Галка

— Може, ті укріплення і називаються лінією «Пантера», про що казали нам у Ленінграді? — поспитав Короп.

— Може, — відповів за Сокола командир. — Та нам важливо у деталях знати ті укріплення хоча б у смузі десяти-двадцяти кілометрів, за які відповідає, якщо це правда, отой оберштурмфюрер. Га, браття-кролики? Може, якось спробувати вийти на Вундерліха через Псковитянку?

— Куди сягонув? — здивувався Короп. — Курочка ще в гнізді, а ти вже з сковородкою…

— А чому не подумати й про більше, навіть коли воно зараз нездійсненне? — втрутився Галка.

— Школярі ви ще обидва з командиром! — докорив старійшина групи Короп. А до Кудрявого: — Гадаєш, наші, розпочавши сьогодні вранці наступ під Петергофом і Пулковим, за тижнів сім прийдуть сюди і штурмуватимуть Нарву і Псков?

— Або штурмуватимуть зразу, або пізніше. І в обох випадках укріплення на порозі Пскова — міцний горішок. Його треба знати, щоб не поламати зуби, — сказав старший лейтенант Іван. — І Псковитянку з її знайомими у місті, і людей, що вмирають під нагаями на укріпленнях, треба покликати собі на допомогу.

Іван дивився на Галку. Той чаклував над текстом, розв'язував задачі з допомогою рулона цифр. Ще кілька хвилин — і він вийде в ефір.

— Псковитянка. Оберштурмфюрер і лінія оборони поблизу Пскова… — знову повторив, мовби сам собі, Кудрявий.

— І «лісові коти»! — голос Сокола. — Ми повинні будь-що помститися за Петра власовцям!

Парашутисти позирали на Галку, який закінчував шифрувати радіограму.

Галка відчув на собі погляд і підвівся.

— Юро! Місяцю ясний, Соколе бистрий, як співається у нашій народній пісні! Прдави мені кулаком між лопатками. А я займуся коліньми: геть отерпли! — нахилився радист.

— Можу й по ребрах пройтися. Скидай фуфайку! — пожартував Сокіл, духопелячи Галку поміж лопатками.

— Та обережніше! Гей, асистенти, — звернувся до Коропа й Орла. — Розкидайте антени!

Короп і Орел узяли дощечки, на яких намотано ізольовані дроти, і перезирнулися.

— Цей Галка виведе з рівноваги хоч кого! — буркнув Короп.

— Що хоче цим сказати наймудріший з усього десанту?

— Гадаєш, німці ще не вислали автомашини з пеленгами, щоб засікти твою величність?

— Вони не знають, коли я вийду в ефір, не знають хвилі, на якій буду працювати. Поки суть та діло, передам радіограму. А ви що, хотіли, щоб я працював на мізерних антенах? — запитав Галка.

Кудрявий теж не відходив від Галки. Навіть приточив до рації сухі анодні батареї на 180 і 260 вольт.

— Ну, братику-кролику! — підморгнув вицвілими бровами.

— Почнемо! — пошепки мовив Галка і переставив вимикач з нейтрального положення на прийом.

Натискуючи на голівку телеграфного ключа, що його тримав у лівій руці, глянув на амперметр. Стрілка амперметра захиталася: рація справна, можна починати. Щоки хлопця затремтіли, по спині побігли мурахи. Він вистукував свій позивний з трьох латинських літер OPL. Здавалося, й серце Галчине пульсувало у такт стукоту телеграфного ключа. Затамував подих, ніби занурився у воду.

«Аби почули! Аби почули!» — І витер крапельки поту з чола.

У навушниках, прикритих від зовнішнього середовища м'якою байковою матерією, зашуміло, запищало і забалакало німецькою й російською мовами.

Кудрявий випростався. Застиглими стояли й хлопці, немов умерзли в землю. З уст тільки клубочилася пара. Галці здалося, що навіть сонце, яке вже висіло над гострими піками ялин, одухотворене і йому не байдуже до цього. Пригадалося, як з Васею-саратовцем та Миколою-москвичем тримали радіозв'язок з того місця, де влітку сімнадцятого Володимир Ілліч Ленін писав книгу «Держава і революція». На тих луках Галці хотілося внести поправку в судження фахівців, що короткохвильова рація з далекої відстані може працювати й на зовсім коротких антенах. Та не вдалося. Надто близька тоді була відстань від луків на Карельському перешийку до міста Леніна, щоб дати розгін радіохвилям, які випромінюватимуться спершу в небо, а потім падатимуть до землі й знову шугатимуть за стратосферу, до йонізованого шару Хівісайда.

Подзьобавши ключем. Галка перейшов на прийом, зупинивши стрілку варіометра на частоті, що була у нього аварійною, тобто на якій можна приймати в разі виходу в ефір не за розписом.

Кудрявий аж присів. Увага радиста тепер зосередилася на слухові. Він зціпив зуби, насунув глибше шапку з відкоченими вухами, щоб не потрапили сторонні шуми, ніби відключився від усього світу, слухаючи гомінкий ефір.

Центр не відповідав ось уже тридцять, сорок секунд… Мовчав і через хвилину.

— Ну що?

«Що?..» — хіба він, Галка, знав, чому не відповідають. Мабуть, не почули. Він знову передавав знаки телеграфним ключем і слухав.

Нарешті! В ефірі пролунав позивний Центру з трьох літер латинського алфавіту. Так. Сумніву не було. Радист почув Галку на аварійній хвилі й уже впевнено, досить гучно сповіщав, що чув на три з плюсом бали і що готовий прийняти радіограму.

Напруження у Галки спало. Він посміхнувся, зняв навушники і подав Кудрявому й хлопцям. У навушниках похрипувала морзянка.

— Наші?

— А чому такий хрипкий голос?

— Простудилася. Мабуть, схопила ангіну… — сказав Галка.

— Іди ти, браток-кролик! Ще й жартує! — із задоволенням вигукнув командир групи. — Передавай скоріше, бо щось наші господарі партизани уже шикуються у взводи.

— Пищать малопотужні курчата, а рація Центру — індик! — пояснив Галка товаришам, чому така відмінність у звуках, якими був переповнений ефір.

І знову полинули сигнали в ефір. Галка передав два десятки п'ятизначних цифрових груп, а потім поспитав, чи всі прийняв радист Центру. Довелося деякі повторити. Не біда. Працювати можна. Наступний десяток груп оператор на тім боці фронту прийняв без помилок. І так по десять, по десять Галка все передавав цифрові групи.

Були затримки, Галка повторював окремі групи, однак діло вершилося.

Минуло чверть години. Галка передав увесь текст радіограми. Для Кудрявого у штабі ще нё було заготовлено ніякого тексту. Та й зрозуміло: там нічого не відали ось уже добу про долю групи.

— Чому не згортаєш своєї музики? — здивувався Кудрявий, дивлячись на засмучене й задумливе обличчя Галки. — Що трапилося?

— Хай хлопці змотають на дощечки антени. Спробую по-своєму! — раптом вирішив Галка.

— Ти ніяк не вгомонишся! — невдоволено зустрів нову затію першого радиста Короп. — Що за людина? Почули тебе на три бали, то й радуйся, що передав! їм же не те, що тобі, сидячи на стовбурі й відтираючи пальці, щоб не заклякли. Та і вдалині вже пострілюють! — кивнув головою.

— Однак і слух у тебе, — завважив хтось.

— Слух радиста, — піддакнув Короп. — Чує моє серце: сюди прийде полк карателів.

— А може, дивізія, — уточнив Орел.

— Не смішно, — буркнув Короп.

А Галка тим часом уже вистукував на ключі, користуючись антенами, які викликали сміх і подив. В обидва гнізда він устромив кінці нерозмотаних з дощечки антен.

— Та ти що? — готовий вилаяти Галку командир.

Однак радист підняв руку: не заважайте. І Кудрявий угамував гнів. Він навіть став благати всіх апостолів, щоб допомогли Галці таки довести своє, щоб його почули на, ось таких химерних антенах. Скільки школярства було в цьому досліді! Однак Кудрявому хотілося вірити, що цей хлопець недарма у школі студіював фізику і був чемпіоном з шахів, нехай і випадково, як признався сам Галка, бо був інший гравець, у якого Галка вигравав надто рідко, але який програвав випадково, зловивши гаву, якомусь іншому й слабкому шахістові. Кудрявий до війни закінчив дворічний учительський інститут. В школі і в інституті поважав хлопців, що були здатні до самостійного мислення.

Такої здатності у людини не треба глушити й на війні, навіть коли вона рядовий солдат. З цим зараз мало хто рахується серед командирів, пов'язуючи таке «самостійне мислення» з неслухняністю, яка може привести до нещастя у той момент, коли треба буде підкорятися єдиній волі командира. Саме заради цього в роки війни скільки вийшло наказів про командирське єдиноначальство, про те, що наказ командира — закон для підлеглого. Але Кудрявий був переконаний: сила армії не у козирянні, а в тім, щоб виконувати свою роботу осмислено, свідомо, з урахуванням плюсів і мінусів своїх особисто і попередників чи сусідів по роботі.