Сліпобачення

І хоча наразі електромагнітна стимуляція — наймодніший спосіб зламування мізків, навряд чи він єдиний. Серйозні фізичні порушення — від пухлин[142] і до металевої голки, що входить в око[143] — можуть перетворити нормальних людей на психопатів і педофілів (звідси й нова особистість, що проросла в голові Сьюзан Джеймс). Одержимість духами й екстаз можна навіяти звичайнісінькими емоційними релігійними ритуалами, без використання інвазивних неврологічних інструментів (навіть фармакологічні в цьому разі не дуже потрібні[144]). Люди можуть вважати, що їм належать частини тіла, які зовсім не їхні; наприклад, віритимуть, що ґумова рука — справжня[145]. Зір обдурює пропріоцепцію: непомітно керований макет руки може переконати нас, що ми робимо одне, коли насправді — зовсім інше[146],[147].

Найновіший пристрій в цьому арсеналі — ультразвук: не такий інвазивний, як електромагнітний вплив, і точніший за «харизматичне відродження». Його можна використовувати, щоб посилити мозкову діяльність[148] без незручних електродів чи магнітних сіточок для волосся. У «Сліпобаченні» він слугує зручним шляхом для відступу, який пояснює, чому галюцинації «Роршаха» не зникають, попри сітку Фарадея. Але просто тут і зараз компанія «Соні» поновлює щорічний патент на прилад, який використовує ультразвук для імплантації «чуттєвих досвідів» просто в мозок[149]. Вони називають це розважальним пристроєм для масового використання в онлайн-іграх. Авжеж. А якщо ти можеш на відстані імплантувати в чиюсь голову зорові образи чи звуки, чому б не запхати туди на додачу політичні переконання чи непереборну жагу до певної марки пива?

Двигун на «телематерії», що доставляє наших персонажів до місця дії, заснований на дослідженнях телепортації, описаних у «Нейче»[150], «Саєнс»[151],[152], «Фізікал Рев’ю Леттерс»[153] та й взагалі усюди[154]. Ідея передавати технічні дані як шаблон для палива, наскільки я знаю, цілком належить мені. Щоб правдоподібно визначити масу палива для «Тезея», прискорення й необхідний для подорожі час, я скористався сайтом «Релятивістська ракета[155]», яким керує фізик і математик Джон Баез з університету Ріверсайду. Використання «Тезеєм» магнітних полів як захисту від радіації спирається на дослідження Массачусетського технологічного інституту[156]. Я прилаштував підживлювану Сонцем станцію «Ікар» просто біля цього світила, тому що виробництво антиматерії, імовірно, і в найближчому майбутньому лишиться надзвичайно енергоємним процесом[157],[158].

Стан живого задубіння, в якому «Тезей» транспортує екіпаж, — ще одна варіація на тему славнозвісного анабіозу (хоча мені, звісно, хотілося б думати, що я збагатив її новим нюансом, використавши як механізм фізіологію вампірів). Два нещодавні дослідження суттєво наблизили до реальності перспективу примусової гібернації. Блекстоун та інші дослідники занурили мишей в сплячку надзвичайно простим способом — обробивши їх сірководнем[159]. Він консервує їхні клітинні механізми достатньо ефективно, щоб сповільнити метаболізм на 90 %. Учені з центру реанімаційних досліджень Сафар у Пітсбурзі стверджують[160], що їм вдалося оживити собаку через три години після настання клінічної смерті, вдавшись до радикальнішої (й інвазивнішої) техніки — кров тварини замінили крижаним фізіологічним розчином[161]. Імовірніше, перша з описаних методик ближча до того, що я собі науявляв, хоча чернетку роману я завершив ще до того, як було опубліковано обидві статті. Я подумав було переписати сцени в саркофазі, додавши згадку про сірководень, але зрештою вирішив, що жарти про пердіння лише зіпсують атмосферу.

У «Сліпобаченні» Великого Бена описано як «випромінювач Оаса». Офіційно такого поняття не існує, але Юміко Оаса повідомляла, що знайшла незафіксовані досі інфрачервоні випромінювачі[162],[163] — слабші, ніж коричневі карлики, але, імовірно, численніші[164],[165] — маса яких варіювалася від трьох до тринадцяти мас Юпітера. Для моєї історії мені потрібно було щось відносно близьке, достатньо потужне, щоб генерувати сильніше, ніж у Юпітера, магнітне поле, але водночас маленьке й непомітне, що могло б успішно ховатися від відкриття найближчі сімдесят чи вісімдесят років. Випромінювачі Оаса доволі непогано прислужилися цій меті (попри доволі обґрунтований скептицизм щодо їхнього існування[166]).

Звісно, мені довелося трішки понавигадувати деталей, зважаючи на те, як мало на сьогоднішній день відомо про цих звірят. Для цього я нахапався даних з різноманітних джерел щодо газових гігантів[167],[168],[169],[170],[171],[172],[173] і/або щодо коричневих карликів[174],[175],[176],[177],[178],[179],[180],[181],[182],[183],[184], за потреби збільшуючи чи зменшуючи масштаби.

З відстані постріл з головної «Роршахової» зброї страшенно схожий на надпотужний рентгенівський і радіаційний спалах, який нещодавно спостерігали на коричневому карлику, що за всіма правилами мав би бути надто маленьким для такого фокусу[185]. Той спалах тривав дванадцять годин, в мільярди разів перевершував усе, на що здатен в такому питанні Юпітер, і ймовірно став результатом викривленого магнітного поля[186].

142

Pinto, C. 2003.Putting the brain on trial.May 5, 2003, Media General News Service.

143

Macmillan, M. 2000. An Odd Kind of Fame Stories: of Phineas Gage. MIT Press, Cambridge, MA.

144

Wegner, D. M. 2002. The Illusion of Conscious Will. MIT Press, Cambridge. 405pp.

145

Ehrsson, H. H., C. Spence, and R. E. Passingham 2004. That's My Hand! Activity in Premotor Cortex Reflects Feeling of Ownership ofa Limb. Science 305: 875–877.

146

Gottleib, J., and P. Mazzoni. 2004. Action, illusion, and perception. Science 303 :317–318.

147

Schwartz, A. B., D. W. Moran, and G. A. Reina. 2004. Differential representation of perception and action in the frontal cortex. Science 303: 380–383.

148

Norton, S.J., 2003. Can ultrasound be used to stimulate nerve tissue? Bio-Medical Engineering OnLine 2:6, available at http://www.biomedical-engineer-ing-online.com/content/2/1/6.

149

Hogan, J., and Fox, В. 2005. Sony patent takes first step towards real-life Matrix. Excerpted from New Scientist 2494:10, available at http://www.newscientist. com/article.ns?id=mg 18624944.600.

150

Riebe, M. et al. 2004.Deterministic quantum teleportation with atoms. Nature 429: 734–737.

151

Furusawa, A. et al. 1998. Unconditional Quantum Teleportation. Science, 282(5389): 706-709

152

Carlton M. Caves, C. M. 1998. A Tale of Two Cities. Science, 282: 637-638

153

Braunstein, S. L., and Kimble, H. J. 1998. Teleportation of continuous quantum variables. Physical Review Letters 80: 869–872.

154

http://www.research.ibm.com/quantuminfo/teleportation/

155

http://math.ucr.edu/home/baez/physics/Relativity/SR/rocket.html

156

Atkinson, N. 2004. Magnetic Bubble Could Protect Astronauts on Long Trips. Universe Today, http://www.universetoday.com/am/publish/magnetic_bubble_protect.html

157

Holzscheiter, M. H., et al. 1996. Production and trapping of antimatter for space propulsion applications. American Institute of Aeronautics and Astronautics-1996-2786 ASME, SAE, and ASEE, Joint Propulsion Conference and Exhibit, 32nd, Lake Buena Vista, FL, July 1–3.

158

www.engr.psu.edu/antimatter/Papers/NASA_anti.pdf

159

Blacstone, Е., et al. 2005. Н 2 S Induces a Suspended Animation—Like State in Mice. Science 308:518.

160

На час написання книги ці дані ще не було опубліковано.

161

Bails, J. 2005. Pitt scientists resurrect hope of cheating death. Pittburgh Tribune-Review, June 29. Available online at http://www.pittsburghlive.eom/x/tribune-review/trib/regional/s_348517.html

162

Oasa, Y. et al. 1999. A deep near-infrared survey of the chamaeleon і dark cloud core. Astrophysical Journal 526 :336–343.

163

Normile, D. 2001. Cosmic misfits elude star-formation theories. Science 291:1680.

164

Lucas, P. W., and P. F. Roche. 2000. A population of very young brown dwarfs and free-floating planets in Orion. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society 314: 858–864.

165

Najita, J. R., G. P. Tiede, and J. S. Carr. 2000. From stars to superplanets: The low-mass initial mass function in the young cluster 1C 348. Astrophysical Journal 541 (Oct. 1):977-1003.

166

Matthews, Jaymie. 2005. Personal communication.

167

Liu, W., and Schultz, D. R. 1999. Jovian x-ray aurora and energetic oxygen ion precipitation. Astrophysical Journal 526 :538–543.

168

Chen, P. V. 2001. Magnetic field on Jupiter. The Physics Factbook, http://hy-pertextbook.com/facts/

169

Osorio, M. R. Z. et ol. 2000. Discovery of Young, Isolated Planetary Mass Objects in the σOrionis Star Cluster. Science 290: 103–106.

170

Lemley, B. 2002. Nuclear Planet. Discover 23 (8).

171

http://www.nuclearplanet.com/

172

Dulk, G. A., etal. 1997. Search for Cyclotron-maser Radio Emission from Extrasolar Planets. Abstracts of the 29th A

173

Marley, M. etol. 1997. Model Visible and Near-infrared Spectra of Extrasolar Giant Planets. Abstracts of the 29th A

174

Boss, A. 2001. Formation of Planetary-Mass Objects by Protostellar Collapse and Fragmentation. Astrophys.J. 551: L167.

175

Low, C, and D. Lynden-Bell. 1976. The minimum Jeans mass or when fragmentation must stop. Mon. Not. R. Astron. Soc. 176: 367.

176

Jayawardhana, R. 2004. Unraveling Brown Dwarf Origins. Science 303: 322-323

177

Fegley, B., and K. Lodders. 1996. Atmospheric Chemistry of the Brown Dwarf Gliese 229B: Thermochemical Equilibrium Predictions. Astrophys. 1472: L37.

178

Lodders, K. 2004. Brown Dwarfs — Faint at Heart, Rich in Chemistry. Science 303: 323-324

179

Adam Burgasser. 2002. June 1 edition of the Astrophysics Journal Letters

180

Reid, I. N. 2002 Failed stars or overacheiving planets? Science 296: 2154–2155.

181

Gizis, J. E. 2001. Brown dwarfs (enhanced review) Online article supplementing Science 294:801.

182

Clarke, S. 2003. Milky Way's nearest neighbour revealed. NewScientist.com News Service, 04/11/03.

183

Basri, G. 2000. Observations of brown dwarfs. A

184

Tamura, M. et al. 1998. Isolated and Companion Young Brown Dwarfs in the Taurus and Chamaeleon Molecular Clouds. Science 282: 1095–1097.

185

Berger, Е. 2001. Discovery of radio emission from the brown dwarf LP944-20. Nature 410: 338–340.

186

Anonymous, 2000. A brown dwarf solar flare. Science@Nasa, http://science. nasa.gov/headlines/y2000/ast12jul_1m.htm.