, які не мають власної думки, Гурба не любив. І тому колючий, але справедливий і прямий старший лейтенант Дронич викликав у нього набагато більше симпатій, ніж завжди згодний з усім Сердюк.

Не подобалось Гурбі, що з підлеглими навпаки — Сердюк був надто суворий, вимагав беззаперечної покори й виконання навіть безглуздих наказів.

Неконтакт цей заважав Гурбі, можливо, саме через нього він намагався поменше спілкуватися з Сердюком. Але це було неможливо. Тому приїзд Карого, участь у роботі полтавських розшукувачів його підбадьорила, майор з радістю включився в роботу, полишивши адміністраторство на заступника.

Сьогодні тільки те, що він очікував приїзду до Знам’янки Завагіна, не дало йому можливості безпосередньо бути учасником розшуків Іванюти.

Гурба подивився на годинник і наказав подати автомашину. Через п’ятнадцять хвилин поїзд, яким приїздив Завагін, мав бути в Знам’янці.

Уже на східцях майор раптом подумав: “А що, коли лісник мовчить тільки через те, що при обшукові ми не знайшли чогось головного, коштовнішого, ніж двадцять золотих монет? А раптом скарб Іванюти в лісника? Що, коли тайник теж спорожнив лісник? А поплатився за це — Зайцев?

Гурба аж зупинився.

Як би не було, а це треба перевірити.

39

Йшли мовчки. На болоті, на противагу висловленим сумнівам, сліди лишались, вже можна було навіть простежити їх напрямок, своєрідну стежину серед незайманого зеленого царства дрібної ряски й невеликих купин. Там, де ставав утікач, трава ще не встигла піднятись з-під болота, там, де упирався він жердиною, одноманітний зелений килим з ряски брався брудними плямами, які затягувалися повільно й неохоче.

Часом доводилось брести по коліна у воді, відчуваючи, як під ногами пружинить податливе мулисте дно. Тоді позаду довго ще лишався брудний слід від скаламученого, піднятого з дна мулу, який клубочився у воді, неначе дим над землею морозного зимового ранку, й осідав на дно повільно, неохоче.

— Як він цю стежку знайшов? — дивувався сержант. — Варто кілька кроків убік ступити — і дна не дістанеш, трясовина.

Карий зупинився, переводячи подих.

— А ти придивись уважніше, контури стежки вимальовуються купинами, острівцями. Праворуч і ліворуч — мертве болото, вода. Ти думаєш, чого він тупцювався на острові? Щоб туман спав і було видно стежку. Не раз він, очевидно, по ній проходив. — І вже до лейтенанта: — Як же ви озеро обстежували, що не помітили цієї стежки?

Лейтенант скептично подивився на слідчого, з зусиллям витягуючи чоботи з драговини.

— Оце — стежка? Ви думаєте, її з того боку видно?

— Але ж Іванюта пройшов? До лісника він як дістався. Тільки через озеро, човном. Значить, стежка є!

— Побачимо, — примирливо відказав лейтенант. Він був не радий цій подорожі, бо кілька разів, хоча й ступав слід у слід за сержантом, вже провалився у баговиння майже по пояс і тепер з прикрістю думав, як доведеться сушитись на березі. Не повертатись же таким у Знам’янку. Болото почало перемежовуватись водяними дзеркалами-плесами, глибиною до метра, з навдивовиж прозорою і холодною водою. Йти ставало важче, помітні сліди стежини раз по раз зникали…

— Ось вам і стежка, — буркнув десь позаду знам’янчанин. Вдалині, майже посередині одного з дзеркал на болоті, Карий помітив жердину і зрадів — буде орієнтир. Обережно просувались прямо до неї, пробуючи перед собою грунт. За два кроки перед дзеркалом на брудно-зеленому килимі болота зупинивсь.

Крізь кришталеву чисту прозорінь води несподівано для себе побачив перекошене від жаху обличчя утопленика. Карий не відразу зрозумів, що це Іванюта, а коли усвідомив — потягнув із-за спини рацію, натиснув клавішу передачі.

— Що там у вас? — одразу почув схвильований голос Гурби. — Чому мовчиш? Що трапилось?

— Знайшли, — тихо відказав у мікрофон Карий. — Висилайте вертоліт.

ЗМІСТ

Логвиненко Іван БЕРІЗКА Оповідання

Логвиненко Іван ПОСТРІЛ НА СВІТАНКУ Оповідання

Кирій Іван ОДИН ДЕНЬ Оповідання

Кирій Іван ДАЛЕКО В ТАЙЗІ Оповідання

Росін Веніамін МІЛІЦЕЙСЬКІ БУВАЛЬЩИНИ Оповідання

Григорук Анатолій НА “СЬОМОМУ НЕБІ” Оповідання

Шаров Володимир ЗАСІДКА Оповідання

Шаров Володимир ВИКРАДЕННЯ Оповідання

Кисельов Валерій ВІДСУТНЯ ЛАНКА Оповідання

Дмитренко Юрій РОЗШУК Пригодницька повість