Сліпобачення

Звісно, люди не вписуються в цю схему. Якщо взагалі існує схема. Ми виняток з правил: це одна з ідей, які я прагнув донести.

Закладаюся, вампіри б вписалися. Це ще одна думка.

На додачу до всього, коли «Сліпобачення» проходило коректуру, з’явилося одне експериментальне підтвердження цієї неприємної думки: з’ясувалося, що наше несвідоме краще приймає складні рішення, ніж свідоме[244]. Вочевидь, свідомість просто не може дати ради такій кількості змінних. Процитую одного з дослідників: «Якоїсь миті в процесі еволюції ми почали свідомо приймати рішення, та поки що не дуже вдало[245]».

Малий Сірі Кітон — не унікальний: ми вже п’ятдесят років лікуємо важкі форми епілепсії радикальною гемісфероктомією[246]. На диво, видалення половини мозку, здається, не надто впливає на рівень IQ чи моторні навички (хоча, звісно, більшість пацієнтів, які проходять таку процедуру, на відміну від Кітона, із самого початку тупуваті[247]). Я досі не розумію, навіщо вони видаляють півкулю; чому б просто не перетяти мозолисте тіло, якщо ви лише хочете розірвати петлю зворотного зв’язку між півкулями? Може, половину мозку видовбують, щоб уникнути синдрому «чужої руки»? А якщо так, то чи не означає це, що вони навмисне руйнують свідому особистість?

Препарати зв’язку матері та дитини, які Гелен Кітон використовувала, щоб запустити любов до матері в синові-інвалідові, з’явилися завдяки нещодавній праці, присвяченій спричиненим браком уваги розладам у мишей[248]. Залізоїдні хмари, що йдуть слідом за Вогнепадом, засновані на описаних Плейном і співавторами[249]. Лінгвістичний жаргон Банди Чотирьох я насмикав з різних джерел[250],[251],[252],[253]. Звичка команди «Тезея» розмовляти різними мовами (описана, але, слава Богу, не цитована) навіяна міркуваннями Ґреддола[254], який вважає, що наука мусить володіти багатьма граматичними системами, адже мова веде думку, а єдина «універсальна» наукова мова суттєво обмежила б наш погляд на світ.

Попередник розширеного фенотипу Шпінделя й Каннінґема сьогодні вже існує в особі такого собі Метью Наґла[255]. Зрощені протези, що дають їм змогу синтетично сприймати дані з лабораторного обладнання, спираються на неймовірну пластичність сенсорних зон кори головного мозку: слухову зону можна перетворити в зорову, просто підключивши оптичний нерв до слухової ділянки (якщо зробити це на достатньо ранній стадії[256],[257]). Карбоплатинові імплантати Бейтс кореняться в нещодавній розробці металевих м’язів[258],[259]. Іронічна зневага Саші стосовно психіатрії двадцятого століття пов’язана не лише з (обмеженим) особистим досвідом, а й з кількома дослідженнями[260],[261], що зривають завісу таємничості з так званого розладу множинної особистості. (Проблеми із самою концепцією немає, лише з діагнозом.) Різновид фібродисплазії, що вбиває Челсі, заснований на симптомах, описаних Капланом з колегами[262].

І повірите ви чи ні, а ті стражденні обличчя, які Сарасті використовував наприкінці книжки, є абсолютно реальною формою статистичного аналізу: так звані «обличчя Черноффа[263]», які значно ефективніші за звичні графіки й таблиці для передачі головних характеристик пакету даних[264].

Про автора

Пітер Воттс /1958 р. н./ — всесвітньовідомий письменник першого ешелону жорсткої наукової фантастики. Попри таке визначення жанру, більшість його творів виходить навіть за межі самої фантастики, і їх можна умовно назвати літературою (про) людей майбутнього. Послуговуючись здобутками сучасної науки у царині психології, психіатрії, антропології, фізики, хімії та біології, Пітер Воттс у своїх творах постійно фокусує увагу на важливій для сьогодення та критично важливій для дня прийдешнього проблематиці подальшого шляху розвитку людства і можливості його трансформації у щось інше, окреслює питання транс- та постгуманізму, розмірковує над можливостями людського самоусвідомлення, а також розглядає ті ймовірні виклики, перед якими людство ризикує постати вже у зовсім недалекому майбутньому.

Обшир проблем, які Пітер Воттс порушує у своїй творчості, надзвичайно широкий і розмаїтий: починаючи від класичних — «чим є людина?», «що таке розум?» та «чи так вже нам потрібне самоусвідомлення для ефективної конкуренції з іншими організмами?» — аж до самої (не)можливості контакту з «іншими», а також «яким може виявитися наш творець (бог) і чи варто нам взагалі з ним зустрічатися?»

Твори Пітера Воттса можна справедливо вважати літературою майбутнього, і не лише в сенсі фантастики, але й у найширшому значенні літератури як такої. А його майстерний письменницький хист і чималі знання в найрізноманітніших галузях сучасної науки забезпечують потужне підґрунтя для його текстів, якими справедливо захоплюється увесь світ і які своєю появою суттєво змінили значення і ландшафт сучасної фантастичної літератури.

Інформація видавця

Воттс, Пітер.

В79 Сліпобачення: роман / Пітер Воттс; з англ. пер. А. Пітик, К. Грицайчук. Людина, що відправила у космос вампіра: передмова / Володимир Арєнєв — К.: Вид-во Жупанського, 2018. — (Ad Astra) — 384 с.

ISBN 978-966-2355-99-4

УДК 821.111(71)'06-312.9

Редактор Леся Пішко

Відповідальний редактор Олексій Жупанський

Цей текст захищений Законом України «Про авторське право і суміжні права».

Виключне право на видання цього тексту належить Видавництву Жупанського.

Будь-яке цитування тексту, його відтворення чи публікація можливі лише з дозволу видавництва.

BLINDSIGHT © 2006 by Peter Watts

THE COLONEL © 2014 by Peter Watts

INSECT GODS © 2015 by Peter Watts

Перекладено за виданням:

«Blindsight» by Peter Watts, A Tor Book, Published by Tom Doherty Associates, LLC, New York

© Видавництво Жупанського;

А. Пітик, K. Грицайчук, переклад; В. Арєнєв, передмова; О. Баратинська, художнє оформлення, 2018.

Серією AD ASTRA ми вшановуємо одну з найважливіших рис людства, а саме — прагнення до відкриття нового, постійного розширення меж світу і одвічного пошуку відповідей на фундаментальні запитання, які перед нами ставить буття.

Пітер ВОТТС «Сліпобачення», «Ехопраксія»

244

Dijksterhuis, A., etal. 2006. Science 311: 1005–1007.

245

Vince, G 2006. «Sleeping on it' best for complex decisions». Newscientist. com, http://www.newscientist.com/cha

246

Devlin, A. M., etal. 2003. Clinical outcomes of hemispherectomy for epilepsy in childhood and adolescence Brain 126: 556–566.

247

Pulsifer, M. B., et al. 2004. The cognitive outcome of hemispherectomy in 71 children. Epilepsia. 45: 243-54.

248

Moles, A., Keiffer, В. Ц and F. R. D'Amato. 2004. Deficit in attachment behavior in mice lacking the μ-Opioid receptor gene. Science 304: 1983–1986.

249

Plane, J.M.C., et al. 2004. Removal of meteoric iron on polar mesospheric clouds. Science 304: 426-428

250

Hauser, M. D., N. Chomsky, and W. T. Fitch. 2002. The faculty of language: what is it, who has it, and how did it evolve? Science 298: 1569–1579.

251

Fitch, W.T., and M. D. Hauser. 2004. Computational Constraints on Syntactic Processing in a Nonhuman Primate. Science 303: 377–380.

252

Premack, D. 2004. Is Language the Key to Human Intelligence? Science 303: 318-320

253

Holden, C. 2004. The origin of speech. Science 303: 1316–1319.

254

Graddol, D. 2004. The future of language. Science 303: 1329–1331.

255

BBC News. 2005. Brain chip reads man's thoughts. March 31. Story online at http://news.bbc.co.Uk/go/pr/fr/-/1/hi/health/4396387.stm

256

Weng, J. et al. 2001. Autonomous Mental Development by Robots and Animals. Science 291: 599–600.

257

Von Melchner, L, et al. 2000. Visual behaviour mediated by retinal projections directed to the auditory pathway. Nature 404: 871–876.

258

Baughman, R.H. 2003. Muscles made from metal. Science 300: 268–269.

259

Weissmuller, J., et al. 2003. Change-induced reversible strain in a metal. Science 300: 312–315.

260

Piper, A., and Merskey, Н. 2004. The Persistence of Folly: A Critical Examination of Dissociative Identity Disorder. Part I.The Excesses of an Improbable Concept. Can. J. Psychiatry 49: 592–600.

261

Piper, A., and Merskey, H. 2004. The Persistence of Folly: A Critical Examination of Dissociative Identity Disorder. Part II. The Defence and Decline of Multiple Personality or Dissociative Identity Disorder. Can.J. Psychiatry 49: 678–683.

262

Kaplan, F. S., et al. 1998. The Molecules of Immobility: Searching for the Skeleton Key. Univ. Pe

263

Chernoff, H. 1973. Using faces to represent points in k-dimensional space graphically. Journal of the Americal Statistical Association 68: 361–368.

264

Wilkinson, L. 1982. An experimental evaluation of multivariate graphical point representations. Human Factors in Computer Systems: Proceedings. Gaithersberg, MD, 202–209.