Гостина старої дами

ІЛЛЬ: Ех, якби вернути той час, відьмочко. Якби нас життя було не розділило.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Ти бажав би цього?

ІЛЛЬ: Ще б пак! Я ж люблю тебе!

Він цілує її в правицю.

ІЛЛЬ: Та сама біла холодна рука.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Помилка. Це також протеза. Слонова кістка.

Ілль, переляканий, пускає руку.

ІЛЛЬ: Кляро. невже в тебе все протези?

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Майже все. Після аварії літака в Афґаністані. Я єдина вилізла з-під уламків. Навіть залога загинула. Я незнищима.

СЛІПЦІ: Незнищима, незнищима.

Лунає врочиста музика духових інструментів. Апостол, емблема готелю, знову спускається вниз. Ґюлленці заносять столи: на них — нужденні, подерті обруси, посуд, страви. Столів три: посередині, ліворуч і праворуч, рівнобіжно до публіки. З глибини сцени надходить ПАРОХ. Напливають ГРОМАДЯНИ ҐЮЛЛЕНУ, один у гімнастичному трико. З’являються також БУРҐОМІСТЕР, УЧИТЕЛЬ, ПОЛІЦАЙ. Оплески. БУРҐОМІСТЕР підходить до лавки, де сидить КЛЕР ЦАХАНАСЯН та ІЛЛЬ, ДЕРЕВА знову обернулися на людей і відступили назад.

БУРҐОМІСТЕР: Це оплески вам, вельмишановна пані.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Це оплески музикам, бурґомістре. Вони чудово дмуть, а перед тим гімнастичний гурток зробив прекрасну піраміду. Я люблю чоловіків у трико і в коротких штанцятах. Вони виглядають так природно.

БУРҐОМІСТЕР: Дозвольте повести вас до столу?

Він веде Клер Цаханасян до середнього столу і знайомить її зі своєю ЖІНКОЮ.

БУРҐОМІСТЕР. Моя дружина.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН оглядає її крізь льорнет.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Ганночка Дурнолоб, наша відмінниця.

Він знайомить її з другою ЖІНКОЮ, виснаженою, як і його власна, з тим самим виразом гіркоти.

БУРҐОМІСТЕР: Пані Ілль.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Матільдочка Блюмгард. Пригадую собі, ЗО

як ти чигала на Альфреда за дверима крамниці. Ти змарніла й поблідла, моя голубко.

Справа вскакує ЛІКАР, п’ятдесятирічний, присадкуватий чоловік, з вусами, наїженим чорним чубом, близнами від шпаги на обличчі, в старому фраку.

ЛІКАР: Я ще вчасно допхався на своєму старому Мерцедесі.

БУРҐОМІСТЕР: Доктор Ніслін, наш лікар.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН дивиться на ЛІКАРЯ крізь льорнет; він цілує їй руку.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Цікаво. Ви виписуєте посвідки смерти?

ЛІКАР (збитий з пантелику): Посвідки смерти?

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Хтось же у вас помирає.

ЛІКАР: Звичайно, шановна пані. Це мій обов’язок. Наказ начальства.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: У майбутньому посвідчите смерть з паралічу серця.

ІЛЛЬ (сміється): Чудово, просто чудово!

КЛЕР ЦАХАНАСЯН відвертається від ЛІКАРЯ; оглядає ГІМНАСТА в трико.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Зробіть свою вправу ще раз.

ГІМНАСТ присідає, махає руками.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Надзвичайні м’язи. Чи ви вже кого задушили ними?

ГІМНАСТ (присідаючи, спантеличено): Задушив?

КЛЕР ЦАХАНАСЯН Закиньте ще раз руки на спину, пане гімнасте, а потім прогніться лежачи.

ІЛЛЬ (сміючись): У Кляри золотий гумор. Такі жарти, що можна зі сміху вмерти.

ЛІКАР ще й досі не отямився.

ЛІКАР: Не знаю. Від таких жартів мені мороз іде поза шкірою.

ІЛЛЬ (таємниче): Вона обіцяла мільйони!

БУРҐОМІСТЕР захлинається.

БУРҐОМІСТЕР: Мільйони?

ІЛЛЬ: Мільйони.

ЛІКАР: А бий тебе сила Божа!

МІЛЬЯРДЕРКА відвертається від ГІМНАСТА.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Тепер я голодна, бурґомістре.

БУРҐОМІСТЕР: Ми тільки чекаємо вашого чоловіка, шановна пані.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Не треба на нього чекати. Він ловить рибу, і я з ним розлучуся.

БУРҐОМІСТЕР: Розлучитеся?

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Мобі також здивується. Я одружуся з німецьким кіноактором.

БУРҐОМІСТЕР: Алеж ви сказали, що ваше подружжя щасливе.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Кожне моє подружжя щасливе. Але мрія моєї молодости була одружитися в ґюлленському соборі. Треба здійснити свої молодечі мрії. То буде так урочисто!

Всі сідають. КЛЕР ЦАХАНАСЯН — між БУРҐОМІСТРОМ та ІЛЛЕМ, поруч Ілля — ПАНІ ІЛЛЬ, а поруч БУРҐОМІСТРА — його ДРУЖИНА. Праворуч, коло іншого столу, УЧИТЕЛЬ, ПАРОХ і ПОЛІЦАЙ. Ліворуч — чотири ЧОЛОВІКИ. Дальші гості з жінками — в глибині, де ясніє транспарант ”Ласкаво просимо, Клер” БУРҐОМІСТЕР, сяючи з радисти, підводиться вже з обв’язаною серветкою, і стукає в свою склянку.

БУРҐОМІСТЕР: Шановна пані, дорогі мої ґюлленці. Минуло сорок п’ять років відтоді, як ви покинули наше містечко, що його збудував курфюрст Гассо Шляхетний і що так мирно розташувалось між Конрадсвайлерським лісом і Пюкенрідською долиною. Сорок п’ять років, понад чотири десятиріччя, шмат часу. Багато чого сталось від тієї пори, багато прикрого. Невесело було в світі, невесело в нас. Але все ж таки ми не забули вас, шановна пані, наша Клер. (Оплески). Ні вас, ні вашої родини. Ваша чудова, міцна мов горіх мати, (ІЛЛЬ шепне йому щось на вухо), що, на жаль, надто рано померла на сухоти, ваш популярний батько, що спорудив при залізничій станції будову, яку дуже часто відвідують (ІЛЛЬ шепче йому щось на вухо), яку високо ставлять фахівці й аматори, ще живуть у наших споминах як найкращі, наймоторніші з нас. А особливо вас, шановна пані, коли ви білявим (ІЛЛЬ шепче йому щось на вухо) рудим, кучерявим дівчиськом гасали нашими, на жаль, занепалими тепер вулицями — хто вас не знав! Уже тоді кожний відчував чар вашої особистости, здогадувався про майбутній ваш злет до запоморочливих вершин суспільства. (Він достає нотатник). Ви лишилися в нашій пам’яті назавжди. До речі: ваші успіхи в школі ще й досі правлять учителям за приклад, бож вони були просто дивовижні якраз у найважливішому предметі: в ботаніці й зоології, що свідчить про ваше співчуття до всього живого, яке потребує охорони. Ваша любов до справедливости і ваша доброчинність уже тоді викликали подив широких кіл (Гучні оплески). Наша Клер добувала їжу для однієї вбогої вдови, купувала їй картоплю за свої гірко зароблені в сусідів гроші і тим рятувала її від голодної смерти, — це тільки один із її добродійних учинків. (Гучні оплески). Шановна пані, дорогі ґюлленці, ніжні паростки цих чудових нахилів вибуяли потім: руда вітрогонка стала дамою, що ущедряє світ своєю ласкою: варто тільки пригадати собі її громадські фонди, її санаторії для матерів, її харчувальні заклади, її допомоги мистцям, її дитячі ясла, тому я хочу гукнути тепер: хай живе наша краянка, що повернулася на батьківщину: Слава! Слава!

(Оплески)

КЛЕР ЦАХАНАСЯН підводиться.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Бурґомістре, ґюлленці. Ваша безкорислива радість з приводу моєї гостини зворушила мене. Щоправда, я була дитиною трохи не така, як змалював бурґомістер у своїй промові: у школі мене періщили, а картоплю для вдови Боль я крала, разом з Іллем, не на те, щоб уратовати стару звідницю від голодної смерти, а щоб раз полежати з Іллем у ліжку, де було приємніше, ніж у Конрадсвайлерському лісі чи у Петровій стодолі. Та, щоб додати вам ще більше радости, хочу зразу заявити, що я ладна подарувати Ґюлленові один мільярд. П’ятсот мільйонів містові, а п’ятсот мільйонів розділити на кожну родину.

Мертва тиша.

БУРҐОМІСТЕР (заїкуючись): Мільярд.

Всі ще занімілі з дива.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: При одній умові.

Усі вибухають несамовитим радісним галасом: танцюють, вилазять на крісла, гімнаст робить фігури і т.д. Ілль захоплено барабанить собі в груди.

ІЛЛЬ: Кляро! Золота! Чудова! Луснути можна! Чисто моя відьмочка!

Цілує її.

БУРҐОМІСТЕР: Ви сказали, з однією умовою, шановна пані. Чи міг би я довідатись про цю умову?

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Я її назву. Я даю вам один мільярд і купую собі за неї справедливість.

Мертва тиша.

БУРҐОМІСТЕР: Як це розуміти, шановна пані?

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Так, як я сказала.

БУРҐОМІСТЕР: Алеж справедливість не можна купити.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Все можна купити.