Століття

Візьмемо, до прикладу, емансипативні політики (в множині; вони єдині, на думку філософа, достойні мислення). Вони рідкісні, переривчасті, існують «через послідовності, під подієвим випадком, що скеровує їхній припис. Вони ніколи не є втіленням або історичним тілом позачасової філософської категорії. Вони не є зішестям Ідеї, як і доленосною фігурою буття. Вони — сингулярне креслення, в якому пробивається назовні істина колективної ситуації»[8]. Може бути Історія держави, але емансипативні політики (протилежні державі) мають лишень історичні модуси сингулярних послідовностей (від однієї «точки» — рішення — до іншої «точки» і так далі). Але разом з тим в історії людства завжди існували так звані комуністичні інваріанти — як от повстання гладіаторів Спартака або селянські бунти Томаса Мюнцера: «Комуністичні інваріанти не мають характеру певного класу: вони синтезують універсальне прагнення пригнічених на повалення будь-якого принципу експлуатації та поневолення»[9], прагнення, чільною вимогою якого є радикальна рівність. Рівність, справедливість (політичне ім’я для «істини») — це позачасові, безумовні аксіоми: їх не дістають в результаті певної діяльності, а постулюють від самого початку як універсальні принципи[10].

Однак посеред канонічних філософських концептів Бадью, таких як трансісторичні, повністю формалізовані поняття «буття», «подія», «віднімання», «нескінченність», «безсмертя» тощо, непомітно, але завжди працює концепт «століття». Воно дає вихід на певні ключові концепти, пов’язані зі століттям: «катастрофа», «шов», «темний суб’єкт», «очищення», «незв’язність», «ненайменоване», ба навіть «Солженіцин і Шаламов»[11]... Але «століття» скоріше формулювалось як місце певної ситуації, ніж суб’єктивності. І ось між двома найважливішими своїми теоретичними книгами «Буттям і подією» (1988) та «Логіками світів» (2006) Бадью присвячує століттю цілу книгу, що постала з лекцій, прочитаних у 1998-2001 роках. З одного боку, це ілюстрація філософських концептів самого Бадью, з іншого — його деколи відсторонений, а деколи пристрасний погляд безпосереднього учасника. «Дозволимо собі спокуситися коханкою моменту — Історією», — розпочинає він свої leçons (лекції, але також і уроки), але ми маємо пам’ятати, що це також і його історія. Кілька таких біографічних моментів вплинули на сукупний філософський підхід[12]. Згадаємо деякі з цих моментів: рух Опору, колоніальна війна в Алжирі, Травень-68, Культурна революція в Китаї, глобальна криза марксизму; з усіх цих подій філософ робить фундаментальні висновки...

У пролозі до книги «Метаполітика» Бадью віддає шану активним учасникам руху Опору, зокрема філософам-математикам Жану Каває та Альберу Лотману, які пішли боротися з нацизмом і загинули у складних бойових операціях не на хвилі емоційного протесту, а «за логікою» — згідно з глибокою послідовністю свого мислення. Так само в русі Опору брав участь і його батько, який також був математиком. Бадью підбиває підсумок такому рішенню: «В цьому „за логікою“ залягає зв’язок між філософською строгістю та політичними приписами. Здається, що не стурбованість мораллю і не — як кажуть сьогодні — етичний дискурс породили найбільші фігури філософії як спротиву. Вочевидь, що кращим дороговказом у цьому рішенні був концепт, а не свідомість чи навіть духовність»[13].

Таке аксіоматичне мислення, подібне до математичної логіки, закорінюється в рішенні суб’єкта, а не в позитивному вивченні обставин, у яких воно має місце, навіть якщо ці обставини включають непорушні закони класової боротьби, як і не залежить воно від морально-етичних принципів. «У послідовності подій, пов’язаних із рухом Опору, немає взагалі нічого, що можна було б виділити в термінах об’єктивних груп; „робітників“, як і „філософів“, там було не більше, ніж усіх решта. Це витікає з того, що протестувальник „за логікою“ підкорюється певній аксіомі або певному наказу, які він формулює від свого власного імені й з яких дістає певні наслідки, не дочікуючи того, щоб — у термінах об’єктивних груп — до нього приєдналися інші. Скажемо, що, міркуючи логічно, спротив — це не опінія. Скоріше це логічний розрив із поширеними й панівними опініями. Як зазначає Платон у „Державі“, перша стадія розриву з опінією — це математика, що врешті-решт прояснює вибір Каває й Лотмана»[14].

В інтерв’ю Бадью часто зазначає, що ще в молодому віці на нього особисто вплинули дві події століття: «Перша — це боротьба проти колоніальної війни в Алжирі наприкінці 1950-х і на початку 1960-х років. Із цієї боротьби я виніс, що політичні переконання — це не питання кількості, більшості. Тому що на початку Алжирської війни нас, протестувальників проти цієї війни, було насправді дуже мало. Для мене це був урок: ти маєш щось робити, коли вважаєш, що це необхідно, коли це правильно, не турбуючись про кількість[15]. Другою подією став Травень 68-го. В цей час я усвідомив, що нам слід організувати безпосередній зв’язок інтелектуалів з робітниками. Ми не зможемо це зробити тільки за посередництва партій, асоціацій тощо. Ми маємо вступити в зв’язок із політичним. Моє зацікавлення маоїзмом і Культурною революцією наприкінці 1960-х і початку 1970-х полягав у такому: це політичне вчення організовувало щось на кшталт безпосереднього зв’язку інтелектуалів із робітниками... Досі я вважаю, що політична дія має бути процесом, розвитком — розвитком принципів і переконань — і необов’язково сповідуваних більшістю. А з іншого боку, є необхідність встановлення безпосереднього зв’язку інтелектуалів з робітниками»[16].

Ще однією подією століття, що стала визначальною для Бадью, була, говорячи абстрактніше, «криза марксизму», що дорівнювала навіть «кризі політики в цілому»[17]. Криза марксизму означає не зречення й засудження емансипативної політики як такої; так само як «кінець філософії» не означав відкидання філософії. Багато лівих після Травня-68 відкинули ідеали емансипативної політики, засуджуючи «тоталітаризм» і прославляючи «капітало-парламентаризм» (нині його заведено називати «ліберальною демократією»), тим самим повторюючи логіку, якою свого часу керувалися термідоріанці за Французької революції. Фігура термідоріанця для Бадью — це не просто фігура реакціонера; термідоріанець — це той, хто говорить «ні» всьому, що він зустрічав, ким він був, чому він вірив. Термідоріанець «відкидає свій революційний ентузіазм і продає свою підтримку владі власників... що рівнозначно утвердженню корупції в осерді держави»[18].

Як активний учасник Травня-68 й теоретичний прибічник французького маоїзму та постмаоїзму, що надихалися уроками та кризою Культурної революції в Китаї, Бадью переосмислив сталінський терор у філософських термінах «катастрофи» й накладання на філософію «політичного шва». Він закликає до прямої дії в емансипативній політиці — на дистанції від держави та без посередництва партій[19]. Крім сталінської «катастрофи» й політичних винаходів Травня-68, складниками цієї гігантської кризи були робітничі повстання. Насамперед для Бадью симптоматичними стали страйки «Солідарності» у Польщі й, зокрема, у Франції страйк на автомобільному заводі Тальбо у 1983 році.

Страйк на заводі Тальбо став для Бадью хрестоматійним прикладом того, що в майбутньому він назве істиннісною процедурою. Це було неочікуване повстання робітників-іммігрантів, яких французька держава не «рахувала» за певну політичну «одиницю» й які жодним чином не були репрезентовані в дзеркалі держави чи партії (навіть ліві партії, інтегровані в державну систему, не звертали уваги на страйк). Робітники-іммігранти в очах держави були непрезентовані. Бадью виніс такий урок: «Політика починається тоді, коли нам пропонують не репрезентувати жертв — проект, що залишав стару марксистську доктрину в полоні виражальної моделі, — а зберігати вірність подіям, у яких жертви висловлювалися про себе самі. Носієм цієї вірності слугує не що інше, як рішення. І це рішення, яке нічого нікому не обіцяє, своєю чергою, зв’язане лише з гіпотезою. Мова йде про гіпотезу політики „не-панування“, засновником якої був Маркс і яку сьогодні треба пере-заснувати заново»[20]. Тут вже є всі терміни подальшої філософської доктрини Бадью: з одного боку, критика репрезентації, виражальної моделі, суб’єктів як жертв; з іншого — підтримка вірності події; рішення; гіпотеза не-панування, яка згодом буде названа «комуністичною гіпотезою»...

8

Див. статтю «Про зв’язок філософії та політики» в цьому виданні.

9

Badiou A., Balmès F. De l’idéologie, Paris, éd. François Maspero, 1976. —P. 67. Там само Бадью й Бальме проголошують ще одну аксіоматичну думку, яка потім буде повторюватися в різних варіаціях: «Народ мислить» (Або: «Маси мислять»): «Наше переконання, зафіксоване в усій історії великих народних бунтів, сконцентроване в такій складній очевидності: маси мислять і, більше того, в загальному історичному русі їхнього неперервного спротиву експлуатації та пригніченню, маси мислять правильно». Ibid. Ця теза матиме далекі наслідки: насамперед у твердженні, що політика — це певна колективна здатність або політика — це думка. Рансьєр по-своєму розвиває цю «маоїстську» тезу мислиннєво-егалітарної здатності на сторінках «Учителя-незнайка. П’ять уроків із розкріпачення розуму»... На сторінках «Століття» відразу ж у першій лекції, де запропоновані різні підходи до століття, Бадью висуває провокативне твердження: нацисти мислять.

10

Див. докладніше: Hallward P., «The Politics of Prescription», in South Atlantic Ouarterly, fall 2005, 104 (4), p. 769-789.

11

Див. переломну працю «Чи можна мислити політику?» (1985): Бадью А. Мета/Политика: Можно ли мислить политику? Краткий трактат по метаполитике / Пер. с фр. Б. Скуратов, К. Голубович. — М.: Логос, 2005. — С. 26-34. Для Бадью особливо важливим є ім’я Шаламова; до нього він повертається в книзі «Етика» (1993), коли радикально переосмислює всю етику, згадуючи особливість людини за Шаламовим: дивовижну «непоступливість» бути жертвою, тобто непоступливість просто бути смертною істотою. «Безсмертним сущим — ось ким показала себе людина в найтяжчих ситуаціях, у які її тільки можна було поставити, винятковим чином відокремлюючись у багатоманітному й хижацькому плині життя. Щоб осягнути щось про людину, треба відштовхуватися саме від цього». Бадью А. Этика. Очерк о сознании Зла / Пер. с фр. В. Лапицкого. — СПб.: Machina, 2006.

12

Ми мали б також окремо зупинитися на інтелектуальних джерелах Бадью, закорінених у новаторській думці двадцятого століття. Зазначимо тільки, що крім математичних теорій, на розробку його філософських концепцій ще замолоду вплинула зустріч із двома теоретиками: Альтюсером і Лаканом (з першим особисто, з другим заочно). Щодо Альтюсера, див. ранню статтю 1967 року: Відновлення діалектичного матеріалізму (Альтюсер). — в кн..: Бадью А. Концепт моделі / Пер. з фр. А. Рєпа. — К.: Ніка-Центр, 2009. — С. 159-188. Щодо Лакана, читаємо в «Столітті»: «Маю особисте свідчення: 1960 року я, студент Вищої нормальної школи, щойно з неабияким захопленням відкрив опубліковані тексти Лакана, коли Альтюсер, на той час відповідальний за філософську програму, доручив мені зробити перед однокурсниками загальну презентацію концептів Лакана, тоді ще зовсім незнаного. Я зробив дві доповіді, що й досі внутрішньо слугують мені дороговказом».

13

Бадью А. Мета/Политика: Можно ли мислить политику? Краткий трактат по метаполитике / Пер. с фр. Б. Скуратов, К. Голубович. — М.: Логос, 2005. — С. 98.

14

Там само. — С. 99.

15

Близький до Бадью в молоді роки Жак Рансьєр теж згадує цю подію, але з погляду політичного питання ідентифікації та суб’єктивації: «Політика для мого покоління трималася на неможливій ідентифікації — на ідентифікації з тілами алжирців, забитих до смерті й кинутих у Сену французькою поліцією від імені французького народу в жовтні 1961 року. Ми не могли ідентифікуватися з цими алжирцями, але могли поставити під сумнів нашу ідентифікацію з „французьким народом“, від імені якого вони були піддані смерті. Отже, ми могли діяти як політичні суб’єкти в проміжку або в зазорі між двома ідентичностями, з котрих не могли взяти собі жодної. У цього процесу суб’єктивації не було власного імені, але, ймовірно, „справжнє“ ім’я він дістав у гаслі 1968 року: „Всі ми — німецькі євреї“». (Рансьер Ж. На краю политического / Пер. с фр. Б. Скуратова. — М.: Праксис, 2006. — С. 104-105.)

16

Бадью А. Родовая идентичность рабочего класса достигла предела насыщения // http://scepsis.net/library/id_1492.html Бруно Бостилс робить цікаве зауваження : «Траєкторію позаду постмаоїзму Бадью можна підсумувати рухом від „служіння народу“ до „служіння істинам“», згадуючи відому тезу Бадью з «Буття та події»: «Отже, філософія перебуває на службі у мистецтва, науки та політики. Чи здатна вона бути на службі любові – більш сумнівно (втім, мистецтво, змішана процедура, підтримує істини любові). У будь-якому разі немає комерційної філософії».  (Bosteels B. Post-Maoism: Badiou and Politics // Positions: east asia cultures critiąue. — 2005. — № 13:3. — P. 584.)

17

Бадью А. Meтa/Политика: Можно ли мислить политику? Краткий трактат по метаполитике / Пер. с фр. Б. Скуратов, К. Голубович. — М.: Логос, 2005. — С. 19.

18

Див.: Бадью А. Что такое термидорианец? // Мета/Политика: Можно ли мислить политику? Краткий трактат по метаполитике / Пер. с фр. Б. Скуратов, К. Голубович. — М.: Логос, 2005. — С. 204-217.

19

Щодо розпаду Радянського Союзу, він зазначає: «Кінець цього монстра, державного комунізму, позбавляє життєвих сил, тягне за собою в своєму падінні будь-яку політичну суб’єктивність, що намагається або під знаком революції, або під знаком права поєднати державний примус і емансипативний універсалізм». Бадью А. Тайная катастрофа: Конец государственной истины / Пер. с фр. Т. Анисимовой. — S/Λ’2002. Альманах Российско-французского центра социологии и философии Института социологии РАН. — М.: Институт экспериментальной социологии, СПб.: Алетейя, 2002.

20

Бадью А. Мета/Политика: Можно ли мислить политику? Краткий трактат по метаполитике / Пер. с фр. Б. Скуратов, К. Голубович. — М.: Логос, 2005. — С. 60.