Страница 31 из 124
— Ви маєте на увазі вбивство чотирьох людей?
Вона схвильовано погодилася.
— Ті вбивства, ото і була Темна ніч! І цього літа вона повториться! Їдьте звідси, їдьте хутчій, поки лихо не спіткало вас, поки не вкотилося воно в це місто! Це проклятий фестиваль!
Вона хутко покинула ресторан і пішла з рештою волонтерів, кафе «Афіна» геть спорожніло. Дерек повернувся до столу. Крім нас, у залі лишився тільки мер Браун.
— Здається, жінка була страшенно перелякана тією Темною ніччю, — сказав я Браунові.
Він стенув плечима.
— Не звертайте уваги, капітане Розенберґу, Темна ніч — це просто кумедна легенда. Ця жінка верзе дурниці.
Потім пішов і міський голова. Массачусетс поспішив налляти нам іще кави, хоч ми і до попередньої насилу торкнулися. Гадаю, то був привід, щоб побалакати з нами. Він прошепотів:
— Мер не сказав вам правди. Темна ніч — це більше, ніж міська легенда. Багато хто вірить у неї й убачає в ній пророцтво, що вже збулося 1994 року.
— Що ж то за пророцтво? — запитав Дерек.
— Що настане такий день, коли через одну виставу місто на цілу ніч охопить хаос, — ото і є та горезвісна Темна ніч.
— То це те, що сталося 1994 року? — запитав я.
— Пам’ятаю, відразу ж після заяви міського голови Ґордона про організацію театрального фестивалю в місті почали коїтися дивні події.
— Які події? — запитав Дерек.
Массачусетс не встиг нам відповісти, як відчинилися двері кафе «Афіна». Прийшла господиня закладу. Я відразу впізнав її: то була Сильвія Тенненбаум, сестра Теда Тенненбаума. Тоді їй було сорок років, зараз уже шістдесят, та фізично вона майже не змінилася, так і лишилася тією вишуканою, елегантною жінкою, з якою я бачився, коли провадив слідство. Угледівши нас, вона збентежилася на мить, але потім постаралася надати своєму обличчю холодного виразу.
— Мені казали, що ви повернулися до нашого міста, — шорстко мовила вона.
— Добридень, Сільвіє, — сказав я. — Я й не знав, що ви перебрали цей заклад.
— Треба ж було комусь подбати про нього після того, як ви вбили мого брата.
— Ми не вбивали вашого брата, — відтяв Дерек.
— Я не хочу вас тут бачити, — замість відповіді заявила вона. — Платіть і катайте відціля.
— Гаразд, — відказав я. — Ми прийшли сюди не задля того, щоб мати проблеми.
Я попросив Массачусетса принести рахунок, і він одразу ж вручив його нам. На касовому чеку внизу написав:
«Розпитайте, що сталося в ніч з 11 на 12 лютого 1994 року».
— Не розумію, який зв’язок поміж Сільвією і Тедом Тенненбаумами, — сказала Анна, коли ми вийшли із кафе «Афіна». — Що сталося з її братом?
Ні Дерек, ні я не горіли бажанням розповідати про те. Запало мовчання, а потім Дерек вирішив змінити тему.
— Ліпше з’ясувати, що це за історія про Темну ніч і що мається на увазі в записці, яку передав нам Массачусетс.
Була тільки одна особа, що могла допомогти нам у тому ділі, — Майкл Бірд. Ми подалися до редакції, й щойно ввійшли до кімнати, Бірд запитав:
— Ви стосовно того допису в газеті?
— Ні, — відказав я, — та оскільки ви завели про нього річ, то я хотів би запитати, навіщо ви це зробили? Я ж сказав вам про ту записку в дружній розмові, а не задля того, щоб це опинилося на чільній шпальті газети.
— Стефані була дуже смілива дівчина, виняткова журналістка! — відказав Майкл. — Не хочу вірити, що вона загинула марно: люди повинні дізнатися про її роботу!
— Так ось, Майкле, найліпшим ушануванням її пам’яті буде завершення слідства. А не розсіювання паніки в місті через оприлюднення даних розслідування.
— Мені шкода, Джессе, — сказав Майкл. — У мене було враження, що я не зміг захистити Стефані. Так оце кортить повернутися назад. І треба ж, щоб я повірив тому клятому повідомленню! Я ж тиждень тому казав вам, що нема підстав непокоїтися.
— Майкле, ви не могли знати всього. Не картайте себе дарма, бо так чи так вона вже мертва. Нічого вже не можна вдіяти.
Майкл знесилено опустився на стілець. Я докинув:
— Але ви можете допомогти нам знайти того, хто це зробив.
— Усе, що скажете, Джессе. Я у вашому розпорядженні.
— Стефані цікавилася висловом, що його змісту ми не можемо второпати. Темна ніч, що це?
Він усміхнувся.
— Я побачив ті два слова в записці, яку ви мені показали, і теж зацікавився. Та ще й пошукав у архіві нашої газети.
Він дістав із шухляди теку і простягнув мені. Усередині була низка статей від осені 1993 до літа 1994 року, ішлося в них про тривожні й водночас загадкові написи. Спершу на стіні пошти: «Незабаром Темна ніч». Потім по всьому місту.
Листопадової ночі 1993 року ті оповіщення хтось позасовував за двірники понад сотні автомобілів, і написано там було ось що: «Надходить Темна ніч».
Одного ранку в грудні 1993 року мешканці міста, прокинувшись, знайшли перед дверима їхніх домівок аркуші, де було написано: «Приготуйтеся, гряде Темна ніч».
У січні 1994 року на дверях міськради було написано: «Через шість місяців Темна ніч».
У лютому 1994 року, після підпалу будинку на чільній вулиці, пожежники побачили на стіні ще один напис: «Незабаром почнеться Темна ніч».
І так було до початку червня 1994 року, коли настала черга і Великого театру, де якийсь вандал накреслив на фасаді: «Розпочнеться театральний фестиваль, а разом із ним і Темна ніч».
— Отож Темна ніч пов’язувалася із театральним фестивалем, — виснував Дерек.
— Поліція так і не змогла знайти того, хто залишав оті погрози, — докинув Майкл.
— Анна, — устряв я, — знайшла той напис у поліційному архіві замість справи про убивство чотирьох людей 1994 року, а також у шухляді шефа Кірка Гарві.
То Кірк Гарві щось знав? Може, тим-то він і зник отак загадково? Також нас цікавило, що сталося у ніч із 11 на 12 лютого 1994 року в Орфеї. Пошуки в архівах дозволили нам у випуску від 13 лютого знайти статтю про підпал будинку на головній вулиці, що належав Тедові Тенненбаумові, який хотів улаштувати там ресторан усупереч думці міського голови Ґордона.
Ми з Дереком уже знали про їхню суперечку, коли розслідували оті чотири вбивства. Але для Анни це було відкриттям.
— Це було ще до кафе «Афіна», — пояснив їй Дерек. — І пожежа дозволила змінити призначення будинку і зробити з нього ресторан.
— То Тед Тенненбаум сам підпалив його? — запитала вона.
— Якогось певного висновку в цій справі не було, — відказав Дерек. — Та про цю історію знають усі. Хоч, може, є й інше пояснення, чому офіціант кафе «Афіна» порадив нам придивитися до цих дат.
Раптом він насупив брови і порівняв допис про пожежу з матеріалами про Темну ніч.
— А нехай йому, Джессе! — вигукнув він.
— Що ти там випорпав? — запитав я.
— Ось послухай. Зі статті про напис Темна ніч: «За два дні після пожежі, що знищила будинок на початку головної вулиці, пожежники, розбираючи руїни, знайшли напис на стіні: „НЕЗАБАРОМ РОЗПОЧНЕТЬСЯ ТЕМНА НІЧ.“»
— То існував зв’язок поміж Темною ніччю й Тедом Тенненбаумом?
— А що як ця історія з Темною ніччю була реальна? — запитала Анна. — Що як через виставу місто справді поринуло в хаос на цілу ніч? І що як двадцять шостого липня, під час фестивальної прем’єри, знову станеться убивство чи різанина, як було 1994 року? Що як смерть Стефані тільки прелюдія до чогось набагато серйознішого, того, що ще спіткає це місто?
Дерек Скотт
Увечері того серпневого дня 1994 року, коли нас так принизив адвокат Теда Тенненбаума, ми з Джессом, на запрошення Наташі з Дарлею, подалися до Квінса, щоб трохи розвіятися. Вони дали нам адресу в Реґо-парку. Там стояв будинок з вивіскою, що була затулена укривалом, і обидві дівчини чекали нас перед дверима. Обличчя їхні аж сяяли.
— Куди це ми приїхали? — зацікавлено запитав я.