Страница 11 из 20
Лампа розжарювання, створена винахідником Едісоном два століття тому, світить ще й досі (у музеї). Сполучені Штати нав’язали Євросоюзу (й Світові) обмежений її ресурс, тобто вона за технологією має перегоріти після тисячі годин роботи. Тож не дивно що два французьких частотних перетворювача для італійських електродвигунів німецьких відцентрових насосів на очисних спорудах Івано-Франківського КП «Водоекотехпром» одночасно вийшли з ладу, щойно закінчилася їхня шестилітня гарантія (вийшла з ладу одна японська мікросхема, придбати яку дорожче, ніж закупити нові два Сименси, чи ті ж Шнайдери). Адже виріб, що має шестилітню гарантію, на час відмови вже знятий з виробництва, і його мікросхеми – теж. Тож піклування Євросоюзу про добробут українців виявиться звичайнісіньким ярмом (чи то зашморгом): кредитний транш передбачає закупівлю комплексу європейського обладнання, то ж погашення боргу постійно вимагатиме його зростання і при цьому свідомо демонтуються надійні новосибірські високовольтні електродвигуни й велико-лукські насоси, ресурс яких перевищує 25 років. То чи варта цього 30% економія електроенергії та шалений ріст цін на комунальні послуги.
Новітні світові досягнення у вигляді надяскравих світлодіодів затьмарили очі вітчизняним розробникам, що прагнуть відновлення промислового виробництва в Україні та створення нових робочих місць, віддаючи ледь зароблені кошти малим підприємствам за розробку конструкторської документації. І при цьому знову ступають на «ті ж граблі». Відомо, що для очей людини найкраще підходить джерело світла, спектр хвиль якого ближчий до сонячного (для читання друкованих книжок чи підручників). Користування дисплеями чи моніторами погіршує зір людини, особливо дитини. Холодне світло більш сприятливе для освітлення робочого місця, побутових приміщень, сходів. Таке світло дає люмінесцентна лампа чи надяскравий світлодіод. Різниця начебто незначна: реалізація продукції на імпортній елементній базі чи вітчизняній. Мініатюризація акумуляторів тут ні до чого. Гарні акумулятори роблять у Луганську, не гірші імпортним безнакальні лампи може робити Полтавський завод газорозрядних ламп. То може конструктор український нарешті почне думати про споживачів, про нас з Вами, ніж втягувати нас же в нову кабалу. Адже для активного продажу за кордон потрібен сертифікат походження: чи складові власні чи покупні, чим заздалегідь створюються проблеми патентування промислових взірців, як передумови продажу.
Усталена практика самобудов на селі як правило виконується без проектів, поступово: фунтамент і коробка хати, реконструкція чи добудова, газифікація, колодязь, господарські споруди і т.п. То ж не дивно, що 95% сіл не мають ні каналізації, ні водопроводу, при високій трудомісткості присадибних господарств, а в решті – нижчий рівень життя. Проект, зроблений за окремим замовленням, сам по собі дорогий, та ще й нав’язує замовнику, як правило, дорогі матеріали, технології, обладнання. За гроші піклування не буває. За результатами глибокого аналізу традицій українців від заходу до сходу комуністами Івано-Франківського осередку «забороненої» КПУ розроблено ескізний проект «Хутора комплексної забудови» із трьох 15-квартирних автономних будинків для комфортного проживання сімей декількох поколінь, що оснащені і власним водопроводом, і гарячим водозабезпеченням, і теплом, освітленням, ліфтами, зимнім садом і оранжереєю, коморами і виробничими майстернями, світлицями і класами для дитячої творчості, гаражем на 15 мікроавтобусів та 40 автомобілів, де не використовується природній газ, а лінії електромережі передбачають використовувати як «гарячий» резерв. До комплексу входить автоматизована мініферма на 45-дійних корів та міні-завод про переробці 1000 кг молока за добу у пастеризоване молоко, масло, сметану, сир м’який і твердий, кисломолочні вироби для потреб мешканців хутора із чисельністю до 700 чоловік. Собівартість квартири із 12-ти кімнат по 20 кв.м. з чотирма лоджіями, трьох ванних кімнат із туалетами, сауною, кухнею та холу із секторами для спільного відпочинку чи спортивних ігор (більярд чи настільний теніс) та тренажерів за ринковими розрахунками сягає 3 мільйонів гривень (за існуючими в Україні розцінками) і потребує довгострокового кредитування усіх дорослих членів родини, сім’ї, та спільними зусиллями громад, студентів чи науковців, промисловців та конструкторів завершений проект може і має стати доступним для заселення кожної української сім'ї. Проект захищений трьома Патентами України на корисні моделі, чим забезпечуються гарантії експорту будівельних конструкцій і обладнання хутора. Серійна забудова хуторів забезпечить відновлення вітчизняної промисловості, створить робочі місця у місті та на селі, дасть поштовх для розвитку сімейного та громадського електротранспорту.
Політична і економічна криза мине. Мрії стануть реальністю, як піклуватися про себе ми будемо самі, а не хтось там за кордоном. Коли перш ніж закласти у проект імпортний елемент, чи то вікно, чи водяний кран, ретельно подумаєш і про його надійність, і про доцільність, і про економію, і про власного виробника, і про перспективу. А коли піклування адресується кожному, то нема й заздрощів, при всьому розмаїтті убранства родинних квартир, адже внутрішнє оздоблення квартир – мобільне, і житловий простір кожна сім’я відтворює собі сама, чим мав би формуватися особистісний колорит сімейного світосприйняття, як джерело виховання наступних поколінь.
Легко валити з власної голови на чужу, або…
Листопадовий революційний вибух і ще триваюче «майданне» протистояння української громадськості владі через нереалізоване євроінтеграційне прагнення суспільства свідчить про те, що народному терпінню ввірвався терпець. Як учасники «майдану», так і ті, хто спостерігає за розвитком подій на ньому, чекають «манни» від уряду, Президента, опозиції, Євросоюзу… За оприлюдненою в одній з місцевих газет статистикою, половина «майданівців» на момент опитування очікувала від влади позитивних змін. Та євроінтеграція не створить очікуваних суспільством численних робочих місць у промисловості, де це власне можливе на противагу малому і середньому бізнесу (що відверто підтверджують західноєвропейські радники, пропонуючи стимулювати в Україні розвиток сільського господарства, малого і середнього бізнесу). І в роботі над втіленням змін у державі потрібно почати з … себе!
Провідні західні виробники, приховані за відомими і не надто «світовими брендами», витрачають левову частку зароблених коштів на маркетинг виробництва. Та цей тип «маркетингу» в Україні фактично відсутній, адже він охоплює цілий комплекс стратегічних заходів і знань, які здатні сформувати і реалізовувати фахівці за спеціальністю «маркетинг» чи «інтелектуальна власність», які мають вищу інженерну освіту та досвід виробничої діяльності, в першу чергу у галузях приладобудування. Адже саме ця галузь потребує в Україні максимуму зусиль для її реанімації, щоб зупинити експансію продукції світових виробників на ринок нашої держави. Відокремленість держави від виробництва, яка лише має створювати «умови» для розвитку бізнесу, фактично абстрагує її від народу і створює дивні колізії: радянський державний «капіталізм» замінено диким, начебто ринковим, капіталізмом (і тоді, і зараз були і є прагнення прибутку, і експлуатація трудівників, і приписки та шахрайство). Але була централізація і хоч якась турбота про селянина, хай і обмеженого у правах.
Маркетинг виробництва у світі, зокрема, об’єднує державний протекціонізм, державно-приватну «міфотворчість», промисловий дизайн (художнє конструювання виробу), багаторівневі патентно-ліцензійну роботу та рекламні акції, світову виробничу кооперацію (до якої українського виробника ніколи не впустять). Хоча українські вищі навчальні заклади впродовж усіх років незалежності і готували фахівців за спеціальністю «маркетинг» (фактично – «маркетинг продажів»), підприємства, за участю цих «фахівців» так і не вийшли на світовий рівень. І це не дивно. Україна, яка за часів колишнього СРСР, була, образно кажучи, великим промисловим «складальним майданчиком», нині перетворилася у суцільний ринок, а точніше, – «базар». Раніше, в СРСР, галузь знань «художнє конструювання» забезпечувалася технікумами, де провідним був київський. Провідним союзним вищим навчальним закладом з промислового дизайну був Харківський художній інститут. Переважна більшість художніх училищ вчили ремеслу. І до Косівського технікуму народних художніх промислів їхали звідусюди. Та найкращим художнім училищем Союзу було Сімферопольське, де нікому нічого не розповідали. Бо виховували таланти. А найкращою художньою академією, до речі, вважалася ризька. Чи не тому, що латиська мова найважча, складніша за угорську? Може тому такими популярними в СРСР були товари з Латвії, в тому числі під «брендами» (торговими марками) «VEF» і «Радіотехника», та Угорщини, під «брендами» «BIG» та «Ikarus»? Незабаром відзначатимуть 50-літній ювілей дизель-поїзди «Рута», які так подобаються прикарпатцям своїми різними дерев’яними сидіннями і безвідмовною автоматикою дверей. На жаль від тих пакетів деревини, вирізаної із суцільної дошки-«сороківки», що формою забезпечує зручну осанку, вже не залишилося й сліду. Та з тих давніх часів залишилися спогади про високу надійність імпортної техніки при великому її розмаїтті. Але часи змінилися. Змінилися технології. У погоні за прибутком впала надійність, суцільна автоматизація виробництв забезпечує швидку зміну моделей, розширюючи асортимент і збільшуючи таким чином доходи розробників (конструкторів, технологів, дизайнерів, науковців, маркетологів). Адже їхній дохід прив’язаний до продажу кожного «промислового взірця» того чи іншого «бренду» у вигляді відрахувань певного відсотка з вартості кожного проданого виробу.