Крила надії

Елена Артамонова

Крила надії

Синопсис

Ольга молода, красива жінка, яка живе в маленькому селі Синєгір та одна виховує доньку. Звичайне життя матері-одиначки. Вона працює в Інтернет-виданні, пише чудові статті на замовлення. Живе спокійним, тихим життям. Після того як молодий чоловік кинув її вагітну в великому місті, Ольга повернулась в рідне село. Деякий час вона стала сенсацією для місцевих пліткарок. Як так красуня розумниця, закінчила університет в місті й самотня та ще вагітна приїхала в село?

Але Оля тільки усміхалася та й не зважала на пусті балачки. Адже сама природа навкруги відігравала серце та дарувала спокій для душі. Так минали роки, донечка підростала, в хаті робився ремонт, роботи в інтернеті ставало все більше. Напевно, людям подобалися цікаві статті, які Ольга завжди закінчувала хепі-ендом.

І так би все й залишилося, якби дивним чином в маленьке село не приїхав міський бізнесмен Олег, який просто хотів відпочити від самого життя. Тож доля закинула його саме в Синєгір і звела саме з Ольгою. І спалахнуло кохання в серцях, і відгуляли весілля, і поїхали разом жити в місто. Але, доля не дарує нічого просто так. Та й щастя треба заслужити, викохати, виплекати.

Через рік подружнього життя Ольга з донькою вирішили поїхати ненадовго в рідне село удвох, адже Олег був постійно зайнятий на роботі. А виявилося що поїхали вони вже втрьох, про що Олег не дізнався тому що зрадив свою Ольгу. Життя знову завирувало і в котрий раз перевернуло все так, як навіть не можна було уявити.

Пролог

Десь далеко за горами та полонинами в звичайнісінькому селі жила була розумниця та красуня. Місцеві жителі ще з дитинства нарекли її «принцескою». Так з того часу пройшло двадцять років, а прізвисько так і залишилось. А в селі у більшості людей одна лише втіха – кепкувати один з одного. Чесне слово, наче якесь олімпійське змагання: хто про кого яку звістку погану дізнається. Чи щось образливе вигадає, щоб потім всім скопом поглузувати. Тому з початку дуже ображалась дівчина на таке прізвисько, але з часом звикла і навіть пишалась своєю неповторністю. Дівчат-то на селі багацько, а «принцеска» лишень одна.

А прізвисько таке отримала, тому що з самого дитинства дуже відрізнялась од інших дітей. Ні тобі черешню красти у сусіда, ні глузувати з інших, ні по селу ганяти. Полюбляла вона літературу духовну, займалася езотеричними практиками і була в постійному пошуку гармонії душі та тіла. І не було їй ніякого діла до місцевих пліток, до сусідських свар та сільських новин. Була вона ладна до важливих розмов з розумними людьми, які, на жаль, не дуже часто приїздили в далеке село за полонинами.

З самого ранку і до пізньої ночі друкувала «принцеска» статті для жіночих журналів. Єдина гордість місцевого голови – це проведення швидкого Інтернету до села. На дворі двадцять перше сторіччя і навіть за рівнинами доступ до соціальних мереж був в пріоритеті. Місцеві пліткарки завдяки Інтернету поширювали сільські новини зі швидкістю вітру. Звісно ж, з елементами фантастики та сільського екшену. І навіть тут «принцеска» віділилась від всієї маси, в соціальних мережах поміченою не була, плітками не цікавилася зовсім та новинами не ділилась.

Все працювала в жіночому журналі та віддалено статті писала: «Як щастя жіноче відшукати», «Як принца в себе закохати», «Життя після розлучення», – саме такі теми користувались шаленою популярністю. Тому доводилось принцесці фантазувати, самій багацько читати та вигадувати усілякі романтичні історії для жінок. Звичайно ж, зі щасливим хеппі ендом. Чим більше мелодрами в статті, тим більші гонорари. Таке заняття для душі знайшла принцеска ще коли навчалась в університеті на факультеті журналістики.

Це раніше жили собі принцеси в замках, важкі дилеми вирішували, який фасон до нової сукні підібрати, і якого принца обрати. Зараз же, сучасні принцеси живуть в далеких селах, пишуть статті на замовлення, особливо за які платять гроші і більше не мріють про принців. В їхніх мріях власне житло, нехай невеличке, але у місті. З рожевими шторками на маленькій кухні та зеленими шпалерами в спальні. Де кожний ранок починається з ароматної кави, звареної на власній плитці і величезними планами на життя.

Тож жила-була сучасна, самітня принцеска, яку, до речі, звуть Ольга Квітка, зі своєю маленькою донечкою Катрусею. І все було у них добре, поки не з'явився колишній чоловік сільської дівчини, який вирішив зламати щастя Олі, а саме, зіпсувати весілля своїми брехливими розповідями.

Але справжнє кохання не зважає на такі дрібниці і долає будь-які перепони, звісно, якщо воно справжнє. Тож мужній та справедливий міський бізнесмен Олег Несмітний, закохався в звичайну Олю Квітку та взяв її за дружину. А колишній чоловік відправився на лікарняний лікувати нерви та ребра після «милої» розмови з Олегом.

З того часу принц і принцеска з донькою живуть у трьохкімнатній квартирі в центрі великого міста. Сім’я Несмітних провели тиху, сімейну церемонію розпису, відпочили в далеких горах, і наново вчаться будувати свою власну любов, але як завжди у долі свій план, і він дещо відрізняється від бажань Олі та Олега. Тож історія міського бізнесмена і сільської письменниці тільки-но починалась. І ось яка вона була…

Частина 1

– Любий, – звернулася до чоловіка Ольга, – я часом думаю, що велике місто не для мене. Колишня принцеска тяжко зітхнула, сумувала вона дуже за рідними горами та полонинами. А в місті начебто не вистачало повітря, інколи жінка ловила сумний погляд донечки. Вони обидві відчували себе чужими серед міської роскоші. Олег постійно був на работі, нові контракти, наради, хоч і любив він Ольгу з Катрусею, але приділяти сім'ї більше уваги не міг. Так минув рік, донечці вже виповнилось чотири роки, вона ходила до дитячого садка, а Ольга продовжувала писати, але вже набагато менше ніж раніше, наче хтось вкрав у неї натхнення.

В свої двадцять сім років жінка відчувала загубленість у цьому світі, Олег був проти, щоб Оля працювала, а вона, чесно кажучи, не дуже й наполягала, не хотіла суперечок. Раніше мріяла написати книгу, стати відомою авторкою, займатися творчістю, але до хорошого швидко звикаєш, ось і принцеска звикла, гроші завжди були – чоловік давав набагато більше за потрібне. Велика, сучасна квартира в центрі міста, дорога машина на стоянці, повний холодильних різних продуктів, повна шафа речей. Елітний дитячий садок поруч, в який ходила Катруся, різні гуртки для дитини. Ще тільки за кордон не літали для повного комплекту заможного життя.

«Олю, живи і радуйся, чекай чоловіка з роботи, займайся домівкою, мільйони жінок так живуть і щасливі, – казала вона сама собі, – і не могла звикнути до такого життя». Там в рідних горах і полонинах жінка відчувала енергію в руках, щось робити, творити, збирати гроші на ремонт, писати статті. А тут все пропало, а нащо щось робити, якщо все і так є? Як молода сім'я тільки-но переїхала в велике місто, все було новим та цікавим. Інколи ходили в кіно та кафе, бувало, гуляли в торгових центрах, насолоджувались всім. Але саме зараз коли на вулиці стояла пізня весна, і Ольга зрозуміла, якщо вони с Катрусею не поїдуть хоть на якийсь час в рідні гори та полонини, діла не буде.

– Олю, вибач мене що не приділяю вам з Катрусею належної уваги, – відповів серйозно Олег, – можливо я не найкращий чоловік та батько, але дуже вас люблю.

– І я тебе люблю, – відповіла Ольга, – але у мене таке відчуття, що конче треба їхати. Не хвилюйся, ми впораємося з Катрусею.

– Давай я відвезу вас, – запропонував чоловік і вже в очах своєї принцеси побачив заперечення.

– Ні, ні що ти! – почала Ольга, – ми спокійно доїдемо в комфортабельному автобусі, розумієш, три години висидіти в машині дуже складно, хоч і в такій комфортній, як твоя. Жінці хотілось тої самостійності, що була раніше там в селі.