Галка

— А ще радіо вивчав, — докорив Кудрявий. — З самим начальником зв'язку у Ленінграді сперечався…

— Ніхто цього радіо до пуття не знає, крім того, що за радіо — майбутнє! — твердим голосом відповів Галка.

— Коли ти закінчив працювати?

— Хвилин сорок тому…

— А ця штуковина і досі цокає, — постукав Кудрявий пальцем по апарату. — Радіозонд, братику-кролику, підіймається на повітряній кулі. Та куля лопається, і від приладу на землі й мокрого місця нема. А ця штуковина працює й зараз.

— То й що? — все ще не міг Галка нічого толком сказати про цю знахідку.

— Я тебе запитую: що це?

— Що ти, німців не знаєш? Вони придумали фауст-снаряди й обстрілюють ними Лондон, сконструювали протитанкові «кулаки», завбільшки з наш ППШ. — Споконвіку вони фізики, винахідники, приладобудівники!..

— Чого це ти розхвалюєш гадів-фашистів? — сердито перебив Короп.

— Ти що, оглух? — застеріг товариша Галка. — Я говорю, що в німців наука й техніка була і є на висоті. І квасний патріотизм тут ні до чого…

— Та й що це за нова техніка? — поцікавився і Латиш.

Галка замислено дивився на шкалу, над якою стриміла стрілка.

— Мабуть, радисти з штабу армій «Норд» підсилюють мої сигнали. Погляньте: стрілка поставлена на 64. Це довжина моєї хвилі — 64 метри. Ну, не сволота?!

— Тож і я так думаю, що сволота! Твій позивний зони ще чули під Псковом, потім по західний бік «Пантери». Скільки не полювали за тобою, нічого не вийшло. Минав час, і їхні радіоспеци приготували для тебе, Галко, ось цей сюрприз від групи «Курланд».

— От біси-анцихристи! — вилаявся Орел. — Розкусили, що наша рація тут. Після бомбування лібавського порту.

— Може, — ствердив Латиш, провівши товстими і потрісканими пальцями по голених щоках.

Він відчув у словах Орла повагу до себе і віру в Августа, котрий має з'явитися цього вечора чи завтра вранці, бо відомості про скупчення суден у Лієпаї підтвердилися й іншими джерелами. Десятки радянських бомбардувальників у супроводі винищувачів літали на Лієпаю.

— Німці тут збираються бути довго, коли опускають на нашу рацію такі прилади, — сказав Латиш. — Улип ти, Галко, в історію радіотехніки.

— Авжеж… — підтакнув командир. — Наш Галка став у німецькому штабі піддослідним кроликом. — Він зітхнув тяжко і запитав: — І що ж будеш діяти тепер, братику-кролику? Не для жарту ж німці скинули якраз на нашу базу оцей апарат? Це авантюра, звичайно. Хоча й технічна, але хитра.

— Що діяти? — роздумував Галка. — Працювати, як і раніше. Однак великі радіограми треба поділити на дві, на три. Поки німці пошлють свій «костиль», треба чимало передати. Буду міняти хвилю в ході самої передачі. Припиняти роботу, коли над лісом з'явиться літак. Нарешті більше працюватиму не за розписом» а на аварійній хвилі. І попередити своїх: мовляв, ждіть мене в ефірі у будь-яку годину. Отак і сплутаємо карти. Коли ж погода дощова, нельотна, тоді можна передавати на всю котушку…

— Тобі видніше, — погодився Кудрявий. — А взагалі добре, що ми натрапили на цей парашутик. І прилад під ним, — показав він на знахідку. — Ці штуки будуть зависати на деревах, і нам просто повезло, що одна впала на галявині, поблизу місця, де ти вів передачу.

— З літака мене добре чути. Це зрозуміло. Електромагнітні коливання ідуть у небо, а ті, що понад землею, гаснуть у болоті, в лісі і майже не доходять до їхнього штабу.

Удалині пролунали постріли: били з автоматів і ручних кулеметів. Хлопці Кудрявого вмовкли і стали прислухатися.

Галка подав командирові розкодовану радіограму:

— Нам пропонують іти в інший район.

4

Латиське містечко Кулдига — на бистрій річці Вента, що бере витік у Литві і перетинає весь Курземський півострів, упадаючи в балтійське море. Засноване ще у 1242 році Тевтонськнм орденом як фортеця на шляху агресії й експансії німецьких рицарів у глиб земель племен курів і лівів і далі на схід — до північних територій Київської Русі, до Пскова й Новгорода. В очах генерал-полковника Шернера, який замінив на посту командуючого групою «Норд» фельдмаршала Моделя, затишна, зелена над живописним водоспадом стародавня Кулдига — уособлення цитаделі німців у прибалтійських землях. У кількох кілометрах від Кулдиги, на хуторі колишнього президента Латвії німецький воєначальник і влаштував свою резиденцію. Тут розмістився штаб групи армій «Норд».

У середині жовтня становище німецьких військ на Курляндському півострові було вкрай тяжке. Зі сходу вели, наступ армії генерала Єременка і 13 жовтня взяли Ригу. У наступні дні червоні війська підійшли до Тукумса. Війська цього ж 2-го Прибалтійського фронту намагалися пройти і до Салдуса, а на півдні до Скрунди. На заході війська генерала Баграмяна розширювали «коридор» між Лієпаєю і Клайпедою.

Обставини змусили нового командуючого групою військ генерал-полковника Шернера терміново скликати нараду генералітету. Були запрошені командуючі 1, 2 і 10 корпусів і восьми дивізій; у тому числі і трьох танкових. В штабі зібралося понад двадцять генералів, майже половина з тих, котрі командували трьома десятками дивізій, відсічених арміями 1-го Прибалтійського фронту від Східної Пруссії.

Генерал-полковник підвівся з-за столу. Він продумав, лк почати своє звернення до генералів на цій нараді. Почав пригніченим голосом, який дедалі ставав упевненішим, міцним, як сталь.

— 13 жовтня противник здобув Ригу. У цей день закінчилася історія групи армій «Норд».

Шернер зробив паузу, і генерали перезирнулися, почувши отаке від переконаного націонал-соціаліста.

— Починається історія групи армій «Курланд». До складу групи «Курланд» входить і угруповання «Клеффель».

Генерал Клеффель підвівся і нахилив голову на знак повної згоди й солідарності з командуючим фронтом.

— Починається славна історія групи «Курланд»! — повторив Шернер. — Наступ росіян під командуванням генерала армії Єременка після взяття Риги мало що дав більшовикам. Це можна сказати і про спроби генерала Баграмяна пробитися до Лібави. Ми, звичайно, як того вимагав тактика, скоренили за минули» тиждень лінію франту до 218 кілометрів, а це означає, що кожна дивізія групи «Курланд» на фронті тримає оборону в сім кілометрів. Досить значна концентрація військ, якщо зважити на географічні умови: багато густих лісів, боліт…

— У багатьох дивізіях великий недокомплект, — насмілився зауважити начальник штабу 18-ї армії генерал Ферч.

— Недокомплект компенсують географічні умовні — зауважив генерал-полковник Шернер і підвищив голос. — Недокомплект окремих дивізій компенсується стійкістю солдатів, їх вірністю фюреру, нашим непереможним духом! Курляндія — останній бастіон на» порозі фатерлянду. Цей бастіон ми будемо захищати до останнього набою, до тих пір, поки фюрер не дасть у наші руки нову, всесильну зброю!

Генерал-полковник зробив тривалу паузу. У цих словах — кредо нового командуючого. Характер у Шернера крутий, як і в самого фюрера, котрого обожнював генерал-полковник. З Гітлером Шернера зближувало ще й те, що фюрер довіряв своєму генералові, раз по раз посилаючи його на відповідальні ділянки Східного фронту. Гітлер поважав Шернера, перед яким тремтіло не лише населення в окупованій провінції Латвії, а й усі чотири десятки курляндських генералів.

Рішучість генерал-полковника Шернера боронити Курляндію в час, коли чимала група воєначальників з фельдмаршалом Кейтелем на чолі запропонувала Гітлеру якнайшвидше евакуювати війська з Курляндії через порти в Німеччину, очевидна. Фюрер став у суперечці на бік генерал-полковника Шернера, тому що Курляндія була історичним бастіоном і плацдармом тевтонів у їхньому поході на Схід, тому що Курляндський півострів виявився останньою радянською територією, захопленою німецькими військами, звідки віддаль до Москви не набагато довша, ніж до Берліна. Останнє — надто важливе для морального духу солдатів армії фюрера. Гітлер чекав: сконструюють нову зброю, про яку вже пише німецька армійська преса, пишуть газети власовців і латиських націоналістів під великими заголовками: «Фюрер дасть у руки своєї армії нову грізну зброю — зброю перемоги у війні з більшовицькою Росією».