Мерщій тікай і довго не вертайся

— Цікаво. А про який другий момент ви хотіли мені сказати?

— Ви, певно, шукаєте типа з ініціалами «CLT»?

— Це важлива зачіпка.

— Забудьте про неї. «CLT» — це всього-на-всього відомий трунок із трьох прислівників.

— Вибачте?

— Майже всі трактати про чуму вважають найкращою порадою таку: Cito, longe fugeas et tarde redeas. Це означає: Мерщій тікай і довго не вертайся. Це відомі «ліки трьома прислівниками»: «Швидко, Далеко, Надовго». Латиною: «Сіtо, Longe, Tarde». CLT.

— Ви б могли записати? — попросив Адамберґ, простягаючи йому свого блокнота.

Марк надряпав кілька рядків.

— «CLT» — це порада, яку ваш убивця дає людям, котрих захищає четвіркою, — сказав Марк, повертаючи комісару блокнот.

— Ініціали мені подобалися значно більше, — сказав Адамберґ.

— Розумію. Чи могли б ви тримати мене в курсі? Щодо бліх?

— Вас настільки цікавить розслідування?

— Справа не в тому, — усміхнувшись, відповів Марк. — Але на вас можуть бути Nosopsyllus. А в такому разі вони могли опинитися на мені. І на інших також.

— Зрозуміло.

— Це ще одні ліки від чуми: Швидко зніми їх і помийся добре. ШЗП.

Виходячи, Адамберґ перетнувся з білявим велетнем і поставив йому одне-єдине питання.

— Одна пара була бежевою, — відповів Матіас, — сіра на звороті, а інша — блакитна, з мушлями, королівськими гребінцями.

Приголомшений Адамберґ вийшов з будинку на вулиці Шаль і пройшов через садок. Були ж на світі люди, які знали стільки неймовірних речей. Які уважно слухали уроки в школі, а потім продовжували накопичувати знання вагонами-цистернами. Знання про інший світ. Ці люди проводили життя, занурившись у справи сіячів, у мазі, латинських бліх і магічні слова. І було очевидно, що все сказане — лише малесенький фрагмент вагонів-цистерн інформації, зібраної в голові Марка Вандузлера. Здавалося, ці знання жодним чином не полегшать звичне буття. Однак сьогодні вони допомогли, і від них залежать людські життя.

20

З лабораторії у відділок прийшло ще два факси, і Адамберґ швидко проглянув їх. На «химерах» не знайшли жодних відбитків, крім тих, які були на всіх оголошеннях і належали Глашатаю і Декамбре.

— Мене б здивувало, якби сіяч і справді лишив пальчики на повідомленнях, — сказав на те Адамберґ.

— Навіщо він витрачається на такі конверти? — запитав Данґлар.

— Питання церемоніалу. В його очах кожен його вчинок є особливим. Не може ж він надсилати своє повідомлення у пролетарському конверті. Він бажає дорогоцінного обрамлення, адже кожен лист — вияв абсолютної витонченості. Це не жалюгідний вчинок першого зустрічного, такого, як ви чи я, Данґларе. Ви ж не можете собі уявити, що кухар в розкішному ресторані подасть вам волован[22] у пластмасовій мисці? Так само і тут. Конверт має бути на рівні — вишуканим.

— Відбитки Ле Ґерна і Дюкведіка, — сказав Данґлар, відклавши факс. — Обидва сиділи.

— Так. Але недовго: дев'ять і шість місяців.

— Цього досить, щоб завести корисні знайомства, — сказав Данґлар, активно чухаючись під пахвами. — А навчитися користатися відмичкою можна й після в'язниці. Які там у них звинувачення?

— У Ле Ґерна — завдання тяжких побоїв, які могли закінчитися смертю.

— Он як, — присвиснув Данґлар. — А чому ж йому не дали більше?

— Пом'якшувальні обставини: судновласник, якого він побив, не ремонтував свій корабель, і той зрештою пішов на дно. Двоє моряків утопилося. Ле Ґерн, ошалілий від горя, виліз із рятувального гелікоптера і накинувся на баригу.

— Судновласника покарали?

— Ні. Ні його, ні інших типів з керівництва порту, які його покривали. Рука руку миє. Як вважав Жос Ле Ґерн, той дав їм хабара. Вони всі разом змовилися і вигнали Жоса з усіх портів Бретані. Він більше ніколи не був капітаном. Тринадцять років тому, втративши все, він пришвартувався до монпарнаської бруківки.

— А в нього є причини ненавидіти все людство, як гадаєте?

— Так, він гнівливий і злопам'ятний. Але ноги Рене Лорійона ніколи не було в керівництві порту.

— Можливо, він вибирає собі жертву на заміну. Так буває. Ле Ґерну найпростіше надсилати самому собі листи, хіба ні? Більше того, відколи ми почали стежити за майданом і Ле Ґерн першим дізнався про це, «химери» зникли.

— Не він один знав про те, що прийшли лягаві. О дев'ятій вечора про це було відомо всьому «Вікінгу».

— Але якщо вбивця не з того кварталу, то як же він міг би дізнатися?

— Він скоїв убивство, а тому не сумнівався, що поліція тепер насторожі. Також він помітив наших агентів на лавці.

— Тобто, зрештою, виходить, що ми марно вистежуємо?

— Ми вистежуємо з принципу. І ще з однієї причини.

— А за що посадили Декамбре-Дюкведіка?

— За спробу згвалтування неповнолітньої у школі, де він викладав. У той час його вся преса цькувала. У п'ятдесят два роки його ледь не лінчували на вулиці. Під час слідства йому знадобився захист поліції.

— Так, пригадую, справа Дюкведіка. На дівчинку було скоєно нападу туалеті. А й не подумаєш, правда, коли бачиш його?

— Згадайте про його захист, Данґларе. Троє десятикласників накинулися на дванадцятирічну дівчинку, доки всі були в їдальні. Дюкведік добряче побив хлопців і взяв маленьку на руки, щоб винести її звідти. Школярка була наполовину роздягненою і плакала у нього на руках у коридорі. Саме це й побачили інші підлітки. Троє хлопців подали протилежну версію: Дюкведік гвалтував дівчинку, вони втрутилися, він їх за це побив, а тоді витягнув її, щоб тікати. Слово одного проти слова інших. Дюкведік зламався. Подруга покинула його, а колеги віддалилися. Бо сумнівалися. Сумніви породжують порожнечу, Данґларе, і вони ніколи не минають. Саме тому він назвався Декамбре. Життя цього чоловіка закінчилося у п'ятдесят два роки.

— Скільки років було б цим трьом хлопчакам сьогодні? Близько тридцяти двох-тридцяти трьох років? Ровесники Лорійона?

— Лорійон навчався в Періго. А Дюкведік викладав у Ванні.

— Він міг обрати жертву на заміну.

— І цей також?

— То й що? Хіба ви не знаєте, що двоє старих можуть знищити ціле покоління?

— Я надто добре про це знаю.

— Треба придивитися до цих двох. Декамбре чудово влаштувався, щоб надсилати ці листи, і, звісно, він би зміг їх написати. Зрештою, це саме йому вдалося осягнути їхній зміст. По одному маленькому арабському слову він миттєво вийшов на «Liber canonis» Авіценни. Непогано, еге ж?

— Нам у будь-якому разі доведеться придивитися. Я переконаний, що вбивця приходить на сеанси. Зрозуміло, що він почав саме звідти, бо вибір у нього був невеликий. Але ще й через те, що він давно і досить зблизька знає цю урну. Ці оголошення, які видаються нам такими безглуздими, для нього, навпаки, видавалися природним способом передачі новин, як, власне, і для всіх у кварталі. Я певен щодо цього. І я певен, що він приходить послухати — він там під час випуску оголошень.

— Не бачу причини, — заперечив Данґлар. — Це надто небезпечно для нього.

— Причини немає, але байдуже, Данґларе. Я гадаю, він там, у натовпі. Саме тому ми й не припиняємо стежити за майданом.

Адамберґ вийшов зі свого кабінету і пройшов через центральну залу до плану Парижа. Агенти витріщалися на нього — хоча ні, не на нього, а на Данґлара, збагнув Адамберґ. Кожен з цікавістю роздивлявся заступника, вбраного у велику чорну футболку з короткими рукавами. Тоді Адамберґ підняв угору праву руку і всі погляди повернулися до нього.

— О вісімнадцятій годині потрібно залишити приміщення для дезінфекції, — сказав він. — Коли повернетеся до себе, обов'язково прийміть душ, помийте голову і покладіть увесь одяг, буквально весь, у пральну машинку і виперіть при температурі 60 градусів. Мета: знищення потенційних бліх.

22

Волован — пиріг із шарового тіста з м'ясом, рибою або грибами.